Сербська бомба. Заради чого знову об’єдналися Росія, Білорусь, Угорщина та Китай?

Після того, як Генасамблея ООН нарешті ухвалила резолюцію щодо дня вшанування пам’яті жертв геноциду в Сребрениці, градус напруги в Сербії і Республіці Сербській (одне з двох політичних утворень Боснії і Герцеговини) сягнув свого апогею.

Кожний сербський чиновник вважає своїм обов’язком виступити з публічною критикою резолюції, сербські ЗМІ традиційно малюють ледь не апокаліптичну картину, а патріотично налаштовані громадяни висловлюють свій протест у вуличних акціях.

Тим не менш, у самій Боснії і Герцеговині досить спокійно ставляться до надмірних емоцій сербських сусідів.

Боснійські експерти, журналісти та ветерани боснійської війни, з якими вдалось поспілкуватись «Главкому», кажуть що реакція Белграду і Баня-Луки з одного боку є очікуваною, а з іншого – не більш ніж грою на місцеву сербську публіку, яка не призведе ні до чого серйозного, й зокрема, до повторення подій 1990-х років.

Резолюція розбрату чи примирення?

23 травня Генеральна Асамблея ООН резолюцією визначила 11 липня як Міжнародний день пам'яті жертв геноциду в Сребрениці – різанини, в результаті якої загинули понад 8000 боснійських мусульманських чоловіків і хлопчиків. Трагедія сталася у 1995 році після того, як Зона безпеки ООН була захоплена силами боснійських сербів. Резолюція, ініційована Німеччиною і Руандою та міжрегіональною групою з 17 держав-членів, була схвалена простою більшістю у 84 голоси, серед яких був й український. Проти виступили 19, серед яких традиційні партнери Сербії – Росія, Білорусь, Угорщина та Китай. 68 держав утримались.

«Ця резолюція спрямована на сприяння примиренню як у сьогоденні, так і в майбутньому», – заявила посол Німеччини в ООН Антьє Леендерце. «Резолюція має «найбільш важливе значення для поширення правди», – сказав боснійський член Президії Боснії і Герцеговини Денис Бечирович.

Однак в Сербії і Республіці Сербській так не вважають. Ще напередодні голосування президент Республіки Сербської Мілорад Додік заявив, що першим кроком Баня-Луки в разі ухвалення резолюції стане засідання уряду в Сребрениці, звідки буде оголошено про її неприйнятність, недійсність і відсутність можливості її виконати. Більш того, він зазначив, що ухвалення резолюції стане символічним кінцем багатоетнічної Боснії і Герцеговини і що протягом найближчих 30 днів у Республіці Сербській запропонують угоду про мирне розмежування. «Ми починаємо сьогодні з офіційного рішення щодо запиту на мирне розмежування. Ми запропонуємо спочатку уточнити політичні компетенції, пов’язані з суб’єктами, а також зберегти та залишити поточну модель функціонування економіки та протягом кількох років адаптувати її до моделі мирного розмежування», – заявив Додік.

Зі свого боку, президент Сербії Александар Вучич напередодні голосування попередив Генеральну Асамблею, що цей крок «лише відкриє старі рани і створить повний політичний хаос». А вже під час засідання Асамблеї він влаштував у ній справжнє патріотичне шоу: прикрився державним прапором Сербії і опублікував у своєму Instagram власне зображення з підписом: «Я пишаюся своєю Сербією». Також він висловив вдячність усім, хто утримався або голосував проти. «Дві третини жителів планети були на нашому боці», – з гордістю сказав Вучич.

Спікер сербського парламенту Ана Брнабич спочатку заявила, що ООН після голосування втрачає будь-який сенс, а потім додала: «Ми пишаємося Александаром Вучичем! Спасибі, що не дали розтоптати нас сербів і Сербію». Її патріотичні пориви підтримали й жителі Белграду, які організували автомобільні пробіги з сербською національною символікою. Крім того, по всій Сербії в знак протесту проти резолюції в четвер лунав церковний дзвін, який як зазначили в Сербській православній церкві, має об’єднати сербів у «молитвах, спокою, взаємній солідарності та твердості у творенні добра, незважаючи на неправдиві та несправедливі звинувачення, з якими вони стикаються в ООН».

Відокремлення не буде…

Попри надмірні емоції в Белграді і Баня-Луці, викликані голосуванням в Генасамблеї ООН, зокрема, погрози від’єднанням Республіки Сербської від решти Боснії і Герцеговини, у Сараєво до них ставляться досить спокійно. «Риторика Додіка не міняється відколи він прийшов в політику, тобто всі останні 15 років. На будь-який крок Сараєво – чи то щодо членства в НАТО, чи в ЄС – з Баня-Луки чути лише одне: все ми відокремлюємось. Але віз і нині там. По-перше, Додік знає, що він це не зробить. По-друге, над ним є ще Високий представник, який, як й інші члени президії Боснії і Герцеговини, мають право вето», – вважає Леся Башич, українка, яка вже 15 років проживає в Сараєво.

Подібної думки дотримується й Ібрагім Софіч, журналіст Al Jazeera Balkans з Сараєво. «Я не думаю, що Додік може піти далі своїх розмов про відокремлення. Так, він постійно про це говорить, але він не може це зробити, адже не має для цього повноважень. Більш того, він робить свої заяви, не маючи при цьому підтримки з боку інших політичних партій в Республіки Сербської», – говорить Софіч. Крім того, він вважає, що у разі відокремлення Республіки Сербської не виживе економічно. «Вона буде бідна, повністю ізольована і нікому не потрібна. Навіть Сербії, в якій є свої проблеми. Серби скажуть: «Залишайтесь і вирішуйте свої проблеми у вашій країні, тобто в Боснії», – говорить Софіч.

Єдине, у чому насправді зацікавлені політичні еліти в Республіці Сербській, зокрема, Мілорад Додік, це не від’єднання, а щоб Боснія і Герцеговина, частиною якої вони є, не перетворилась на справжню правову державу. Адже тоді вони не тільки не матимуть можливості чогось вимагати і поводитись так само, а й втратять найцінніше, що у них є, – владу і гроші. «Серби багато говорять про те, що резолюція щодо Сребрениці створить політичні умови для ліквідації Республіки Сербської. Але в Сараєво ніхто в цьому не зацікавлений. Мені, боснійцю, Республіка Сербська як частина Боснії, зовсім не заважає. Єдине, що треба зробити на державному рівні, – це забезпечити дотримання закону. Щоб, наприклад, поліція могла заарештувати кожного. Навіть Додіка», – говорить Руфад Башич, ветеран війни в Боснії і Герцеговині в 1990-х роках. 

Крім того, попри намагання місцевих політиків і ЗМІ показати, що резолюція щодо Серебрениці є чимось таким, що кардинально змінить життя людей в Боснії і Герцеговині і, зокрема, у Республіці Сербській, насправді є для них якщо й важливим питанням, однак не пріоритетним. «Звичайні люди тут, попри політичні ігри навколо голосування в ООН, насправді зосереджені на звичайних речах, як-от пошуку хорошої роботи, підвищенні заробітної плати, отриманні хорошого медичного забезпечення і, чесно кажучи, пошуку кращої роботи за межами Боснії та за межами регіону», – говорить Ібрагім Софіч. Найкращим прикладом цього, за його словами, є нинішня ситуація в самій Сребрениці. «Там більше не можна купити газети, адже там нема жодного газетного кіоску. Не можна купити свіже м’ясо. Працює всього один ринок. Майже не можливо купити нове взуття. Багато молоді думають виїхати звідти. Однак, замість того, щоб вирішити всі ці проблеми, політики в Республіці Сербській продовжують грати на почуттях місцевих жителів і використовувати їх в своїх політичних цілях», – каже він.

…як і великої війни

За словами боснійських співрозмовників «Главкома», попри нагнітання сербських сусідів, в Боснії і Герцеговині після прийняття резолюції чогось серйозного не очікують. «Якби голосування відбулось раніше, то навколо нього було б набагато менше напруги. Однак, навіть зараз, я не думаю, що це голосування призведе до якихось серйозних наслідків», – вважає Софіч.

«Пам’ятаєте минулорічну проблему в Косово з номерними знаками? Як тоді писали ледь не про початок Третьої світової? І що в результаті? – Відклали на місяць, а потім все узгодили. Так само буде й тут», – каже Леся Башич.

Не вірять в Сараєво й у велику війну. «Попри те, що тут періодично лякають великою війною, її не буде», – переконаний директор Центру досліджень націоналізму Златко Хаджидедич. Такої ж думки дотримується й ветеран Руфад Башич. «Можливо, як в Косово минулого року, трапляться якісь локальні сутички. Однак у нас в кожному кантоні є спеціальна і федеральна поліція, яка може все це швидко загасити ще у зародку», – каже він.

Як кажуть співрозмовники «Главкома», для великої війни на сьогодні немає тих умов, які були 30 років тому. «У 1990-х роках, тут була югославська армія, яка потім перетворилась на армію Республіки Сербської. Остання крім того, мала серйозну підтримку від Сербії. Наразі ж немає таких сил, які могли б розпалити таку напругу, яка була в 1990-х», – переконаний Ібрагім Софіч. Втручання ж Сербії сьогодні є малоймовірним, адже в Белграді добре розуміють, що їх країна тоді вважатиметься агресором з усіма для неї наслідками. Крім того, за словами Руфада Башича, Сараєво матиме повне право просити про зовнішню допомогу.

Крім того, й сам опір боснійців зовнішній агресії буде зовсім не таким, як тридцять років тому. «Коли в 92-му в Боснії році почалася війна, боснійська армія більше нагадувала мисливську спільноту. Зараз же, окрім того, що рівень боснійської армії є зовсім іншим, у кожному селі в Боснії є мисливські об’єднання, які, по суті, є маленькими арміями. Тобто боснійці зробили свої висновки з того, що було і зараз готові давати достойну відповідь», – говорить Леся Башич.

І що найважливіше, у Боснії і Герцеговині, як кажуть співрозмовники «Главкома», на сьогодні немає (необхідної для війни) напруги між звичайними громадянами. «На сьогодні з Республіки Сербської до Федерації Боснії і Герцеговини (разом з Республікою Сербською є одним з двох політичних утворень Боснії і Герцеговини – ред.) щодня на роботу добираються від 10 до 15 тис. працівників. Тому в муніципалітетах Республіки Сербської, в яких вони проживають, питають у своїх політиків: «Навіщо ви створюєте проблеми з нашими сусідами, де у нас є робота, яка забезпечує нам засоби для існування?», – зазначає Ібрагім Софіч. Він вважає, що на сьогодні в Республіці Сербській немає охочих брати в руки зброю і йти воювати за «незалежність» від Сараєво чи інші ідеї Додіка і його політичної еліти. «Навряд чи у звичайних людей в Республіці Сербській є бажання воювати. Звичайно, там є ті, хто заявляють, що готові до війни. Але велика частина з них – це диванні воїни, які насправді не готові брати зброю в руки», – запевняє він.

Ігор Федик, для «Главкома»