Шість років «Мінську». На Донбасі готується нова ескалація?

12 лютого – шоста річниця з підписання «Мінських угод», які мали зупинити кровопролиття на Донбасі. Частково свою функцію вони виконали – повномасштабні бойові дії припинилися, і лінія фронту, за винятком дрібних інцидентів, завмерла. Зараз фронт на Донбасі знову лихоманить – після того, як в липні минулого року було оголошене всеосяжне перемир’я, наразі на лінії розмежування збільшується кількість провокацій та обстрілів позицій українських військ. Зазвичай виважений голова української делегації Тристоронньої контактної групи Леонід Кравчук різко висловився: він визнав, що перемир’я давно не діє і звинуватив Росію в небажанні припиняти конфлікт. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков також заявив, що ніякого мирного процесу вже не існує. Це відбувається на фоні різкого погіршення і так не простих відносин РФ з Євросоюзом та зміни президентської адміністрації в США. Донбас може стати тим полем, де Москва захоче подратувати своїх «західних партнерів» і приборкати внутрішню гідру.

Напередодні в четвер президент України Володимир Зеленський відвідав лінію розмежування разом з послами країн «великої сімки», щоб вони своїми очима побачили реалії, що відбувається на українській території вже котрий рік. У той же день від куль терористів загинули двоє військових ЗСУ, що стало дуже яскравою ілюстрацією до слів Кравчука про небажання Росії досягати миру. Хоча весь цивілізований західний світ до цього її в черговий раз закликав.

Попри все це, Зеленський заявив, що не дозволить сепаратистам зірвати режим припинення вогню, який «потрібен тільки нам», та пов’язав збільшення кількості обстрілів зі спробами тиснути на українську сторону в переговорах Тристоронньої контактної групи. Власне, нічого нового в такій тактиці росіян нема.

Координатор групи «Інформаційний спротив», яка відстежує війну на Сході з самого її початку, Костянтин Машовець оцінює нинішню напружену обстановку на лінії фронту та зауважує, що деякі ознаки з «того боку» можуть вказувати на подальшу ескалацію.

– Чесно кажучи, як такого повномасштабного припинення вогню не відбулося, – констатує Машовець. – Обстріли продовжувались, хоча, дійсно, їхня інтенсивність значно зменшилася. З часом противник почав пускати у хід важке озброєння, яке взагалі заборонено тримати на лінії фронту, почали працювати 120-мм міномети, час від часу навіть артилерія підключалась. Використання ж «стрілковки» фактично стало повсякденною практикою.

А з якого моменту почалося збільшення інтенсивності цих обстрілів?

Не секрет, що ситуацію на фронті Кремль використовує в політичному сенсі, намагаючись вплинути на внутрішньоукраїнську обстановку. Вони розраховують, що Україна сприйме умови Кремля, але побачили, що Зеленський не переходить свої «червоні лінії». Відповідно, поступово інтенсивність бойових дій почала зростати. Тривають снайперська війна, мінна війна, відбувається приблизно від 30 до 40 обстрілів на тиждень, що є доволі значною цифрою.

Але все-таки та ж місія ОБСЄ фіксує значне зменшення цих обстрілів у порівнянні з минулими періодами. Як сторони скористалися цим хай і недосконалим перемир’ям?

Зрозуміло, що коли зменшується вогонь, відкривається можливість для покращення стійкості своїх позицій на тих чи інших ділянках. Противник проводить інженерне обладнання позицій, покращує їх, проводить перегрупування, перерозподіляє сили та засоби. Відбувається мінування місцевості – як дистанційне через використання безпилотників, так і силами диверсійних груп, через що відбуваються регулярні підриви. Плюс обидві сторони продовжують вести розвідку. Варіантів впливу на протилежну сторону в ході цього так званого всеосяжного перемир’я дуже багато.

Але підриви – це одне, а використання снайперів – інше. Чому вони саме зараз активізувалися?

Не тільки зараз, це трапляється час від часу. Це один з засобів нанесення втрат противнику в умовах, коли використання більш важких засобів обмежене з тих чи інших причин.

Штаб ООС рапортує, що наші військові належним чином відповідають у таких випадках. Яких втрат зазнає російська сторона?

Безумовно, втрати у противника є, це не гра в одні ворота. Але ж всі ці речі треба розглядати через політичні нюанси, адже нашою владою було продекларовано, що ми рухаємося в напрямку припинення бойових дій.

Чи є інформація про стан речей в сформованих на окупованих територіях двох «корпусах», де регулярно роблять ревізії «гості» в погонах з РФ?

Існує мінімальний рівень боєздатності військ, який дозволяє їм виконувати завдання в умовах бойових дій. Ці два «корпуси» – це формування, що керуються штабом Південного воєнного округу збройних сил РФ. Цей штаб займається матеріально-технічним забезпеченням цих формувань та піклується про їхній рівень боєздатності. Зрозуміло, що час від часу росіяни виконують інспекційні перевірки, аби ознайомитися з реальним станом справ в рядах своїх підлеглих. Про такого роду перевірки нам стає відомо. Пару місяців тому приїжджала комісія, що перевіряла тилове забезпечення, інша комісія перевіряла боєготовність військ і їхню здатність по тривозі діяти в умовах бойової готовності, ще одна комісія перевіряла стан техніки та зброї, питання життєдіяльності цього окупаційного угрупування. Тому не можна казати, що ці перевірки зачастили через те, що готуються якісь наступальні бойові дії.

Але наша група відмічає два нюанси, що характерні для останнього часу. Є поняття поточного забезпечення для щоденної діяльності, бо так чи інакше витрачаються паливо, боєприпаси… А коли постачання перевищує потреби військ, це свідчить про намір створити додаткові запаси. Так от наразі чітко помітно нарощування окупаційним угрупуванням запасів матеріально-технічних засобів.

Друге – в частинах та підрозділах, що розташовані на першій лінії, відмічається достатньо серйозний некомплект особового складу. Іноді недокомплектованість доходить до 40%.

Може, в повній комплектації і нема потреби в умовах якого-неякого перемир’я?

Так чи інакше рівень укомплектованості військового організму впливає на його боєздатність. Зараз противник на окупованих територіях активно створює систему мобілізації і резерву як в людському, так і в технічному плані. Все це може відбуватися з різних причин, зокрема, підготовки до активних бойових дій. Поки тотального призиву на окупованих територіях не відбувається, але, схоже, все до того йде.

Місію ОБСЄ на Донбасі часто критикують за надмірну «сліпоту». І російських солдат вона не бачить і роботу снайперів не вносить до своїх звітів. Чи змінилось щось в поведінці місії останнім часом?

Місія ОБСЄ – це джерело альтернативної (від російської) інформації про ситуацію на Донбасі. На міжнародному рівні ОБСЄ продукує інформацію, на яку обидві сторони конфлікту можуть впливати лише опосередковано. Формально на ОБСЄ не впливають ні Україна, ні Росія, хоча насправді в її рядах росіяни зустрічаються і у фінансуванні діяльності цієї організації російський фактор досить значний.

Іноді сил та засобів у місії для повноцінного моніторингу недостатньо, до того ж, окупанти постійно намагаються їй протидіяти. Вони застосовують засоби протиелектронної боротьби проти безпілотників місії, намагаються вплинути на відеокамери, працівників місії час від часу не допускають у певні зони та сектори. Тож моніторити ситуацію в повному обсязі, аби об’єктивно показати обстановку, вони просто не можуть.

На днях президент Володимир Зеленський разом з послами країн «великої сімки» відвідав лінію розмежування, і посли після цього робили заяви в соцмережах. Що вони могли там побачити за один день чи це був більше символічний хід?

Звісно, за день на одній ділянці там мало що можна було побачити. Думаю, що під час поїздки вони заслухали певних посадових осіб, ознайомились з матеріалами певного роду, але зрозуміло, що до кожного бійця в бліндаж не залазили. Цей візит міг відбуватися з різних причин – від зовнішньополітичних до якихось наших внутрішніх. Втім, аби дізнатись, що ж там відбувається в реальності, це просто не той формат.

Нещодавно на окупованих територіях відбувся гучний форум за участю російських пропагандистів, на якому була прийнята доктрина «Руський Донбас», яка знову воскрешає «ідеї «Новоросії» та оголошує Донбас «руською державою». Навіщо це «накачування» робилось і чи має якесь відношення до нинішньої активізації на фронті?

Я вважаю, що це робилось чисто в пропагандистських цілях в рамках інформаційного протиборства проти України. Населення на окупованих територіях не можна мобілізувати, якщо ваші слова розходяться зі справами. Ви ж пам’ятаєте, під якими гаслами проходила мобілізація проросійського елементу. Але ніякого приєднання «республік» до Росії не відбувається, і так не ідеальна соціально-економічна ситуація погіршується, заводи та шахти закриваються.

Тому туди і їздила російська пропагандистка Симоньян – аби підтримати в морально-психологічному сенсі проросійське населення, що там мешкає. Бо більша частина населення там явно скептично ставиться до своїх подальших перспектив і в таких умовах використовувати ці території для подальшої експансії стає складніше. Тому час від часу треба «струшувати» це населення, і появу «Руського Донбасу» слід розглядати саме з цього боку.

Павло Вуєць, «Главком»