Самотність деспота. Навіщо Путін відроджує МДБ

20 вересня Володимир Путін своїми указами звільнив понад 160 тисяч співробітників МВС. І одразу ж зарахував їх до складу Росгвардії – структури, яка, по суті, замикається особисто на нього. З прецеденту раптового зникнення охоронців у Горбачова 19 серпня 1991 року (у них тоді було відносно незалежне від ЦК КПРС начальство) нинішній російський диктатор зробив свої висновки.

Однак Путін поки що не має наміру віддавати своїм преторіанцям монополію на доступ до власного тіла, а відповідно – і до всіх ресурсів країни.

Ще в червні минулого року, після раптового створення Кремлем Росгвардії, почала з'являтися інформація про те, що ФСБ планують об'єднати з іншими силовими відомствами, такими як СЗР і ФСО, і створити на цій основі якийсь аналог радянського міністерства державної безпеки (МДБ). Інакше кажучи – Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), адже назву часів царизму та Лютневої революції «міністерство» було повернуто тільки в березні 1946 року. Сталіну хотілося наповнити змістом буржуазне найменування «прем'єр», яким його ввічливо-манірно атестували Черчилль і Рузвельт. Крім того, це було ще одним відступом від революційних цінностей у бік чорносотенного неоцаризму.

Ймовірно, у зв'язку з відтворенням тепер уже «далекого від народу» МДБ, захищати не державний лад, а систему корупції і особисто її господаря, очолити відомство (принаймні спочатку) може командувач Росгвардії, головний охоронець старіючого російського диктатора Віктор Золотов, який колись охороняв Єльцина (на фотографії на танку, що обійшла увесь світ, за спиною Єльцина стоїть саме він), а потім і Собчака.

Це станеться просто тому, що Путін любить такі символічні фокуси – першим міністром держбезпеки СРСР став начальник СМЕРШ Віктор Абакумов (розстріляний в 1951 році). У день смерті Сталіна міністерство очолив Лаврентій Берія – але при цьому перетворив його на міністерство саме внутрішніх справ, а КДБ було виведено з цього відомства. Однак не минуло й року, як «товарищ Берия вышел из доверия», але подібну структуру (до речі, на пострадянському просторі характерну для деяких деспотій) більше ніхто не відроджував. До сьогоднішнього дня в Росії. Цікаво, що «офіційний злив» у ЗМІ цих планів стався саме в день масових фальсифікацій виборів до Держдуми VII скликання 18 вересня. Більшість ЗМІ розцінили цю інформацію як «качку» або тролінг з боку Кремля.

Можливо, даремно.

По суті, здійснюється  нове послаблення позицій ФСБ на користь різного роду охоронних структур, оскільки реорганізація неминуче передбачає виведення за штат усіх співробітників і переатестацію (а проводити її буде АП). Путін давно перестав довіряти ФСБ. Не секрет, що СРСР прикінчили саме розвідники, підкорені стилем життя «світу чистогану». А прозахідне угруповання існує у середовищі ФСБ й досі. Донедавна його очолював колишній глава путінської адміністрації Сергій Іванов.

Насправді йдеться про превентивні заходи із запобігання  держперевороту у верхах (як бачимо, відносно мирний політичний шлях змін у РФ тепер закритий). Путін діє на випередження – вельми  красномовно про те, з чийого боку він боїться перевороту, свідчить перепалка між міністрами фінансів та оборони на нараді за столом диктатора. Грошей на оборонну програму – ледь половина, і взяти ніде. Тому проблему орієнтованих на отримання ренти ФСБшників усе не влаштовує, адже скорочується сама кормова база режиму. Без ліквідації частини конкуруючих ОПГ у номенклатурі силовиків підтримати звичний рівень збору данини вже не виходить (про що й свідчить конфлікт «антикорупціонерів» у МВС з другом і партнером президента Аркадієм Ротенбергом, який завершився арештом полковника-мультимільйонера Захарченка).

Тому нині готується масштабна реформа силових і правоохоронних відомств. Відповідно до неї, до президентських виборів 2018 року передбачається створити на основі ФСБ міністерство держбезпеки, включивши до нього ФСТ і СВР, повернути Слідчий комітет (і без того остаточно розгромлений арештами, хоча «розбірки» там почалися через банальну суперечку двох подруг кримінальних авторитетів у погонах і без) у Генпрокуратуру, яка здійснює нагляд щодо комітету, а функції МНС розділити між міноборони і МВС. При цьому МДБ може отримати можливість брати у своє провадження найбільш резонансні справи або здійснювати контроль за тими розслідуваннями, в основу яких лягли матеріали цієї спецслужби.

А також – витискати з населення нові податки й оплату тарифів, про зростання яких наступного дня після тріумфально сфальсифікованих виборів уже поінформував виборців «Єдиної Росії» спікер минулого скликання Думи Сергій Наришкін (незабаром він очолить Службу зовнішньої розвідки – за іронією долі, Наришкін перебуває під санкціями і особисто виїджати на зустріч з агентами не зможе).

Однак очевидно, що неформальна мета інша – велику структуру неминуче шматуватимуть внутрішні суперечності та конкуренція, а отже, вона не зможе консолідуватися проти першої особи.

Путін, який дедалі частіше грішить епізодами, що вказують на ранню деменцію (приміром, він несподівано висловив здивування астрономічним результатом власної партії «Єдина Росія» на виборах, чим дещо збентежив привітальників), явно стурбований можливістю змови  верхівки проти себе і зайнятий зміцненням особистого режиму влади. У кінці цього шляху – цілковита самотність деспота і відсторонення всіх колишніх наближених як потенційно небезпечних. Цим обумовлена й заміна «перекладача з португальської» Сергія Іванова на містика Антона Вайно, і призначення куратором лже-Думи (заступником начальника управління внутрішньої політики АП – ключового підрозділу режиму Путіна) 38-річного каратиста, прикордонника і учасника «Руської весни» в Криму Сергія Смирнова, і багато інших недавніх призначень. Єдиним суб'єктом перевороту в таких випадках стає особиста гвардія або охорона. Тож тут нічого нового.

Незважаючи на фарс «виборів» 18 вересня, Путін багато в чому втратив легітимність в очах незліченної номенклатури, яка змушена скорочувати апетити внаслідок його вкрай авантюрної політики. Захід – нехай нікого не обманюють реверанси перед Кремлем Штайнмаєра і Еро – відчуває себе обтяженим дещо неадекватним і не дуже передбачуваним «партнером». Про що й свідчить результативний наліт американської авіації на позиції військ Асада і росіян у Сирії, який генерував масу різноманітних емоцій.
Однак зачистка силових структур від нелояльних призведе до того, що їхній професійний рівень різко просяде, оскільки лояльність і професіоналізм обернено пропорційні одне одному. Але Путіна це не дуже хвилює. Важко уявити, що В'ячеслава Володіна (або парткерівника «Єдиної Росії» Сергія Неверова) не нагородять за спецоперацію 18 вересня чимось на зразок спікерської посади в Думі. Хіба що аналіз причин низької явки може поки що зупинити дострокове переобрання (а то й наділення довічними повноваженнями, як у деяких країнах пострадянської Центральної Азії) Путіна – з внесенням змін до Конституції, для цього у лже-Думі тепер створено конституційну більшість.

За допомогою МДБ лояльність усіх рівнів і прошарків РФ, попри повальну корупцію, на деякий час ніби забезпечено. Десятирічний або довічний президентський термін? Призначення депутатів президентом в майбутньому? А чом би й ні? У цьому сенсі крапкою може слугувати проведення останніх всенародних виборів улюбленого президента, на які для розваги можна «запустити» навіть Явлінського із Навальним (нехай повеселяться. Тим більше що, хоч це й заперечується (тими ж функціонерами «Єдиної Росії»), підготовка до дострокових виборів президента вже триває.

Нещодавно на сайті міністерства фінансів  було викладено лист №16-01-08/42065, підписаний першим заступником міністра фінансів РФ Тетяною Нестеренко, адресований «суб'єктам бюджетного планування», – він датований 21 липня 2016 року. «На організацію і проведення виборів президента Федерації в 2017 році в обсязі 14 807,6 млн руб.» Тобто майже 15 млрд ЦВК отримає на проведення президентських виборів саме наступного року. Щоправда, деякі економісти вважають, що таким чином Мінфін авансує кошти на проведення виборів у 2018 році, оскільки ніхто не здатний точно передбачити, що відбуватиметься з російською економікою далі.

Тільки цього разу повноцінну явку і монументальний порив мас забезпечуватиме вже МДБ. Але обнадіює те, що новий етап розвитку путінського режиму буде останнім.

Максим Михайленко, для «Главкома»