«Україна проти Росії». Що означає сьогоднішнє рішення Міжнародного суду ООН

Міжнародний суд ООН погодився на запровадження тимчасових запобіжних заходів за позовом «Україна проти Росії», що стосується порушення Конвенції про запобігання всім формам расової дискримінації нацменшин у Криму. Водночас суд відмовив Україні у затвердженні тимчасових заходів проти РФ за Конвенцією щодо заборони фінансування тероризму. Про це повідомив на відкритих слуханнях у Міжнародному суді ООН у Гаазі голова суду Ронні Абрахам. Таким чином, на цій стадії розгляду суперечки України і Росії суд частково задовольнив вимоги України.

Втім, суд визнав юрисдикцію prima facie («юрисдикцію на перший погляд») як щодо однієї, так і щодо другої конвенції, порушення яких Росією вбачає Україна.

В ухваленому рішенні, зокрема, суд закликає відновити діяльність Меджлісу та припинити тиск на національні меншини в Криму. «Наразі суд дійшов висновку, що кримські татари та етнічні українці у Криму залишаються вразливими. Щодо цього суд бере до уваги доповідь про ситуацію з правами людини в Україні», – сказав Абрахам. Окрім того, суд зобов’язав Росію поновити можливість здобуття освіти українською, зокрема у Севастополі. Також суд зобов’язав як Росію, так і Україну на час розгляду справи уникати порушень Конвенції про запобігання всім формам расової дискримінації.

Що стосується порушення Конвенції щодо фінансування тероризму, то Україна, на думку суду, на цьому етапі розгляду справи мала довести, що запитані тимчасові заходи мають зупинити заподіяння невідновлюваної шкоди, а також умисність дії іншої держави – сторони конвенції. Проте цього зробити не змогла, не надавши достатньо доказів про умисність перерахування коштів для так званих ДНР і ЛНР.

На наступному етапі справи «Україна проти Росії» Україна зможе додавати нові докази на підтвердження злочинів Росії. 

Як усе почалося

Історія подання позову проти Росії почалася 17 січня 2017 року. Цього дня Міжнародний суд ООН (МС ООН) оприлюднив комюніке про те, що Україна заявила позов до суду на Росію. Україна, за словами генпрокурора Юрія Луценка, передала до суду позов до РФ у кількості 800 томів, 300 з яких під грифом «таємно» і «цілком таємно».

Незважаючи на те, що перший позов до РФ від імені України з’явився лише майже через три роки після анексії Криму і початку війни на Донбасі, обіцянки судитися почали лунати одразу після окупації українського півострова. Зокрема, у квітні 2014-го тодішній глава МЗС України Андрій Дещиця в інтерв’ю «Главкому» заявляв про те, що Україна готує позови проти Росії до різних міжнародних судів.

Слухання у справі «Україна проти Росії» розпочалися 6 березня і тривали кілька днів. Після їх завершення суд більше місяця вивчав позиції сторін і надані документи. На цьому етапі він виніс рішення про свою компетентність, тобто про те, що він має юрисдикцію Prima facie («юрисдикцію на перший погляд») для розгляду позовних заяв України щодо порушення Росією двох конвенцій. Це дозволило суду ухвалити рішення про вжиття тимчасових заходів, що мають забезпечити права, які формують предмет розгляду справ у подальшому. Щоправда, до остаточного рішення суду (judgment) по суті справи може минути кілька років.

У чому Україна обвинувачує Росію

Порушення Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму

Ці обвинувачення стосуються причетності Росії до збройного конфлікту на території України, який триває на Донбасі. Українська сторона, зокрема, закидає Росії походження «Бука», з якого, ймовірно, було збито пасажирський літак рейсу МН17 і який після скоєння злочину повернули на територію РФ, обстріли житлових кварталів у Маріуполі і Краматорську, знищення внаслідок теракту пасажирського автобуса біля Волновахи, теракт у Харкові в лютому 2015 року та інші теракти. Україна доводить, що і війна, і тероризм можуть зустрічатися на одній території в один і той самий час.

Порушення Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

Україна закидає Росії дискримінацію кримських татар і українців, які проживають в окупованому Криму. Серед переліку порушень українська сторона називає так званий референдум на півострові, який відбувся у березні 2014-го, заборону російським Верховним судом діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, обмеження на викладання української і кримськотатарської мов, переслідування, арешти, засудження представників національних меншин.

Чим відповіла Росія

• в Україні у 2014 році відбувся переворот, внаслідок якого почалася громадянська війна;
• Росія не порушує права кримських татар у Криму. Це Україна порушувала права переселенців, які повернулися до Криму на початку 90-х років, зокрема не надавала людям землю;
• під час воєнних дій тероризм неможливий;
• оператори «Бука» не мали на меті збивати пасажирський малайзійський літак рейсу МН17;
• українська армія неодноразово обстрілювала Донецьк, внаслідок чого гинули цивільні громадяни, в тому числі діти.

Компетенція суду

Суд має повноваження встановлювати порушення конвенцій, ратифікованих як позивачем, так і відповідачем. На практиці дуже часто країна-відповідач має надати згоду на розгляд справи. Саме цим пояснюється наявність лише двох позовів з боку України.

Свій захист російська сторона під час публічних слухань будувала на тому, що Міжнародний суд не має компетенції до розгляду питань за заявленими Україною порушеннями двох конвенцій. На думку Росії, конфлікт в Україні має внутрішній характер. Окрім того, якщо в Україні воєнний конфлікт, як стверджує українська сторона, то не може йтись про тероризм.

Про камені спотикання для України у спробі довести провину Росії в інтерв’ю «Главкому» розповідав директор міжнародного правозахисного центру «Меморіал» Кирило Коротєєв. На його думку, Україна повторює помилки Грузії, позов якої до Росії у 2008 році суд так і не взяв до розгляду через те, що ця країна навіть не спробувала вести з РФ переговори, а одразу заявила про російську агресію.

Що цікаво, у нашому випадку про «агресію» не йдеться, тобто цей факт судом не розглядався. На цьому під час розгляду справи у березні наголошував і представник України в суді Гарольд Хонджі Ко.

«Ми не проситимемо визначити законність російської агресії або підтвердити український суверенітет у Криму, незважаючи на театральність «референдуму», – наголосив він.

У своєму рішенні 19 квітня суд наголосив, що Україна проводила переговори з Росією, тобто намагалася знайти точки дотику для вирішення конфлікту. Іншими словами, врахувала досвід Грузії.

Українські високопосадовці вже після подання позову заявляли, що мають намір доповнювати позов новими фактами порушення Росією прав людини, а також свідомого знищення цивільних об’єктів інфраструктури, зокрема в Авдіївці на початку цього року.

Це дуже вдалий результат для України

На цьому дуже ранньому процесуальному етапі розгляду справи для України це прекрасне рішення: надзвичайно чітко сформульовані тимчасові заходи, які стосуються Криму, які стосуються конвенції, за якою подано позовну заяву щодо ліквідації всіх форм дискримінації. Важливо, що було чітко сказано про Меджліс.

Звернув би увагу на те, що коли суд ухвалив рішення про тимчасові заходи за позовом Грузії у 2008 році, коли це була хоч тимчасова, але їхня перемога, тоді ці заходи були сформульовані значно менш конкретно і більшою мірою адресовані обом сторонам. Зараз же, в нашому випадку, той захід, який адресовано обом сторонам, є дуже неконкретним. А от щодо Росії заходи, які пролунали на її адресу, є дуже конкретними.

Окрім того, звернув би увагу на сьогоднішнє голосування суддів. Тоді, у 2008-му, щодо конвенції, порушення якої закидала Росії Грузія, ледь-ледь вдалося тимчасові заходи затвердити. Вісім суддів проголосували за, сім – проти. А сьогодні 11 суддів проголосували за і лише троє – проти. В тому, що стосується Меджлісу та інших питань, узагалі була одностайність. Це дуже вдалий результат для України.

Що стосується Конвенції про запобігання фінансуванню тероризму, то нічого страшного не сталося. Ця конвенція розглядатиметься судом далі. Суд вирішив, що на цьому етапі розгляду справи у нього немає достатньо матеріалів. Тобто Україна має можливість посилювати свої аргументи, є можливість надавати додаткові аргументи і боротися не за тимчасові заходи, а насамперед за визнання судом юрисдикції за цією конвенцією. Бо це більш проблемно, ніж щодо Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Велика дорога попереду, ніякої трагедії, безумовно, немає. 

Михайло Глуховський, «Главком»