«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль». Як на Хрещатику лякали ворогів

Військовий парад до 25-ї річниці Незалежності України задовго до дня його проведення викликав суперечки. Хтось вважав, що у нинішніх умовах він був недоречним, особливо згадуючи, як у 2014-му минулий парад  проходив на фоні жахливої катастрофи - Іловайського котла. Хтось навпаки наполягав на тому, що зараз така демонстрація конче необхідна і суспільству, і насамперед самим військовим. Всі ці дискусії супроводжувались напіванекдотичним листуванням між Міноборони та «Київавтодором» щодо того, чи не псує військова техніка асфальт на вулицях столиці, та невдоволенням деяких киян, що репетиції параду проходять в центрі міста в часи пік і блокують рух транспорту. Втім рішення щодо параду керівництво вже ухвалило, і залишалось сподіватись, що все пройде без ексцесів.

Власне, так і сталось. Єдиним «ексцесом» можна було вважати хіба прохолодну погоду та дрібний дощ, під яким потрохи мокли колони військових та глядачі. У всіх інших аспектах парад пройшов так, як він і повинно бути, – з певним надривом, коли згадували загиблих воїнів, з помірною урочистістю, коли президент вручав бойові прапори та державні нагороди, з катарсисом, коли мешканці українських міст разом виконували державний гімн, з «хедлайнером», в ролі якого на Хрещатику виступило біля 200 одиниць різноманітної бойової техніки. При всьому цьому організаторам параду вдалося уникнути надмірного пафосу – звісно, не зовсім без нього, але в безпечних дозах.

Очікувано парад став і місцем демонстрації всього українського політбомонду – під стелою на Майдані були присутні президент з сім’єю, голова його адміністрації, спікер, прем’єр, члени Кабміну, секретар РНБО, керівник Генштабу, голова СБУ, генпрокурор, депутати, колишні президенти. В віп-зоні була помічена екс-колишній міністр фінансів Наталя Яресько, що зараз мешкає в Америці зі своїми дітьми, – на відміну від більшості діючих чиновників вона одяглася в вишиванку. Завітав на український День незалежності і президент Польщі Анджей Дуда. Але головною зіркою з цієї когорти, не рахуючи міністра оборони Степана Полторака з його більш церемоніальними функціями по об’їзду та привітанню близько 4 тисяч військовослужбовців, очікувано став головнокомандувач. Петро Порошенко і промову виголосив на диво розлогу (через що парад і не вклався в заплановану годину), і після закінчення дійства камера довго слідкувала, як глава держави спілкується з гостями, військовими та потискує руки народу за металевим парканчиком.

Виступ Порошенка був одним з небагатьох фрагментів, який містив інтригу в цьому заздалегідь багато разів відрепетируваному заході. І треба віддати належне спічрайтерам президента  – в цілому спіч вдався. Слава Богу, цього разу президент стримав себе в недоречних метафорах про душі загиблих воїнів, які пролітають через його кабінет, а зосередився на здобутті Україною незалежності та критиці Москви як  головної загрози.

«Хоча ми святкуємо лише 25-річчя Незалежності, насправді нам незрівнянно більше. Наступного року ми будемо відзначати сторіччя Центральної Ради та початку української національної революції  XX століття. А потім ще через два роки – тисячу років вокняжіння Ярослава Мудрого», – занурився у давнину президент, зазначивши, що проголошення незалежності стало перемогою багатьох поколінь українців, які боролися й гинули за неї.

Найбільш яскравим моментом промови стало нагадування цитати російського поета Володимира Маяковського «Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль». Тепер ці слова приречені на істеричне обговорення в ток-шоу кремлівських пропагандистів. А виступ українського президента, скоріше, був схожим на розвиток відомого гасла українського поета Миколи Хвильового «Геть від Москви!».

«Постійне озирання на Москву та віра в міфічне братерство, патерналізм та соціалістичні стереотипи міцно сиділи в свідомості суспільства, гирями висли на ногах і заважали рухатися вперед, – пояснював невдачі років незалежності Порошенко. – Політична еліта довгий час перебувала в полоні популістських електоральних пристрастей та меркантильно-егоїстичних інтересів, а горизонт її планування простягався не далі найближчої виборчої кампанії. Та врешті-решт ми як нація вийшли на магістральний шлях демократії, свободи, європейської та євроатлантичної інтеграції, і впевнений, що це відбулося безповоротно».

Цікаво, скільки «доброзичливців» на цих словах згадали про липецьку фабрику, але «Рошен» вже давно став президентським «хрестом». Не забув Порошенко про Крим з Донбасом і звернувся до українських патріотів, що лишились на цих територіях: «Дорогі мої, ми вас любимо, про вас пам'ятаємо, і наполегливо боремося за ваше повернення в Україну. І робимо це політико-дипломатичним шляхом тому, що думаємо про вас». Порошенко пообіцяв ніколи не забути і не пробачити російському агресору гибелі двох с половиною тисяч російських військових та похвалився кардинальним ростом боєготовності української армії. Яка свою боєготовність незабаром присутнім продемонструвала.

Судячи з того, з яким настроєм розходились глядачі, коли Хрещатиком пройшла остання бойова машина, цей парад точно не був зайвим. Невідомо, наскільки злякалися продемонстрованих українських «буків» та «градів» в Кремлі, якому Петро Олексійович намагався подати «сигнал ворогу», але парад мав, скоріше, внутрішньополітичну цінність. Бо не так вже багато в українців є приводів для гордості та віри у власні сили. До того ж, після реву танкових моторів ще й зясувалось, що київський асфальт залишився цілком в пристойному вигляді.

Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»