Привид «замку Льовочкіна». Таємниця фешенебельного будинку в урядовому кварталі

Вулиця Шовковична в урядовому кварталі Києва добре відома великою кількістю історичних пам’яток, побудованих тут ще в позаминулому сторіччі. «Шоколадний будиночок», маєток Катерини Гесе, Арабський дім та інші. Привертає увагу до себе і нещодавно відреставрована будівля у модерновому стилі за адресою Шовковична, 3. Споруда ця розкішна, але не надто привітна.

Мешканці навколишніх будинків розповідають, що у цьому домі біля Верховної Ради вже декілька років ніхто не живе. Споруда стоїть пусткою з тих пір, як невідома фірма скупила усі квартири у ній. Викупила, зробила реставрацію, яку закінчила якраз напередодні Майдану та… замкнула будівлю на роки. Сусіди загадкового будинку подейкують, що будинок належить колишньому соратнику президента-втікача Януковича народному депутату від «Опоблоку» Сергію Льовочкіну. Місцеві так і називають будівлю – «будинок Льовочкіна».

«Главком» з’ясував, кому ж належить елітна нерухомість під боком у Верховної Ради та чому «золоті» квадратні метри не приносять дохід своїм власникам.

Мешканці Печерського району добре пам’ятають, що будинок №3 на вулиці Шовковичній до реставрації був непримітного сірого кольору. Нині – це розкішна відреставрована споруда, блідо-жовтого кольору, з затемненими вікнами золотистого відливу. У мережі є навіть «персональний» сайт цього будинку. Інтернет-представництво було відкрито ще у 2013 році для того, аби здавати площі в оренду. Проте бізнес вже чотири роки знаходиться у замороженому стані.

Будівля у якій колись були комунальні квартири, ще кілька років тому прирівняли за типом майна до нежитлової, тобто такої, у якій можуть розміщуватися офісні приміщення. На ринку нерухомості квадратний метр з ремонтом в урядовому кварталі на вулиці Шовковичній нині оцінюється близько $3 тиc.

 За жодним із номерів телефонів, які вказані на сайті для бажаючих орендувати офіс у історичній будівлі, ніхто не відповідає. Телефони або взагалі відключені, або їх власники вперто не хочуть брати слухавку.

Навіть, якщо потенційний орендар прийде під будівлю і буде шукати господарів там, то навряд чи знайде: на дзвінок ніхто не відповідає, ручка на дверях центрального входу вкрита товстим шаром пилу. У внутрішньому дворику вас зустріне високий сталевий паркан та будівля, у якій мав би бути охоронець, але і його важко зустріти на робочому місці.

Врешті-решт «Главкому» вдалось додзвонитися до Олександра Калацького – колишнього керівника ОСББ «Луксор». Ця організація була створена спеціально співвласниками споруди на Шовковичній, 3. Калацький повідомив, що декілька років вже не являється головою цієї структури, а будинок в оренду його господарі не здають через «події на сході країни».

Чому ж власники дорогої нерухомості не намагаються на ній заробити і хто ж ці люди?

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, елітний будинок у престижному районі столиці належить ряду осіб – Клавдії Пащенко, Зінаїді Лісовій, Валентині Кривулі, Валерію Краснокутському, Вірі Олексіївні Краснокутській та Вірі Анатоліївні Краснокутській. Всі перелічені особи стали власниками цієї нерухомості у 2011-2012 роках, про що свідчать дані реєстру.

Особи, які володіють будинком біля Ради, так чи інакше пов’язані між собою. Важко не помітити, що Краснокутські – найпоширеніше прізвище серед власників квадратних метрів на Шовковичній, 3. Вони пов’язані родинними стосунками не тільки між собою, а й, очевидно, з впливовим чиновником часів Януковича, колишнім очільником Державної служби зв'язку України, генералом Сергієм Краснокутським. Більш того, до цієї персони ведуть сліди і від інших щасливих володарів елітної нерухомості. Так, Зінаїда Лісова є засновницею фірми ТОВ «Алатир ЛТД». Керівником цієї фірми вказана Олена Михайлівна Довгаленко, яка була першою заступницею згаданого вище Краснокутського під час його керівництва  Державною службою зв’язку.

За словами Олени Довгаленко, вона вже давно не працює із Краснокутським і не знає, де він знаходиться. Так само пані Довгаленко не змогла повідомити «Главкому», де перебуває її бізнес-партнер Зінаїда Лісова. Саме Лісова, згідно з відповіддю Державної архітектурно-будівельної інспекції України на запит «Главкома», виконувала реставрацію частини будинку №3 на вулиці Шовковичній.

Очевидно, що у пані Довгаленко мало б бути більше інформації про вказаних персон, з якими її пов’язує бізнес та кар’єра. Про зв'язок компанії «Алатир ЛТД» з Краснокутським, який став генерал-лейтенантом у 32 роки, відомо вже давно. Зокрема, за інформацією «Схем», саме ця фірма надавала у оренду Краснокутському розкішний «Мерседес» вартістю у $300 тисяч, на якому той їздив за часів президентства Януковича.

На цьому збіги не закінчуються. Довгаленко Олена Михайлівна була також керівником фірми «Бетта Компані», співзасновниками якої вказані вже згадані Краснокутська Віра Олексіївна та Краснокутська Віра Анатоліївна.

Цікаво також, що один із власників елітної нерухомості Валерій Краснокутський має не лише те саме прізвище, що і у колишнього очільника Держзв’язку, але і прописаний у місті Долинська Кіровоградської області. Саме звідти, згідно із офіційною біографією, походить Сергій Валерійович Краснокутський. Очевидно, що Валерій Краснокутський є батьком Сергія Валерійовича Краснокутського.

То до кого ж ведуть усі сліди? Сергій Краснокутський - генерал-лейтенант, доцент, кандидат юридичних наук, заслужений економіст України, держслужбовець 5 рангу – це все про чиновника, який, за його ж словами, досяг у житті усього сам.

Проте існує і дещо інша версія сходження до вершин Сергія Краснокутського. Одіозного посадовця пов’язують одразу із декількома впливовими силовиками та політиками – колишнім міністром МВС Миколою Білоконем, який після Помаранчевої революції втік до Росії, та главою адміністрації Януковича Сергієм Льовочкіним.

Раніше ЗМІ писали, що вибитись у дамки Краснокутському допоміг саме Микола Білоконь. У 2003-2006 роках молодий чиновник був особистим помічником генерала-полковника.

Нагадаємо, що після обрання президентом України Віктора Ющенка Білоконь утік до Росії, де влаштувався на роботу радником керівника корпорації «Система» Володимира Євтушенкова, яка володіє в Україні мобільним оператором МТС. Пізніше стало відомо, що Білоконь отримав російське громадянство.

Попри проблеми колишнього шефа Краснокутський швидко пішов кар’єрними сходами – після посади помічника глави МВС був першим заступником голови Держрезерву. Саме під час його керівництва у цій структурі, за даними правоохоронців, відбулись масштабні розкрадання. Проте корупційний скандал у відомстві на кар’єрі молодого генерала не позначився. У 2010 році Краснокутський став заступником міністра транспорту та зв’язку України-головою Державної адміністрації зв’язку. Пізніше чиновник обіймає посаду Голови державної служби зв’язку України, а після неї – стає заступником голови Держслужби спецзв'язку та захисту інформації України.

Вже після втечі Миколи Білоконя до Росії, ЗМІ приписували покровительство над «молодим та перспективним» генералом Сергію Льовочкіну. За інформацією «Схем», «людиною Львочкіна» Сергія Краснокутського називали ще в ті часи, коли він працював у Держрезерві.

Нагадаємо, саме під час перебування Краснокутського на посаді заступника глави Держслужби спецзв’язку у цій структурі була реалізована схема виведення бюджетних коштів у сумі 220 мільйонів гривень. Мова йде про закупівлю Державною службою спецзв'язку за рахунок бюджетних коштів обладнання і послуг для створення на базі потужностей «Укртелекому» спеціальної транспортної телекомунікаційної мережі урядового зв'язку та відомчих мереж спеціального зв'язку.

На той момент колишній держмонополіст «Укртелеком» вже був приватизований: через підставні компанії до цього придбання був причетний Сергій Льовочкін. Як стверджував у своєму розслідуванні нардеп Сергій Лещенко, на фірму «ЕСУ», яка офіційно купила «Укртелеком», також була записана вілла Льовочкіна на Лазурному узбережжі. Пізніше «Укртелеком» повністю перейшов під контроль Ріната Ахметова.

За умовами приватизації (договір купівлі-продажу від 11 березня 2011 року), гроші на урядовий зв'язок в розмірі 220 млн грн повинен був виділити новий власник, а не держава. Для скоєння злочину, за версією прокуратури, протягом грудня 2010 року - липня 2013 року голова Держслужби спецзв'язку і захисту інформації Геннадій Резніков, директор «ЕСУ» Ілля Солодовський і член наглядової ради ПАТ «Укртелеком» Сергій Дзеник в змові з президентом Віктором Януковичем, прем'єр- міністром Миколою Азаровим і міністром Юрієм Колобовим організували фінансування проекту за рахунок держбюджету.

Джерело «Главкома» також говорить про негласну «присутність» Льовочкіна у будинку №3 на Шовковичній. «Для місцевих не секрет, що це «будівля Льовочкіна». Відновлювати її закінчили якраз перед Майданом, але так і не відкрили з тих пір. Грошей пішло дуже багато, там дорогий ремонт», - розповідає співбесідник «Главкома» на правах анонімності.

«Главком» звернувся до прес-служби народного депутата Сергій Львочкіна із проханням пояснити, чи має політик стосунок до будівлі. «У власності Сергія Льовочкіна немає будинку за адресою Київ, вул. Шовковична, 3. Уся власність Сергія Львочкіна відображена у його електронній декларації на сайті НАЗК», - запевнили його помічники.

До речі, саме у цій будівлі колись мала квартиру екс-голова Секретаріату президента України Ющенка Віра Ульянченко. Вона згадує, що ще з 1992 року у цьому будинку почали скуповувати комунальні квартири під офіси. «Окрім нас у будинку мешкали ще кілька людей. Потім нам сказали, що всі ці приміщення кимось викуплені: хто його знає, якась компанія... Запропонували також викупити і нашу квартиру. Ми погодились. Це було в 2010-2011 роках», - розповіла «Главкому» Віра Іванівна.

Вісім квартир, у будинку, які придбали ряд людей, так чи інакше пов’язаних з Краснокутським, колись також належали київському підприємцю Геннадію Балашову. Його офіс нині знаходиться у сусідньому домі. За словами Балашова, ще у 2010 році на дуже вигідних умовах у розпал економічної кризи він продав свою частину нерухомості Краснокутському. На те, що елітний будинок нині стоїть порожній, у Балашова доволі просте пояснення: «У людей, які володіють цим будинком, достатньо грошей, аби не здавати його. Їх такий заробіток не цікавить в принципі. Я можу передбачити, що будинок викупили і реставрували, щоб пізніше розмістити в ньому правлячу партію, наприклад, Партію регіонів. Навряд чи на ньому хотіли заробляти. Проте після 2013 року власники поставили все на паузу. З будинком зараз нічого не відбувається, скоріш за все, аби не привертати увагу преси, тому що почнуть писати, що повертаються регіонали. Але вони, безумовно, повернуться», - переконаний Балашов. 

Юлія Тунік, «Главком»