Спецоперація «Крим №2». Росія підпалює Латинську Америку
Мадуро копіює Путіна. Венесуела анексує частину Гаяни «заради її жителів»
Поки світ із жахом спостерігав за перебігом війн в Україні та Ізраїлі та молився, аби Сі Цзиньпін не надумав сунутися на Тайвань, ще одна біда підкралась, як кажуть, непомітно. Президент Венесуели Ніколас Мадуро, великий друг Путіна, оголосив про плани анексувати частину сусідньої країни – Гаяни.
Референдум про «приєднання» частини Гаяни
6 грудня Ніколас Мадуро оголосив, що мобілізує свою армію і розпочинає анексію двох третин території сусідньої країни Гаяни – регіону Есекібо.
Перед цим, 3 грудня, у Венесуелі провели дивний референдум. Згідно з його результатами, понад 95% жителів країни схвалили появу права власності на Есекібо, а також подальші плани Венесуели щодо створення там свого нового штату.
Іншими словами, якщо вірити результатам волевиявлення венесуельців, вони погодилися із планами влади щодо присвоєння близько 160 тис. квадратних кілометрів територій іншої держави.
За деякими даними, значна частина венесуельців відмовилася брати участь у цьому беззаконні і проігнорувала референдум.
Після цього Мадуро перейшов до другого пункту плану анексії: санкціонував розвідку корисних копалин, зокрема, нафти в Есекібо. Диктатор також дав іноземним нафтовидобувним компаніям три місяці на те, щоби вони залишили «його» територію.
«Тільки по-хорошому. Із повагою до міжнародного права, з повагою до законів, з повагою до добросусідства», – цинічно заявив Мадуро.
Аби «закріпити свої права» на шматок території Гаяни, 6 грудня Мадуро представив нову карту Венесуели, до якої був примальований регіон, перейменований на Гаяна-Есекібо.
Окрім застосування суто воєнної сили, Мадуро планує також у найкоротші терміни видати усім гаянцям, які проживають на території Есекібо, венесуельські паспорти. Ще одна «фішка», яку венесуельський президент «списав» у свого друга Путіна. Термінова зміна громадянства гаянців відбуватиметься у рамках венесуельського «плану піклування про населення нового штату».
Також Мадуро, цілком у стилі Путіна, заговорив про «порятунок» мешканців Есекібо і навіть створив відповідний комітет.
Чому Венесуела вважає Есекібо своєю територією
«Якщо не враховувати певні деталі, те, що зараз відбувається між Венесуелою та Гайаною, українцям може нагадати зиму 2021-2022 років, з постійними попередженнями про можливість нападу Росії на Україну», – пише ВВС.
Серед іншого, спільним є те, що про ймовірність вторгнення було відомо заздалегідь: зокрема, бразильська розвідка надавала таку інформацію. Однак Гаяна і досі не вірить, що Венесуела зважиться воювати.
Венесуела намагається заявити про свої права на регіон з середини 19 століття. До слова, ще тоді Російська імперія намагалася вставити свої п’ять копійок і висловлювалась на користь Венесуели. Проте у 1899 році третейський суд у Парижі визнав територію Есекібо частиною Гаяни – точніше кажучи – Великої Британії, бо ж Гаяна тоді була її колонією.
У 1966 році Венесуела підписала з Великою Британією Женевську угоду, яка начебто давала підстави для вирішення територіальної суперечки шляхом переговорів. Гайана ж з 1966 року стверджує, що Венесуела не має права на цю територію – згідно з рішенням 1899 року. Аби остаточно внести ясність, у 2018 році влада Гаяни звернулася до Міжнародного суду ООН з вимогою визнати Есекібо її територією. Але жодного рішення суд досі не виніс.
Слід зауважити, що Венесуела – дуже бідна і неблагополучна країна. Її населення, згідно з переписом 2010 року, становило майже 29 млн осіб. За останні 10 років із цієї країни, рятуючись від диктатури, голоду, злиднів, тотального дефіциту товарів першої необхідності та захмарного рівня вуличної злочинності, втекли понад 7,3 млн осіб.
Сьогодні 90% венесуельців живуть у злиднях. Станом на початок нинішнього десятиліття рівень бідності тут виріс настільки, що Венесуела стала найбіднішою країною у всій Латинській Америці та Карибському басейні. Минулого року середній дохід у Венесуелі складав 78 американських центів (менше 30 грн) на день.
Навіщо Мадуро шматок чужої країни
- Він, як і Путін, горить ідеєю повернення «ісконно» венесуельських земель.
- Есекібо – регіон дуже багатий на корисні копалини.
- Ця територія дала би доступ до району Атлантичного океану, де у 2015 році енергетичний гігант ExxonMobil виявив великі поклади нафти.
- Есекібо має великі поклади золота.
- Територія регіону багата на річки, а це – потенціал для риболовецького промислу та гідроенергетики.
І, нарешті, напередодні виборів у 2024 році Мадуро потребує посилення підтримки з боку громадян. А він, як і Путін, вважає, що ніщо не може викликати більшу симпатію виборців, ніж розширення території країни. Хай і шляхом окупації. При цьому, на відміну від Путіна, просто намалювати омріяні результати виборів Мадуро не може. У жовтні поточного року уряд і опозиція Венесуели підписали угоду про правила проведення виборів і запрошення на них спостерігачів з боку ООН та ЄС. Взяти зі стелі цифри під пильним оком цих спостерігачів уже не вдасться.
Що може зробити Гаяна
Президент Гаяни Ірфаан Алі запевнив, що країна не збирається віддавати свій регіон.
«Хай ніхто не припускається жодної помилки. Есекібо – наш, кожен квадратний сантиметр... Наша перша лінія оборони – дипломатія. І ми у дуже сильній позиції на цій першій лінії оборони», – заявляв він.
Ірфаан Алі наголошував, що його країна отримує підтримку з усього світу і закликав Мадуро виявити «зрілість та відповідальність» і не порушувати міжнародне право.
Одразу після появи інформації про референдум у Венесуелі Гаяна звернулась до Міжнародного суду ООН із проханням якось втрутитися у кризову ситуацію. Суд ухвалив, що Венесуела не повинна вдаватися до дій, які би оскаржували контроль Гаяни над територією. Водночас прямо проведення голосування не заборонив.
Генеральна секретарка Співдружності націй Патрісія Скотланд засудила референдум. Керівництво Карибського співтовариства висловило підтримку уряду Гаяни і заявило, що референдум є порушенням міжнародного права. Україна також закликала Венесуелу дотримуватися рішення Міжнародного суду.
Крім того, Бразилія, яка давно намагається виступати посередником у діалозі між Венесуелою і Гаяною, закликала Мадуро уникати застосування сили або загроз у прикордонному регіоні і навіть збільшила військову присутність уздовж свого північного кордону. Однак особливих гарантій Гаяні це не дає.
Хоч Ірфаан Алі і оголосив про те, що сили оборони Гайани перебувають у стані підвищеної готовності, він вимушений обмежуватися лише надіями на дипломатію, бо воєнні шанси у Гаяни слабенькі. Армія Гаяни нараховує всього кілька тисяч військових. На її озброєнні перебувають кілька десятків бронемашин, кілька катерів, старі британські та радянські міномети. Військовий досвід армії Гайани обмежений боротьбою з сепаратистами, повстанцями та диверсантами з сусіднього Суринаму у 1960-х роках.
Натомість армія Венесуели нараховує понад 100 тис. лише професійних військових, має на озброєнні сотні танків, велику кількість російської військової техніки: «Буки», ракети С-300, С-125 «Печора», бойові літаки Су-30 та гелікоптери Мі-35, а також гаубиці Мста-С.
Чому від війни Венесуели проти Гаяни може постраждати Україна
Очевидно, що у разі вторгнення Венесуели Гаяна звернеться по допомогу до країн Заходу і США. Після загострення в Ізраїлі, який також потребує підтримки Штатів, а також на тлі проваленого голосування у Сенаті щодо допомоги Україні, для останньої постає величезна небезпека залишитися без американської військової допомоги.
Сполучені Штати безумовно підтримають Гаяну, адже там працюють чимало американських компаній, зокрема нафтовидобувних.
«Такий сценарій (розгортання війни) буде означати дещо більше, ніж просто відволікання США, на що, вочевидь, у Кремлі, який роками озброював Венесуелу, розраховують. Окрім цього, навіть без такого втручання, сам факт війни у Південній Америці може призвести до ще більшого дефіциту озброєння», – робить невтішний прогноз defence.ua.
Нагадаємо, загострення в Ізраїлі, до якого також доклався Кремль, показало певну дієвість цієї стратегії. Очевидно, Путін вирішив використати у власних інтересах свого давного друга Мадуро – у зручний момент, вдалий для обох сторін.
Наталія Сокирчук, «Главком»