Навіщо у Київ приїжджав громадянин США Байден

Віце-президент США Джо Байден сьогодні востаннє відвідав Україну у своїй нинішній якості. Це був своєрідний прощальний жест: вже наприкінці тижня у Білий дім заїде команда нового президента. Тож київський вояж Байдена по дорозі на Всесвітній економічний форум в Давосі виглядав, як візит впливого члена команди «кульгавої качки» - президента США, який вже йде і ні на що впливає.

Тим не менш Байдена зустрічали на офіційному рівні і президент Петро Порошенко, і прем’єр Володимир Гройсман, і навіть безробітний зараз Арсеній Яценюк. Втім, окрім звичних мантр, що пролунали задля годиться, очікувати чогось суттєвішого від цього візиту було марно. Які настанови та цінні вказівки дав американський віце-президент українським можновладцям за зачиненими дверима, ніхто з учасників цих зустрічей не говорить, але загальні підсумкові меседжі Байден таки озвучив.

Якщо під час свого не такого давнього виступу в Верховній Раді заокеанський гість виглядав, як біла людина, яка намагається вбити в голови туземцям елементарні істини, то зараз він все ж сконцентрувався на скромних досягненнях, які відбулися в Україні після Майдану. Байден відмітив, як Україна продовжує боротьбу з корупцією та підтримує всі антикорупційні інституції, як за три роки вдалося підсилити економіку. Він запевнив, що США продовжать надавати фінансову і матеріальну допомогу Україні у війні проти Росії. Проте навряд чи Байден може з впевненістю сказати, якою буде політика адміністрації Трампа. Соратник Обами тільки висловив сподівання, що нова американська влада не покине Україну. Віце-президент закликав українців продовжувати співпрацю з МВФ, чистити банківську систему, впроваджувати реформи в енергосекторі, працювати над приватизацією держкомпаній та діловим кліматом. Проте, незважаючи на всі ці підбадьорюючі слова, адміністрація Обами навряд чи може бути задоволеною своїми досягненнями на українському напрямі.

Петро Порошенко, в свою чергу, назвав Байдена другом України і своїм особисто, подякував за все та висловив сподівання на співпрацю з майбутньою адміністрацією. Щодо останньої Києву є чому нервувати: як складуться відносини з новим імпульсивним президентом, який має зуб на нинішню українську владу, доводиться лише гадати. У цьому контексті навіть лунали розмови, що такий теплий візит Байдена може ще більше роздратувати команду Трампа, який надто полюбляє все переводити в особисту площину.

«Главком» поцікавився у експертів-міжнародників трьома питаннями:

1. Навіщо приїжджав Байден? Яка роль цього візиту?

2. Чи дійсно досягла адміністрація Обами своїх цілей в Україні?

3. Чого очікувати Києву від адміністрації Трампа?

Вже в п’ятницю Джозеф Байден-молодший буде звичайним американським громадянином

Микола Бєлєсков

аналітик Інституту світової політики

1. Минулого тижня подібний візит до В’єтнаму здійснив Держсекретар США Джон Керрі. На мою думку, це частина єдиного прощального турне ключових гравців, щоб востаннє продемонструвати позицію, яку займала ця адміністрація із ключових питань. Тільки в цьому я бачу пояснення і логіку цього візиту на фоні того, що вже в п’ятницю ввечері Джозеф Байден-молодший буде звичайним американським громадянином. Його візит ніяким чином не вплине на динаміку україно-американських відносин.

Трамп все сприймає дуже особисто, тож цей візит гіпотетично може мати якісь не дуже позитивні впливи – тобто Україна буде виглядати такою, що чіпляється за те, чого вже немає. Але все-таки нормальна політика будується не на основі якихось особистих вражень і уявлень, а на основі розрахунку, інтересів, цінностей і так далі. Якби адміністрація, яка іде, зв’язала по руках наступну, тоді це можна було б так розглядати. Але команда Трампа може робити все, незалежно від того, що казав і робив Обама, – якщо захочуть відмінити санкції проти Росії, то відмінять, хоча Обама їх пролонгував минулого тижня.

2. Україна ніколи не була пріоритетом для адміністрації Обами. Якщо відгорнути сторінки до 2008–2009 років, то ця адміністрація стала однією з перших, порівняно з попередниками, яка не концентрувала увагу на нашому регіоні. Вони змушені були її концентрувати тільки в зв’язку, наприклад, з російською агресією. А до 2014-го року регіон Центральної та Східної Європи був на периферії. З одного боку, це був логічний крок, бо ті плани, які ставили в Вашингтоні після завершення «холодної війни», були досягнуті. І великої цінності продовжувати тут свою політику виключно заради однієї України сенсу не було. Під час президентства Обами було вирішено, що за цей регіон відповідає Євросоюз. Але така політика була провальна, бо зменшення уваги призвело до того, що з’явився вакуум сили, який Росія намагалася максимально заповнити, а Євросоюз банально не впорався з завданням, яке США віддало йому на аутсорсинг. Тобто логіка в зменшенні уваги була, але вона в кінці кінців вийшла Вашингтону боком. І, як не парадоксально, змусила Обаму повертатись до європейської тематики.

3. На жаль, Україна так і не спромоглася стати самоцінністною для Америки при реалізації зовнішньої політики. Якби не було україно-російського конфлікту, менше 1%, що на нас би звернули увагу знову. Якщо щодо Китаю новою адміністрацією стратегічний курс вже визначений і зараз обговорюються модальності, то щодо Росії він тільки формується. І з інтерв’ю Трампа Time стає зрозуміло, що ідея тієї чи іншої домовленості з Росією все-таки обговорюється. Певні деталі вже є, хоча і сам Трамп, і його оточення говорять, що поки політика не сформована і певний час буде підтримуватись статус-кво. Хоча на такий саме час вісім років тому у адміністрації Обами вже була вироблена позиція щодо політики в цьому регіоні, а адміністрація Трампа в цьому плані відстає. Будемо дивитись за декількома показниками – який оборонний бюджет США на наступний рік буде внесено вже у лютому і тим, як адміністрація нового президента буде ставитись до санкцій.

Байден передав Порошенку інструкції, про що можна говорити, а про що ні

Леонід Кожара

екс-міністр закордонних справ

1. В ситуації гострої внутрішньої боротьби в Сполучених Штатах і з огляду на те, що за чотири дні в Білий дім заїжджає новий президент, візит Байдена для керівництва України не вигідний. Тому що ми продовжуємо лінію на підтримку однієї сторони проти іншої. Порошенко міг би дипломатично і не приймати його. Але те, що Байден в Києві, означає, що є якісь важливі меседжі для передачі українській стороні. Я неодноразово був в ситуаціях, коли змінювались адміністрації США, уряди в Україні і розумію це. На мій погляд, головна місія Байдена – «підмести за собою» і передати певні інструкції українській стороні, що можна робити з новою адміністрацією, а що ні. На жаль, в Штатах не сталося «мирної» передачі влади, війна компроматів продовжується, а це означає, що нова адміністрація може серйозно зайнятись справами попередньої – як зовнішня та внутрішня політика США відповідала законодавству, на які справи виділялись державні кошти. Враховуючи, що американці добряче витратились під час подій на Майдані, мабуть, пан Байден і передав президенту Порошенку певні інструкції, про що можна говорити, а про що ні.

2. З точки зору зазіхань США на світове лідерство, думаю, що загалом результат правління цієї адміністрації негативний. В результаті втручання Україна стала вдвічі біднішою і опинилась на роздоріжжі геополітичних інтересів. От і результат «допомоги» адміністрації Обами.

3. Я розумію, який політичний спектр представляє новий президент США – це впливові консервативні праві республіканські кола. Враховуючи це, можна передбачити, що повернення величі Америки, яке було сформульовано в передвиборчому гаслі Трапма, буде відбуватись через оптимізацію зовнішньої політики, будуть виконуватись гасла щодо її здешевлення, зокрема зменшення участі американців в таких міжнародних організаціях як НАТО, ООН і так далі.  Всі зусилля будуть спрямовані на те, аби створити сприятливі умови задля розвитку американського бізнесу. В такій глобальній політиці, думаю, роль України, навіть не через якісь свідомі дії, а цілком об’єктивно буде зменшуватись. Але чим менше Сполучені Штати будуть влазити в регіон Східної Європи (не тільки в Україну), тим краще буде для цього регіону.

Байден сказав декілька знакових речей

Михайло Пашков

співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова

1. З одного боку, тут є деяка частка символізму – все-таки Байден достатньо активно займався українським напрямком. Він робив акцент на внутрішніх трансформаціях України, боротьбі з корупцією. Сам символ підтримки України адміністрацією, що йде, також достатньо важливий, бо Байден сказав декілька знакових речей в цьому плані – і про санкції, і про умови реалізації Мінських угод, що вписуються в міжнародний дискурс і співзвучні рішенням ПАРЄ, зокрема, про неможливість проведення виборів на окупованих територіях. Також цей візит слід розглядати у контексті передачі старою адміністрацією новій наборів побажань і перспектив на українському напрямку. Тут сплелося багато моментів. Але зрозуміло було, що якихось знакових рішень очікувати від цього візиту не варто. Проте мені здається, що Байден навіть після відставки буде аж ніяк не останньою політичною фігурою в американському істеблішменті. Тому ці контакти для України важливі.

2. Деякі цілі чітко були виставлені ще на початку 2015-го року в Національній стратегії США. Штати виступали своєрідним модератором протистояння Росії, одним з ініціаторів санкцій, які зовсім недавно розширила адміністрація Обами. Це все досить актуально на фоні внутрішнього конфлікту в США з приводу російського втручання в американську виборчу кампанію. 

3. Поки детально говорити про новий американський геополітичний курс достатньо важко, тому що заяви Тіллерсона про Росію та Україну як кандидата на посаду держсекретаря варто розглядати з тактичної точки зору. Бо це був виступ перед конгресменами, які розглядали його на цю посаду. Тому надмірних ілюзій не варто плекати. А з боку Трампа ми чуємо цілковито різні суперечливі заяви щодо НАТО, реформи ООН, «Брексіта» і так далі. Поки незрозуміло, як всі ці заяви ляжуть в основу його зовнішньої політики. Буде певний період турбулентності як у відносинах Штатів з ЄС, так і, наприклад, у відносинах Штатів і НАТО.

Павло Вуєць, «Главком»