Слабкі місця Гройсмана. Уряд і його внутрішні війни

У квітні спливає річний імунітет уряду Володимира Гройсмана. Чи вдасться втриматись прем’єр-міністру у кріслі – одна з найбільших інтриг найближчого часу. Поки що все виглядає так, ніби у владі є система противаг, яку вибивання крісла з-під прем’єра може порушити. Нова політична криза може завершитись достроковими парламентськими виборами, які зовсім не потрібні нинішнім акціонерам коаліції. Втім, чутки про те, що Гройсман може не отримати пролонгації терміну, потихеньку закидаються в інформпростір. Хоч би як там було, але у прем’єра, вочевидь, не склалися стосунки з деякими міністрами –в уряді є низка відкритих конфліктів. Тож певних змін навесні таки варто очікувати – причому не тільки в Кабміні, а й в інших державних відомствах.

Треба визнати, що голові уряду таки вдалося вибудувати відносини з парламентським залом краще, ніж це вдавалося його попереднику Арсенію Яценюку. На користь прем’єра говорить і той факт, що він домовився з основними олігархами, отримавши для себе комфортний медіа-супровід. Але при цьому у Гройсмана охололи взаємини з його політичним батьком – Петром Порошенком. Главу держави почали дратувати вибрики наймолодшого в історії прем’єра та його відмова очолити президентську партію. Не для того президент так довго виколупував із уряду Яценюка та вимушено посилював позиції інших «фронтовиків», аби самому зростити нового занадто амбітного конкурента. За словами нардепа від «Народного фронту» Вікторії Сюмар, за закритими соціологічними підрахунками, персональний рівень довіри Гройсмана – 23%. Проте великі соціологічні служби, які відкривають результати своїх досліджень, не поспішають включати прем’єра в опитувальники на президентську посаду. Хоча там інколи з’являється навіть Арсеній Яценюк, який зараз перебуває осторонь великої політики. «Ми міряли Гройсмана, і в нього немає власного рейтингу», – запевняє один з впливових депутатів від БПП.

У лютому Гройсман підбив проміжні підсумки своєї роботи та відзвітував про економічну стабілізацію: «Якщо ми відчували економічне падіння включно з 2015 роком, то у 2016 році нам вдалося забезпечити з другого півріччя більш серйозне зростання, яке дорівнювало 2,2% щодо минулого року. Ми в четвертому кварталі мали зростання економіки в 4,7% ВВП. Це означає, що українська економіка почала вставати з колін – і в перспективі ми матимемо можливості для підвищення всіх необхідних соціальних стандартів». Прем’єр узагалі багато чим хвалиться – зростанням реальних зарплат, дерегуляцією, ремонтом доріг… Одна з основних «фішок» його уряду, про яку чули, мабуть, усі – підвищення «мінімалки», яку, щоправда, було знівельовано ще раніше захмарними платіжками.

Щодо стилю управління Гройсмана. Під час призначення на посаду Володимир Борисович голосно погрожував усім показати, як керувати державою. Що ж, тепер усі побачили його методу: манеру ведення справ у вінницькій мерії Гройсман просто переніс на всю країну. Імідж господарника, який сам розв’язує всі проблеми, дуже яскраво проявився в історії з багатостраждальним львівським сміттям, коли прем’єр під час візиту до Львова все «порішав», принаймні зробив вигляд. Та вже за кілька тижнів повернувся знову до цієї ж проблеми, фактично визнавши, що попередні його заяви були лише піаром.

Також Гройсман узяв за звичку публічно роздавати стусани та переходити на особистості. Хоч він і вибачився після хамських висловлювань на адресу віце-прем’єра Геннадія Зубка, в подальшому такі зриви для прем’єра стали нормою.  Так, він відірвався на міністрові інфраструктури Володимирові Омеляні, коли змусив того звітувати, на яких посадах він працював. Потім глава уряду привселюдно зробив висновок, що член його кабінету… зовсім не розуміється на проблемах залізниці. На одному з останніх засідань уряду дісталося міністру енергетики та вугільної промисловості Ігорю Насалику: прем’єр запропонував замінити його на запорізького бізнесмена, який разом із гірняками записав емоційне відеозвернення про те, як пережити енергетичну кризу. Ну а висловлювання Гройсмана на адресу Юлії Тимошенко, яку він назвав «матір’ю української корупції», здається, шокувало не лише присутніх при цьому членів уряду, а й саму Юлію Володимирівну, яка досить мляво як для себе відповіла на такі звинувачення. У свою чергу, ще один колишній прем’єр таки не стерпів і висловився стосовно хамства Гройсмана. Валерій Пустовойтенко на став приховувати образу на Володимира Борисовича, якого йому довелось марно чекати у приймальні декілька годин.

Кандидати на вихід

Нервування Гройсмана зрозуміле. По-перше, ціною його прем’єрства стало збільшення квоти «Народного фронту» в Кабміні, і ці міністри входять у зовсім інші орбіти. Як і частина міністрів від БПП. Згаданий уже Насалик своїм призначенням має завдячувати Ігорю Кононенку. Поки що Гройсман намагається поставити на місце «не своїх», використовуючи доступні важелі. Наприклад, забирає у Мінінфраструктури «Укрзалізницю» або пропонує вводити посади додаткових заступників міністрів.

Несподівано у Гройсмана виникли проблеми з головою Мінфіну Олександром Данилюком. Міністр виступив категорично проти ініціативи Комітету з питань податкової політики Верховної Ради на чолі з повністю підконтрольною Банковій Ніною Южаніною щодо реанімації податкової поліції. Наступного дня Гройсман зробив Данилюку зауваження за таке ставлення до депутатів і зазначив, що податкову поліцію все ж треба відновити, щоб потім на її базі створити Службу фінансових розслідувань. Щоправда, повноваження цього органу ніяк не можуть поділити між собою Данилюк та міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

«У нас таке враження, що Данилюк просто вирішив «зістрибнути» з уряду, – пояснює «Главкому» один з міністрів. – Виступ у Раді, війна з Насіровим (Данилюк дозволяє собі публічні пікіровки з нині відстороненим головою Державної фіскальної служби Романом Насіровим. – «Главком»)… Він, мабуть, відчуває, що просто не тягне, тож готується красиво піти – мовляв, я хотів реформ, а мені не дали працювати».

Інший кандидат на вихід – уже згаданий Омелян, який пішов на відкритий конфлікт із Гройсманом. Міністр сам погрожував піти у відставку, коли був незгодним з призначенням держсекретаря міністерства, але згодом передумав, аби не давати таку радість опонентам.

«У мене була така думка, я хотів щиро це зробити, – запевнив «Главком» Омелян, – оскільки вважаю, що уряд, прем’єр-міністр мають бути зацікавлені, щоб я був успішним міністром, і створити для цього мінімальні умови. Мені не треба зеленого світла, але команда має бути моя, якщо мені довіряють. А якщо я роблю щось неправильно, мені повинні вказати на це – особисто чи публічно. Цього не відбулося, водночас була низка дивних кадрових призначень. Спочатку держсекретаря Андрія Галущака, потім досі не звільнено Євгена Кравцова (перший заступник міністра інфраструктури. – «Главком»), який явно грає не в ті ворота. Інші мої кадрові рішення заблоковані. І на цьому фоні я заявив про (ймовірну. – «Главком») відставку. З іншого боку, я побачив, яка це радість для багатьох людей, вирішив цього не робити і боротися до кінця».

Окрім підтримки «Народного фронту», за квотою якого він потрапив в уряд, Омелян має своє лобі і у БПП. Тож його відставку Гройсману буде непросто провести через зал.

Разом із Омеляном проти нав’язування їй держсекретаря виступала й Уляна Супрун, яка очолює Міністерство охорони здоров’я. Вона – єдиний міністр, за якого не голосував парламент, тож досі працює з приставкою «виконувач обов’язків».

Проти Супрун ведеться потужна інформаційна війна. Зокрема, відомий кардіохірург Борис Тодуров на початку року звинуватив її в тому, що через бездіяльність МОЗ при проведенні закупівлі загинуло кілька людей. Один з основних критиків Супрун – позафракційний депутат Олег Мусій – упевнений, що її було призначено в незаконний спосіб, так само тепер вона незаконно призначає своїх заступників. Утім, Гройсман не звертає увагу на такі нападки.

«За крісло голови МОЗ постійно точиться боротьба, – визнає член профільного комітету радикалка Оксана Корчинська. – Команда Уляни дійсно, на жаль, робить помилки. Але у них є великий плюс – вони прийшли змінити ситуацію, а не заробити і вкрасти. Тому, звичайно, з ними воюють, хочуть змінити. Бо будь-які зміни в нашій країні не подобаються фарммафії. Проти Супрун воює повністю вся команда Опозиційного блоку, «Відродження», частина БПП, Олег Мусій і, звісно, проти неї вся фарммафія і ті, хто брав страшні відкати на закупівлі обладнання за гроші державного бюджету. Втім, Гройсман її підтримував».

Також, за інформацією «Главкома», у прем’єра є суперечності з міністром соціальної політики Андрієм Ревою, який є креатурою самого Гройсмана. «Ним незадоволені депутати, причому практично в усіх фракціях, – каже співрозмовник «Главкома» в Кабміні. – І в його характері річ, і його публічні висловлювання про скасування пенсії працюючим пенсіонерам, необхідність підвищення стажу чи «купівлю» пенсії балів йому не додають. Гройсмана він теж уже допік, але той не подає знаку. Ну, уявіть, Гройсман виходить на трибуну і розповідає, як він турбується про людей, а потім виходить Рева з ідеями забрати пенсії у працюючих пенсіонерів…».

Проблеми є і в Міністерстві аграрної політики та продовольства. Керівник відомства Тарас Кутовий, якого в уряд делегував БПП та який всередині фракції очолював неформальну групу «Удар», виявився чужим серед своїх. Кабміном курсують чутки про його скору відставку. Приводом для неї може стати ситуація, яка склалась в підвідомчих господарствах міністерства, а також Держлісгоспу. Виконувачем обов’язків міністра має стати близький до Гройсмана Максим Мартинюк. Нині він займає посаду першого заступника міністра і курує один із найважливіших напрямків – земельний.

Не все гладко у голови уряду з керівництвом Фонду держмайна, яке провалює плани по приватизації і відповідно надходженням до бюджету. Гройсман недвозначно висловив своє незадоволення і запропонував керівництву фонду звільнитись: «Я вважаю, що Фонд держмайна у повному складі неефективно управляє державним майном. Через це держава втрачає мільярди гривень. Вам потрібно всім разом зібратися, написати заяви і звільнитися».

Ще один конфліктний напрямок – «Укравтодор». Заступника голови цієї скандальної державної структури Володимира Сущенка вважали людиною Гройсмана. Саме Сущенко відповідав за розподіл коштів, закладених на реконструкцію доріг. Проте керівник «Укравтодору» екс-міністр транспорту Польщі Славомир Новак нібито був дуже незадоволеним своїм заступником і всіляко намагався його змістити. І ось на початку березня за ініціативою Омеляна чиновника було звільнено Кабміном за фактом оприлюдненого в інтернеті відео, на якому людина, схожа на Сущенка, обговорює відкати. Високе заступництво не допомогло.

Гра на нервах

Звісно, всі ці «слабі ланки» не мають значення, якщо після закінчення річного імунітету звільнять самого Гройсмана – тоді у відставку автоматично йде весь Кабмін. Імовірність заміни прем’єра поки що обговорюється досить обережно – його наступниками у кулуарах називають і першого віце-прем’єра Степана Кубіва, секретаря РНБО Олександра Турчинова і навіть генпрокурора Юрія Луценка. Чутки про останнього взагалі виглядають анекдотом – враховуючи те, скільки зусиль, включно зі зміною закону, було витрачено на його генпрокурорство, Луценко-прем’єр лише засвідчить, що у президента взагалі нема вибору серед людей, яким він довіряє.

Очевидно, що потенційна відставка Гройсмана – це тотальне перезавантаження виконавчої влади, нові коаліційні торги і порушення навіть того крихкого балансу, який є зараз. До того ж у Гройсмана склалися добрі відносини з Арсенієм Яценюком, фракція якого може спробувати заблокувати намагання звільнити главу уряду, якщо Порошенко до цього таки схилятиметься. Поки що співрозмовники «Главкома», близькі до Банкової, не бачать критичної маси факторів для відставки прем’єра, однак допускають, що така конфігурація розглядається: «перший» на це піде, якщо рейтинги Гройсмана почнуть наближатися до його власних, а поки що цього близько нема, хай би скільки той піарився». Чутки ж про можливу заміну прем’єра називають формою тиску Адміністрації президента на Володимира Борисовича, який не може стриматись від зайвого піару і не завжди лояльних до президента заяв. Остання з таких: блокада, ініційована Порошенком, завадить економічному росту. Можна передбачити, що у прем’єра тепер з’явилась «гарна» причина пояснювати усі негаразди.

Наразі активно на відставку прем’єра грає тільки «Батьківщина», але очевидно, що звільнити Гройсмана можна лише за згодою фракцій коаліції. Останні поки не схильні хитати ситуацію через побоювання завести її в чергову кризу та спровокувати дострокові парламентські вибори, які невигідні усім, окрім Тимошенко. Але внесення деякої свіжості в уряд, скоріш за все, слід очікувати – у нинішньому складі закладені суттєві конфлікти. До того ж фракція Радикальної партії, хоч Олег Ляшко й відмітає гнівно таку можливість, усе-таки може приєднатись до коаліції, принаймні неформально. А це вимагатиме для неї певних кадрових бонусів.

Павло Вуєць, «Главком»