Солдат, який захищав Україну і танцював. Пам'яті Олексія Рубцова

«Солдат, який танцює». Так українці називали Олексія Рубцова, чиї танці захопили соцмережі ще за часів АТО. Веселі ролики набирали сотні тисяч переглядів, а прихильники військового з позивним Солдат жартували, що йому варто відкрити школу «Комбат-самби». Про вчинки та героїзм чоловіка, веселі танці та проблеми з підготовкою бійців розповіла «Главкому» дружина полеглого Олексія Рубцова Ірина.

 

Офіцер Збройних сил України, ветеран АТО в складі «Азова», батько двох дітей прожив цікаве та насичене життя. Олексій був талановитою людиною та реалізував себе у багатьох напрямках: від бізнесу до спорту.

З початком повномасштабного вторгнення Солдат повернувся на фронт. Олексій Рубцов загинув 18 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання на Сході. 

Олексію Рубцову було 40 років. Він захоплювався туризмом, часто подорожував із родиною та любив спорт, зокрема брав активну участь у забігах.

Дитинство на Чукотці та життя до 2014-го

Олексій народився у Києві, проте згодом через роботу батька переїхав на Чукотку (РФ). Тато декілька років облаштовував там військові аеропорти. До слова, він і досі займається обслуговуванням інфраструктури цивільної авіації. Олексій пішов у російську школу. Однак згодом сімʼя повернулася на Батьківщину. В Україні Олексій змінив багато шкіл: хлопець був розумним, однак бешкетним.

«Він з дитинства не дуже любив систему і підкорюватись правилам. І я не знаю, яким чином він у зв'язку з цим став військовим взагалі. У шкільні роки було багато кумедних історій. Льоша виходив із дому в шкільній формі, яку потім ховав у коридорі й переодягався у спортивний одяг. Батьків викликали до директора з претензією – чого ж син не ходить в шкільній формі й батьки були дуже здивовані, бо вони ж відправляли сина в школу не в спортивках», – пригадує дружина Ірина.

Олексій навчався у військовому інституті імені Тараса Шевченка. Отримав дві спеціальності: військову та юридичну. Згодом довго служив у «Десні» і вже звідти звільнявся зі званням старшого лейтенанта Збройних сил. Після цього працював у банках. Попри молодий вік був директором юридичного відділу.

Крім того, чоловік займався спортом, безмежно любив футбол та, зокрема київське «Динамо». Завжди відвідував матчі «біло-синіх» на різних стадіонах не лише України, а й світу.

Також Олексій грав у страйкбол, що згодом допомогло йому на фронті.

АТО, сімʼя та бізнес

Ультрас «Динамо», зокрема й Олексій, одними з перших були на Майдані. «Льоша приймав безпосередню участь у революції, пройшов усі гострі фази», – згадує дружина Ірина. Після окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі Олексій відразу взявся волонтерити та пішов на фронт.

Ірина вирвала свого коханого з рук війни. Вона познайомилась з Олексієм у 2014-му на волонтерському ґрунті. Дівчина займалась власною справою – швейним бізнесом та разом із подругою ходила в госпіталі, шили одяг для поранених. 

«Льоша чимось запам'ятовувався. Від нього йшло відчуття сили, впевненості, чоловічої енергії», – пригадала Ірина.

Жінка дуже переживала за коханого, який на фронті, проте розуміла й поважала його вибір. Вона була впевнена, у разі загроз – її чоловік ніколи не буде осторонь та до останнього захищатиме сім'ю. «Молоді дівчата, які романтизують трошки там військових, не розуміють, що бути дружиною військового – це дуже важко морально. Ти реально розумієш, що як тільки щось станеться, він піде обов'язково, а тобі хвилюватись... Ну ти за це його дуже любиш, поважаєш, але це не скасовує того, що ти завжди і постійно за нього переживаєш. Ну і відповідно, як в даній ситуації, маєш те, що маєш. Усьому є своя ціна», – зітхнула жінка.

З 2015 року Рубцов воював в «Азові». На тлі бойових дій розвивались стосунки пари, невдовзі народився син Мирослав й дружині потрібна була допомога. До того ж Олексій хотів бачити, як росте його син.

«Якби у нас не народився син і я не сказала, що не збираюсь ростити його одна, він би так і служив далі», – зауважила Ірина. Чоловік повернувся до родини, за що пізніше подякував дружині. Олексій нарешті був поруч з коханою та новонародженим сином. Поки дружина була в декреті, чоловік взяв на себе обов'язки директора швейного підприємства.

Невеличке підприємство відшивало трикотажні худі, футболки та інший одяг. Коли Олексій став його директором, то був відповідальним за все: зустрічався з клієнтами, стежив за замовленнями. А Ірина з декрету допомагала контролювати всі процеси. Через три роки після народження Мирослава у родині Рубцових з'явилась донечка Поліна.

Напередодні Дня Збройних Сил України 2021-го Олексій Рубцов разом зі знайомими волонтерами запустив лінійку одягу, яка так і називалась – ЗСУ («Залізна Сила України»). Тоді всі зібрані гроші за продані речі пішли на допомогу бійцям.

Романтик і Солдат

Попри залізну витримку та мужність, Олексій був справжнім романтиком. Ірина розповіла, що коханий завжди тішив її квітами. «При чому він їх не купував десь там в магазині. Він дуже любить польові квіти, і я їх люблю... Ми жили вже за містом, коли народився син, і навіть коли ми в місті були, то він завжди шукав бабусь, які продавали польові квіти. Льоша мені оберемками їх приносив. Ну в мене до цих пір стоять два букети, які перетворилися на сухоцвіт. Я дуже надіюся, що вони простоять ще дуже-дуже довго, тому що я на них дивлюся і постійно його згадую», – зазначила дружина загиблого.

Майже всі подарунки Олексія були для Ірини сюрпризами: чоловік ховав телефон у шкарпетки чи зненацька тішив черговою мандрівкою. «Льоша любив радувати людей, зокрема й мене. Він все за мене продумував завжди. Він був романтичним, хоча завжди намагався себе показати таким брутальним грубим чоловіком, хоча я з цього трошки сміялася», – зізналася Ірина.

Чоловік дуже турбувався про свою кохану. «Я взагалі настільки з ним розслабилася в цьому плані, що мені тепер надзвичайно важко щось планувати, тому що всім займався Льоша. Я могла просто взагалі відключати мозок, ні про що не думати, не планувати – у мене для цього був Льоша, і мені цього дуже бракує», – зізнається жінка.

Комбат-самба

Олексій у дитинстві тривалий час займався бальними танцями та брав участь у змаганнях. Любов до танців у нього була завжди. «Ще за часів АТО, коли мій чоловік з побратимами жив у казармі, хтось там увімкнув ламбаду й Льоша почав танцювати. І так воно повелося... Він запустив відео, воно стало вірусним, рознеслось по всьому інтернету», – згадує Ірина.

Згодом побратими все частіше почали вмикати музику для Солдата, а друзі жартували, що після повернення зі фронту Олексію варто відкрити свою школу танців та назвати її «Комбат-самба».

Ірина протягом усього шкільного періоду також займалася танцями. У пари була одна любов до музики, до танців. «Танцювати ми з ним любили скрізь, де тільки можна. Це ще один пункт того, що нас з чоловіком поєднувало», – зауважила Ірина.

Подорожі

Подружжя Рубцових обожнювало мандрівки.

«Перша наша спільна з ним подорож за кордон була сюрпризом для мене. Коли ми зустрічалися, то подорожували по Україні, адже були зайняті роботою та волонтерством. Згодом Льоша взагалі почав готуватися йти на фронт. Але коли народився син і трошечки підріс, чоловік зробив мені на День народження подарунок. Льоша підготував сюрприз, домовившись з рідними та близькими. Ми тоді полетіли в Берлін, у нашу таку першу далеку спільну подорож. Було дуже класно», – поділилася Ірина.

Згодом їздили на море всією сім'єю.

«Ми намагалися скрізь з собою брати дітей. Проте подорожували й удвох, бо хотіли побути разом. Я думаю, що багато молодих батьків мене зрозуміють», – зазначила дружина військового.

Олексій захоплювався Хорватією, тому що він неодноразово воював разом з хорватами. А в останній рік перед повномасштабним вторгненням подружжя було в Іспанії, Італії та знову в Хорватії у друзів.

«Ми жили класно і щасливе було життя. Ми намагалися побачити світ, набратися гарного досвіду і привезти його додому. При цьому намагалися максимально допомагати військовим, ніколи не забували про те, що все-таки в країні йдуть бойові діти», – наголосила Ірина.

Велика війна

Напередодні 24 лютого 2022 року подружжя Рубцових багато говорило про повномасштабну війну. Ірина вірила, що обійдеться, але Олексій переконував: Росія наступатиме. Вранці у той четвер родина прокинулась від вибухів. На початку березня Олексій вивіз рідних із Київської області, а сам повернувся у військо.

Рубцов воював у Стоянці, Бучі, Ірпені, а потім, коли окупанти покинули Київщину, уже був Ізюм на Харківщині. Чоловік служив у «Карпатській січі», потім оформився в 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців командиром взводу розвідки. 

«Розвідка» була ненавченою піхотою

«Льоша переводився до нового батальйону «Азова», але щось пішло не так із документами, його відправили туди, де був брак кадрів, тому він опинився у 58-й окремій мотопіхотній бригаді, у якій пробув всього 12 днів», – розповіла дружина бійця.

«Я скажу більше, дуже багато залежить від того, який рівень бойової підготовки у побратимів. Хлопці були щойно мобілізовані, тож Льоші доводилося пояснювати їм елементарні речі. Під назвою «розвідка» була навіть ненавчена піхота», – зітхає Ірина.

Олексій намагався максимально зберегти життя підлеглих, залишав їх на чергуваннях чи охороні. Він розумів, що шанси повернутися живими з завдань у його побратимів дуже низькі.

«Я знаю, що якщо б з моїм чоловіком були хлопці, із якими він воював до цього, то такої ситуації (загибелі Олексія – «Главком») не трапилось би однозначно. А навіть, якщо б так і сталося, то вони б неодмінно забрали його тіло», – переконана жінка.

Загибель та рік боротьби за повернення тіла

Олексій виконував свої обов'язки розвідника в сірій зоні. На тих землях часто не бувало зв'язку. Востаннє повідомлення від чоловіка Ірина отримала 14 вересня минулого року. У ньому Олексій писав, що їде працювати. Це був Бахмутський напрямок.

«Раніше хоч раз на добу чоловік знаходив можливість відправити повідомлення, а тут взагалі нічого. Я написала друзям з «Азова», бо у 58-й бригаді нікого не знала. Ті сказали, що все добре, Льоша живий. У сина якраз у ті дні був день народження – виповнилось шість років, але я розуміла, що Льоша фізично не міг привітати Мирослава. У неділю десь об 11:30 мене набрав чужий номер, чоловік по той бік слухавки сказав, що із моїм чоловіком все добре і він через кілька днів має вийти із сірої зони».

Але вже в понеділок Ірині Рубцовій подзвонили й сказали, що коханий загинув на завданні. Згодом звістку підтвердив друг Олексія.

Як стало відомо пізніше, напередодні недільного бою Рубцов отримав поранення, у суботу його мали замінити, але він відмовився від цієї можливості. Сказав, що є найдосвідченішим серед побратимів. А вже в неділю йому разом із побратимами не вдалось втримати позицію через нестачу боєприпасів.

«Мій друг, старший лейтенант Олексій «Солдат» Рубцов, загинув, захищаючи нас на Донбасі, і це непоправна втрата для України і для усіх нас. Бо таких справжніх, як Олексій Рубцов, вкрай мало, це найкращі люди. Льоша був прикладом чесності, стійкості і цілеспрямованості. У мене ком в горлі про це писати, хоч відомо було уже якийсь час, але у це і зараз неймовірно важко повірити і прийняти», – зазначив військовий Роман Сініцин.

«Насправді він загинув, як герой, тому що він бився до останнього, до останнього патрона й не здався в полон. Перед загибеллю Льоша ліквідував багато окупантів. Важкий для мене його вибір, але це його вибір, і я його приймаю, я ним пишаюся», – зі сльозами промовила дружина військового.

Тіло Олексія Рубцова так і залишилось десь на тих землях… Нині це територія, в глибокій окупації.

«Це дуже дивна ситуація та стан. З одного боку – усе, його немає. З іншого – у нас не було поховань, тобто немає фінальної крапки та відчуття втрати. Спочатку всі боялись мені дзвонити та приїздити. А потім говорили: «Ти так гарно тримаєшся», – поділилася Ірина Рубцова.

«Весь час після загибелі я відправляла чоловіку повідомлення. Пишу – вони відправляються. Одна галочка висить під дописом, не дві. Але було відчуття, що їх хтось почитає… А потім акаунт чоловіка самознищився. СМС вже просто не доставляється. Це наче втратити останню можливість зв'язатись із рідним», – розповіла жінка.

Усі справи бізнесу Ірина взяла на себе. Вона зізналася, що нестерпно важко займатись однією тим, що раніше робили вдвох. Фізично на всі задачі не вистачає сил, ще й двох дітей слід виховувати. Але дуже сильно з бізнесом допомагають рідні та друзі, а також досвідчені швачки.

У грудні 2022-го на підприємстві відшили другу серію «Залізної Сили Україні». За патріотичні худі вдалось отримати понад 150 тис. грн – ці гроші пішли на купівлю пікапа для військових.

Ірина наголосила, що у родини зараз найперше завдання – повернути тіло Олексія. Чоловік багато разів говорив, що хоче бути кремованим. А тепер дружина наче не виконала його прохання – він понад рік залишається на землях Донбасу. Жінка вірить, що їй усе ж вдасться виконати бажання чоловіка, проте розуміє, що найімовірніше повернути тіло коханого вона зможе тільки після деокупації селища, у якому Олексій загинув. 

«Не знаю, що зі мною буде після повернення тіла… Я спочатку не плакала зовсім. Потім з третього місяця, коли минуло багато часу після втрати, зрозуміла, що так сильно не вистачає тактильних відчуттів. Не можеш доторкнутись до коханого, обійняти. Мене рятує те, що я бігаю», – зауважила Ірина Рубцова.

Раніше Олексія Рубцова відібрали в Invictus Games, мав бігти марафон у Лондоні. Але через ковід його перенесли на 23 квітня 2023 року. Коли чоловік загинув, команда змагання запропонувала Ірині пробігти марафон за коханого. Жінка готувалася й усе ж пробігла марафон у футболці з зображенням Олексія та прапором з позивними загиблих та полонених військових.

«Я надрукувала імена загиблих його побратимів, друзів, знайомих з різних підрозділів і тих, хто перебуває в полоні. Переважна більшість, звичайно, там «азовці», але із інших підрозділів теж також є люди. Надрукувала жовтим і синім кольором – здалеку воно видається, як прапор України, але якщо ближче придивитися, то видно, що це просто позивні. Блакитним – це ті, хто вже на небі, хто не з нами, і жовтим, тобто на землі, – це ті, хто ще живі в полоні. Для мене це був перший марафон. Ми взагалі з Льошою планували пробігти, але півмарафон», – розповіла Ірина.

«У мене телефон під час забігу лежав у задній кишені з прапором. І коли я пробігла вже понад 30 км у мене тричі дзвонив телефон – і всі рази він дзвонив Льоші. Коли я це на годиннику побачила, у мене трошки волосся дибки стало. Ну я йому подумки сказала, що розумію – він поруч», – поділилася жінка.

Зауважимо, гравці київського «Динамо» після матчу Ліги Європи проти «Фенербахче» у листопаді минулого року вшанували пам'ять фаната столичного клубу Олексія Рубцова, який загинув під час виконання бойового завдання.

«Мені дуже багато вболівальників з інших країн – Литви, Хорватії, Іспанії – пишуть та періодично підтримують. І це дуже класно, адже мій чоловік був класною людиною не тільки для мене, а й для інших. У Льоші було дуже багато друзів та знайомих, які ним захоплювалися», – поділилася Ірина.

У Олексія є молодший брат – Олександр, із яким він був у дуже близьких та дружніх стосунках. На початку повномасштабної війни чоловіки вдвох вирішили стати на захист Батьківщини. Брати воювали разом проти окупантів. «Я так розумію, що Льоша таким чином тримав брата під наглядом. Він був у собі впевнений, що зможе його захистити», – зауважила Ірина.

Нині Олександр продовжує боронити країну, проте часто допомагає дружині загиблого брата та турбується про племінників.