Новий геополітичний вимір. Що говорять у Франції про ультиматуми Путіна та Україну

Переговори між США та РФ щодо безпекової ситуації в регіоні, зокрема перспектив входження України в НАТО та подальшої інтеграції в європейські структури, тривали весь минулий тиждень й завершилися нічим. Сторони продовжують обмінюватися репліками, наполягаючи на свої первинних позиціях.

У той час, як Росія на переговорах в Женеві окреслила свої вимоги, що полягають у поверненні «кордонів» НАТО до 1997 року, у США заявили, що Білий дім готовий до будь-яких сценаріїв, включно до військової ескалації, а право третіх країн на приєднання до західних структур не обговорюватиметься.

Повертаючись до України, про яку власне в цих вимогах і йдеться, постає питання і Нормандського формату, в рамках якого здійснюється політичне врегулювання конфлікту з Росією та обговорення формул деескалації. На тлі переговорів між США та РФ вже лунають сигнали про можливість зустрічі в форматі Нормандської четвірки. При цьому партнери України по цьому формату – Німеччина та Франція – нерідко мають відмінні від США позиції. Про настрої у французьких політичних та експертних колах «Главком» поговорив із президентом Інституту перспективного аналізу та безпеки в Європі Емануелем Дюпуї.

Як ви оцінюєте переговори між США та Росією, що тривали минулого тижня?

Я думаю, що Франція прагнула б бути більш інтегрованою та ефективною у контексті цих переговорів.

Переконаний, що Україна насправді – навіть не головна тема цих переговорів. Україна – це театр нових відносин між США та РФ. Я не думаю, що є ризики військової загрози. Але, так, існує військова присутність у Білорусі, в (окупованому) Криму та Азовському морі – це безумовно. Але ж водночас, відбувається і військове посилення НАТО. Наприклад, французькі корвети пару тижнів назад були розміщені у Констанці (Румунія), французькі та британські літаки літають поблизу російських кордонів.

Вони грають в «шахи», тому присутня і така військова атмосфера. США в цій грі намагаються показати, що мають партнерів, і це не тільки ЄС, а й Великобританія. Підхід Джо Байдена полягає у тому, щоб перезапустити мультилатералізм (багатосторонні відносини) під керівництвом США. З іншого боку, Росія діє так само, маючи зі свого боку Білорусь та колишні радянські республіки. Це навий тип проксістратегії й для Москви.

Ви вважаєте, що це новий виток поділу на зони впливу? Фактично нова «холодна війна»?

Так. Це саме те, чого хочуть і США, і Росія. І про це вони й говорять. Це те, що відбувається також і навколо ядерної угоди. При цьому ЄС намагається діяти окремо, та залишитися медіатором у ситуації, коли США прагнуть прямих переговорів з Іраном (щодо ядерної угоди – «Главком»), не рахуючись з ЄС та РФ. Ми входимо у новий геополітичний вимір, до якого нас ведуть Джо Байден та Володимир Путін.

Чи є ця конфронтація вигідною для ЄС? Євросоюз має амбіції грати вагомішу роль у цій геополітичній грі?

Інтереси має, амбіції має, але реальних можливостей – ні. Перш за все тому, що 21 країна ЄС (із 27 – «Главком») є членом НАТО. Тому в цих питаннях ЄС фактично не може мати незалежну (від США – «Главком») позицію і 80% НАТО – це США. Коли ми говоримо про стратегічну автономію, це неможливо принаймні для 11 країн ЄС.

Ви як це оцінюєте: позитивно чи негативно?

Я думаю, це не є добре. Ми повинні мати менше тиску від НАТО, але це можливо тільки, якщо НАТО цього захоче. Крім того, може бути й інша перспектива: ЄС складається із 27 країн, які мають абсолютно різні рівні відносин із США. І так буде завжди. Це не зміниться найближчим часом.

Тобто спільна зовнішня політика ЄС не настільки впливова, як формат двосторонніх відносин?

Деколи Жозеп Борель (Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки – «Главком») робить заяви, а деколи одночасно з’являються заяви від окремих країн і найчастіше це відбувається одночасно на обох рівнях. Навіть щодо санкцій проти Росії немає єдності.. Угорщина була, можна сказати, проти, Фінляндія хотіла зачекати, як розгортатимуться події. Це ж саме і щодо санкцій проти Польщі, щодо визнання Косово, щодо «Північного потоку-2» тобто для ЄС всі питання – спірні.

Питання «Північного потоку-2» і надалі залишатиметься всередині ЄС дискусійним?

Так, тому, що цього року Німеччина прийматиме саміт G7. В таких умовах європейським країнам буде дуже важко тиснути на Берлін. Тому, ми знаходимося у ситуація, коли на противагу США, європейські країни й не мають чіткої та спільної позиції стосовно Росії. Олаф Шольц (новий канцлер ФРН – «Главком») завжди був соціал-демократом, який віддавав перевагу переговорам із Росією. Президент Макрон також намагався це робити разом з Ангелою Меркель. Америка в цьому питанні має сильнішу позицію, в той час, як деякі європейські країни, зокрема й Франція, готові говорити з Путіним. Тому, я не впевнений, що Франція поділяє настрої США стосовно Росії та Китаю.

Як будуть розвиватися франко-німецькі відносини після того, як Ангела Меркель пішла з посади?

Це залежить від політичних дебатів між лібералами, соціал-демократами та «зеленими» та від зміцнення ключових позицій Анналени Бербок (очільниця МЗС Німеччини у новому уряді – «Главком») як сильного керівника зовнішньополітичного відомства, якою вона поки що не є. Це також важливий аспект. Але потрібно враховувати й новий виток конкуренції, який розгортається не лише між Францією та Німеччиною, а й між Великою Британією. І коли мова заходить про Україну чи Балкани, Франція та Німеччина мають різне бачення. Берлін наполягає на політиці «відкритих дверей», Париж – цього не хоче. Макрон щодо цього висловився дуже конкретно – ніякого розширення.

Це тому, що між країнами існує конкуренція чи через певні інтереси?

Ні, це через абсолютно різне бачення. Позиція французького лідера полягає у тому, що ЄС в існуючих кордонах має працювати над сильнішою інтеграцією та посиленням європейської внутрішньої політики. Він вважає, що якщо ЄС відкриє двері – це загострить існуючі проблеми. У Німеччині вважають, що саме так і повинен функціонувати Європейський Союз і ми повинні розширятися для того, щоб зміцнювати свої позиції. Після того, як до ЄС приєдналася Польща, ми повинні відкрити двері й для Балкан, і для інших країн. Тобто, абсолютне різне розуміння (у Франції та Німеччині – ред.). Знову ж таки, коли ми говоримо про той же Китай – я бачу кардинальні розбіжності у позиціях Італії, Нідерландів, Німеччини, Великобританії та Франції. Всі ці країни, окрім Франції, мають серйозні зв’язки з Китаєм й це ж саме є визначним фактором, коли ми говоримо і про Туреччину, і про Росію.

Ви вважаєте, що Путіну простіше буде з новою владою в Німеччині, адже із пані Меркель вони були знайомі понад 20 років?

Абсолютно, це те, що росіяни й робитимуть.

Як свої сили оцінюють у німецькому уряді? Ви б як оцінили риторику пані Бербок?

Ще зарано давати такі оцінки, оскільки вони лиш зайняли свої крісла, але у найближчі місяці ми це оцінимо. Чи будуть «зелені» прагматичними? Чи будуть вони одночасно вірні свої доктрині активізму та демократії, в той час, коли соціал-демократи були значно прагматичнішими? Я думаю, це могло б змінити деякі речі.

Маріанна Присяжнюк, для «Главкома» (Париж)