«Пушкін» атомної енергетики

Уряд планує спорудити два атомні енергоблоки на зведених ще у минулому сторіччі конструкціях Хмельницької АЕС і встановити там старі російські реактори. Їх Україні готова продати Болгарія. Вона купувала російське обладнання для своєї АЕС «Белене», але пізніше відмовилася від проєкту. Міністр енергетики Герман Галущенко запевняє, що угода з болгарами – вигідна. Галущенко неодноразово заявляв про намір почати велике будівництво вже цього року. Тобто в розпал війни, коли Хмельниччина регулярно потерпає від ворожих повітряних атак.

Аргументів у критиків проєкту безліч, і всі вони вагомі. Передовсім – політичні. Авжеж, не варто навіть опосередковано мати справу з країною-агресором, особливо в чутливих питаннях, що пов’язані з національною безпекою. Крім того, проєктною документацією на блоки володіє Росія, а реакторні установки такого типу, ВВЕР-1000 – модифікація реактора другого покоління, давно заборонена в Європі.

Авторитетні експерти галузі піддають нищівній аргументованій критиці сам концепт запропонованої міністром ідеї. Проте Міненерго продовжує лобіювати свій законопроєкт «Про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків №3 та №4 Хмельницької атомної електричної станції» і вже досягло певного успіху. Комітет Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг на засіданні 17 червня висловив свої застереження до цього документа, але попри все, рекомендував парламенту прийняти його за основу в першому читанні.

Послідовний критик законопроєкту, народний депутат Андрій Жупанин узагалі ставить під сумнів здатність «Енергоатома» побудувати енергоблоки через колосальні фінансові проблеми компанії. «Загалом це небезпечний прецедент. Ми просимо Європу накладати санкції на російський природний та скраплений газ, а самі хочемо купити російські ядерні реактори, – говорить Жупанин. – Коли я в очі про це сказав міністру енергетики Герману Галущенку, він відповів: це – болгарський реактор. Це спотворена логіка, адже тоді європейські партнери, які нас не дуже люблять, почнуть купувати російський газ у Болгарії та стверджувати, що він – болгарський. Або купувати російську нафту в Індії».

Реалізація цього проєкту, на думку фахівців, стане однією з символічних перемог «русского міра» в українській атомній енергетиці.

Ми просимо Європу накладати санкції на російський природний та скраплений газ, а самі хочемо купити російські ядерні реактори у Болгарії

«Непрозоро і без обґрунтувань»

Отже, профільний комітет Верховної Ради на засіданні 17 червня розглянув поданий Кабінетом міністрів проєкт закону «Про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків №3 та №4 Хмельницької атомної електричної станції». Попри те, що документ було схвалено, висновки комітету, розміщені на сайті Верховної Ради, містять низку суттєвих застережень. У вердикті комітету є також посилання на критичні зауваження Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, яке в пояснювальній записці до проєкту хоч і толерантно, але вказує на недоліки: «Законопроєкт потребує більш детального техніко-економічного обґрунтування, зокрема, актуалізації на 2024 рік показників розпорядження Кабінету міністрів України від 26.07.2018 р. № 579-р. «Про схвалення техніко-економічного обґрунтування «Будівництво енергоблоків №3, 4 Хмельницької АЕС», прозорості використання коштів під час добудови енергоблоків №3 та №4 ХАЕС, а також вартісних характеристик допоміжного обладнання та його доставки до майданчика для забезпечення будівництва енергоблоків».

Отже, урядовці навіть не потрудилися розробити техніко-економічне обґрунтування, а скористалися старою документацією, підготовленою «Енергоатомом» ще у 2018 році.

Андрій Жупанин розповів «Главкому», що на засіданні парламентського комітету намагався з’ясувати у міністра Германа Галущенка та президента «Енергоатому» Петра Котіна, яким коштом планується реалізувати проєкт? Адже «вільних коштів» компанія не має, ба більше того – в останні роки зазнає збитків.

Депутат назвав вражаючі цифри з інформаційної довідки, підготовленої Міністерством фінансів до згаданого засідання. Отже, за результатами діяльності в 2022 році «Енергоатом» отримав збитків на 6,75 млрд грн, за 2023 – на 8,9 млрд грн. «На 1 січня 2024 року непокритий збиток НАЕК «Енергоатом» – 200,8 млрд грн, а заборгованість за кредитами – 42,5 млрд грн, перед ДП «Гарантований покупець» за послугу із забезпечення доступності електроенергії для побутових споживачів – близько 20 млрд грн. Отже, існують ризики щодо фінансового забезпечення будівництва», – йдеться у документі Мінфіну.

Жупанин нагадав, що «Енергоатом» планує придбати у Болгарії два реактори «нібито лише за 650 млн євро», але «ми не знаємо фінальну ціну, за якою ці реактори нам можуть продати, цілком вірогідно, що продавець почне піднімати ціну». Ніхто реально не може знати вартість угоди з болгарами, підкреслює депутат.

Загалом заявлена вартість усього проєкту – 72 млрд грн. Але цей кошторис... складено у 2018 році. Саме так. Адже цю суму вказано в тому самому «старому» техніко-економічному обґрунтуванні за 2018 рік, яке урядовці подали до парламенту разом із законопроєктом у квітні нинішнього року.

Андрій Жупанин наполягає: з урахуванням інфляційних процесів 72 млрд зразка 2018 року перетворилися у 2024-му на приблизно 135 млрд грн. «Я врахував інфляцію за останні шість років і отримав цифру 135 млрд грн. Але ж де взяти такі гроші? В «Енергоатомі» відповідають: не переживайте, ми там уже домовляємося. Але як можна вірити, що якийсь іноземний банк чи синдикат банків дасть Україні кредит в умовах війни? – риторично запитує народний депутат. – У нас немає жодних документальних підтверджень якихось домовленостей. І як взагалі можна починати п’ятирічний контракт на 135 млрд грн у той час, коли в Україні вже третій рік триває повномасштабна війна на виснаження!».

Слід сказати, що законопроєкт нещадно критикують авторитетні фахівці, зокрема, Микола Штейнберг, який свого часу був головою Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки та заступником міністра палива та енергетики. З гострою критичною статтею виступав у «Главкомі» також Юрій Костенко, ексміністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

Мотлох «Росатома»? Аргументи експертів

Минуло майже 20 років з того часу, як уряд у 2005 році прийняв першу постанову «Про підготовчі заходи щодо будівництва нових енергоблоків ХАЕС». Відтоді фінансове колесо закрутилося – на підготовчі роботи щороку витрачалися сотні мільйонів гривень, а результат нульовий. «Чому так довго? Чому безрезультатно? Чи хоч хтось проаналізував, чому все провалилося? – запитує Микола Штейнберг у дописі на Фейсбуці. – Потрібно прояснити деякі моменти, які мають врахувати народні депутати, щоб підготовлений урядом проєкт став дієвим законом, а не папірцем, відправленим в архів, адже це вже не перший закон про будівництво блоків №3 і №4 на ХАЕС».

Уряд прагне купити реактори, спроектовані у 1960-х. Сучасні блоки АЕС мають вдосконалені реакторні установки, оснащені принципово новими системами безпеки

Експерт вважає неприпустимим будувати атомні енергоблоки з використанням ВВЕР-1000, водо-водяного енергетичного реактора, що був спроєктований наприкінці 60-х років минулого сторіччя. «Ця реакторна установка належить до другого покоління ядерних енергетичних реакторів. Сьогодні в усьому світі реалізуються ядерні установки покоління 3+… Сучасні блоки використовують більш вдосконалені реакторні установки, оснащені принципово новими системами безпеки, які також враховують досвід аварії на АЕС «Фукусіма». Цикл оновлення техніки сьогодні вимірюється роками, а не десятиліттями і, тим більше, не століттями», – підкреслює Штейнберг.

«Главком» поцікавився у Германа Галущенка, чому він зупинив вибір на старих реакторах ВВЕР-1000 російського виробництва, і отримав доволі таку відповідь.

«Технологія ВВЕР, яка використовується при будівництві енергоблоків, не є суто російською технологією, оскільки вона розроблялася за часів існування СРСР. До її розроблення була залучена велика кількість українських вчених та атомників. З огляду на це, наша держава здатна не тільки самостійно експлуатувати відповідні енергоблоки, а й будувати їх», –  відповів міністр на запит «Главкома».

Позицію очільника Міненерго фахівці галузі вважають непереконливою. Вони стверджують: без участі «Росатома» добудувати ядерні енергоблоки в Україні практично неможливо – вся конструкторська документація є лише у російського монополіста. Зокрема, про це нещодавно в інтерв’ю «Главкому» говорив колишній перший віцепрезидент «Енергоатома», лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Олександр Шавлаков.

Нагадаємо, що після анексії Криму закон 2012 року про добудову енергоблоків на ХАЕС з застосуванням російських атомних блоків, а також відповідну міжурядову угоду з Росією Верховна Рада анулювала.

Окрім того, з’ясувалося, що збудовані понад 30 років тому конструкції на Хмельницькій АЕС під будівництво енергоблоків №3 та №4 розраховані не на ту модифікацію реактора, яку тепер Галущенко планує купити у Болгарії.

«На основі базового проєкту ВВЕР-1000 в колишньому Союзі та інших країнах були реалізовані проєкти ВВЕР-1000/В-187; В302; В338 та ін... Є й нереалізована модифікація В-466. Вона призначалася для Болгарії (АЕС «Белене»). Так, це саме ті непобудовані блоки, обладнання яких «Енергоатом» планує використовувати для блоків №3 і 4. Виникає запитання: з якою реакторною установкою планує будувати «Енергоатом» нові блоки на ХАЕС? У законі 2012 року про спорудження енергоблоків №3 та №4 ХАЕС (закон №5217-VI від 6.04.12) було зафіксовано, що на кожному енергоблоці розміщується реакторна установка типу ВВЕР-1000/В-392», – констатує колишній голова Держкомітету з ядерної та радіаційної безпеки.

Не менш химерною в законопроєкті видається пропозиція, точніше, завдання для уряду: «забезпечити модифікацію енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС для можливості їх роботи з використанням ядерного палива за американською технологією». Цей наратив викликав іронію не диванних експертів. «Ще не побудували, а вже модернізуємо? А чи не простіше та, чи не дешевше врахувати модернізацію в процесі проєктування?», – підказує Микола Штейнберг.

Помітили цю невідповідність і фахівці Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, у висновках яких до законопроєкту читаємо: «... Достатньо дискусійним вбачається підхід, згідно з яким пропонується здійснювати будівництво енергоблоків за характеристиками, які наперед вимагають їх «модифікації», що у цьому випадку можна розцінити як видозмінення наявних енергоблоків із появою у них нових ознак, властивостей».

«Є питання й до технічного стану болгарських реакторів, які вже простояли десятки років, – говорить Андрій Жупанин. – Наскільки мені відомо, вони некомплектні, тому що там не вистачає турбін. А ще виникає питання щодо можливості запуску в експлуатацію збудованих енергоблоків. Це неможливо зробити, якщо ліцензіат, який має ліцензію на цю технологію, – а це дочірня компанія «Росатому» – не прийде та не перевірить, тобто не підтвердить, що технологія є справною, та дасть дозвіл на її експлуатацію. Знову ж таки, міністр відповідає: ви, головне, голосуйте, у нас багато спеціалістів, ми з цим розберемося».

Довгий шлях у нікуди

Керівництво Міненерго попри все сподівається, що парламент ухвалить законопроєкт, але у відповіді Германа Галущенка, отриманій на запит «Главкома», не уточнюється, чи вилучать з документа невідповідності і суперечливі позиції, про які йшлося вище.

«Рішення щодо будівництва енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС надзвичайно важливе, адже атомна генерація – основа енергетичної стабільності України… Ухвалення вищезазначеного закону дозволить Україні розпочати добудову енергоблоків, збільшити потужність генерації на 2200 МВт... Блок №3 готовий вже на 80% і може бути добудований за 2,5­-3 роки», – запевняє міністр.

Експерти галузі переконані, що названі Галущенком терміни нереальні. Так вважає, зокрема, Олександр Шавлаков, котрий в інтерв’ю «Главкому» пояснював, що дотепер у світі найкращим прикладом швидкого будівництва були енергоблок на АЕС «Фуцін» у Китаї, який збудували за шість років, «від першого кілочка і до включення в мережу». «Так що ні про які 2,5 роки будівництва двох блоків на Хмельницькій АЕС не може бути й мови», – наголосив Шавлаков.

Наталка Прудка, «Главком»