Верховна Рада-2022. Сім унікальних фактів і один тривожний ризик

Верховна Рада вперше у своїй історії працювала майже увесь рік в умовах повномасштабної війни. До честі цього скликання, парламент з перших днів вторгнення постійно працював – як у сесійній залі на Грушевського, так і в комітетах. Це мало величезне політичне та емоційне значення для країни і громадян, особливо в найкритичніші моменти оборони Києва, що також не поставило під сумнів легітимність ухвалених рішень. 

У 2022 році робота Верховної Ради докорінно відрізнялася від попередніх років і багато що було вперше в історії українського парламентаризму. Безперечно, цей рік увійде в історію, як рік вирішення складних викликів та пошук швидких політичних механізмів. Рік надзвичайно важливих голосувань у парламенті та поява нових ризиків для української влади.

Рух «Чесно» з перших днів вторгнення Росії системно висвітлює діяльність Верховної Ради в умовах війни та працює над тим, аби  збільшити довіру до парламенту. Спеціально для «Главкома» після кожного засідання готувалися публікації з аналізом основних рішень. Зараз публікуємо стислі висновки та найважливіші тенденції в роботі  Верховної Ради за 2022 рік.  

Вперше

Вперше український парламент п’ять разів протягом року голосував за воєнний стан та загальну мобілізацію: перший раз за їх введення та чотири рази за продовження. Більшість цих голосувань відбулись конституційною більшістю. Востаннє дію воєнного стану та загальну мобілізацію парламент продовжив на 90 днів до 19 лютого 2023 року. 

Вперше Верховна Рада тривалий час працює з обмеженнями інформування про свою роботу: частину інформації з сайту парламенту зняли з міркувань безпеки, відео засідань публікують постфактум, а діяльність комітетів висвітлюється вибірково. Очевидно, що такі обмеження мають негативні наслідки, а різний рівень відкритості, говорить про зловживання і небажання деяких голів комітетів належно вести роботу.

З розумінням можна поставитися до того, що низка питань під час воєнного стану мають вирішуватися негласно. Але варто констатувати, що є серйозні зловживання з боку комітетів і парламенту в цілому.

Є дуже чітка межа між вимогами воєнного стану і непрозорістю, яка веде до непідзвітності. Все це впливає на довіру до парламенту. Саме прозорість буде одним з ключових ціннісних маркерів для післявоєнної відбудови країни.

Крім того, констатуємо, що через невиправдану закритість страждає якість законотворення. Що теж негативно впливає на довіру громадян до парламенту. Лише на останньому засіданні цього року прийнято щонайменше три законодавчі ініціативи, які викликали шквал обурення громадян та вимагають вето. Це містобудівна «реформа» (№5655) та «реформа» Конституційного Суду. А також законопроєкт, який суттєво погіршує право на захист військових у суді (№8271).

Наслідки неякісного законотворчого процесу руйнують довіру до парламенту та нардепів, які голосують наосліп. Але це не найгірше. Відсутність якісного парламентаризму викликає обурення громадян у час, коли потрібна максимальна єдність всієї країни. 

Вперше в українському парламенті у перші місяці повномасштабної агресії існувала неформальна «оборонна коаліція» депутатів від влади та опозиції, яка напочатку демонструвала продуктивну динаміку голосувань та значний відсоток ухвалення рішень конституційною більшістю. Однак чим далі ЗСУ вибивали російські війська від столиці, тим більше в парламенті повертались до звичного політиканства та партійних протистоянь. Проте, цей факт демонструє, що політики все ж готові поступитися власними амбіціями та об'єднатися в парламенті перед реальною загрозою.

Окремо варто відзначити роль жінок у парламенті. У часи війни саме депутатки посилили наш дипломатичний фронт, про це підготовлена окрема аналітику. Представниця ЄС Яна Зінкевич потрапила в топ-100 найвпливовіших жінок у світі за версією ВВС. Очільниця фракції «Голос» Олександра Устінова очолила тимчасову слідчу комісію за використанням зброї. Низка жінок очолюють комітети. 

Вперше український парламент в умовах повномасштабної війни став справжнім майданчиком зустрічей міжнародних делегацій та виступів світових лідерів, які часто звертались до українських нардепів українською мовою та цитували українських класиків. Таку кількість європейських політиків протягом весни-літа український парламент бачив вперше. Фактично на кожному засіданні перед нардепами виступали закордонні гості: прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, президент Польщі Анджей Дуда, президентка Словаччини Зузана Чапутова, а президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оголосила історичне рішення про отримання Україною статусу кандидата в члени ЄС.

​

Така увага та активність європейських політиків демонструвала реальну рішучість, а не лише задекларовану підтримку України та стурбованість з боку Європи, адже під час кожного візиту вони потенційно ризикували потрапити під обстріл російських окупантів.

Вперше після заборони найбільшої проросійської партії ОПЗЖ у Раді саморозпустилась друга за чисельністю депутатська фракція. Але посіпаки кремля і досі залишаються з представницькими мандатами, мають доступ до держтаємниці, а один із лідерів Юрій Бойко досі має звання Героя України. Крім того, частина нардепів забороненої партії так і не повернулись в Україну після втечі перед вторгненням Росії, але перегрупувались у нові депутатські групи, імітують дистанційну діяльність та забезпечують владу голосами у сесійній залі. 

Якщо раніше у парламенті монокоаліцію «Слуги народу» з голосами «підстраховували депутатські групи «Довіра» та «За майбутнє», то зараз голосування у Раді не проходять без системної підтримки депутатських груп з колишньої ОПЗЖ. Причому настільки, що іноді важко зрозуміти хто з них насправді влада, а хто – опозиція. 

Наприклад, як це було під час голосування за постанову щодо роботи телеканалу «Рада» у військовий час (якою серед іншого продовжили обмеження трансляції парламенту), або вже згадану містобудівну реформу. Більше того, не один місяць ігнорується звернення громадських організацій і ЗМІ, щоб зняти з посади голови Комітету з питань свободи слова фігуранта Реєстру держзрадників Нестора Шуфрича.

Вперше за рік достроково повноваження за власною заявою склали четверо депутатів – колаборант Ілля Кива, позафракційний мажоритарник з Маріуполя та диякон РПЦ в Україні Вадим Новинський, харківський мажоритарник від «Опоблоку» Дмитро Шенцев та представниця ОПЗЖ Юлія Льовочкіна. 

Ще двох нардепів позбавили мандатів через втрату громадянства – ексспівголову забороненої проросійської партії ОПЗЖ та нардепа-втікача Вадима Рабіновича, який є в Реєстрі держзрадників, а також мажоритарника з Одещини від «Слуги народу» Ігоря Васильковського. 

Вперше нардепа-колаборанта та кума Путіна Віктора Медведчука прирівняли до війсьвополоненого та обміняла на захисників Маріуполя. Для цього парламент після звернення правоохоронців вніс відповідні зміни до Кримінального кодексу. 

Ще одного нардепа-колаборанта Олексія Ковальова начебто ліквідували на Херсонщині, однак він досі є в переліку нардепів Верховної Ради. 

Потенційні ризики

Ми знову є свідками циклічності історії і бачимо, як повторюється сумнозвісний сюжет, який був після обох Майданів, коли проросійські нардепи перевзуваються і змінюють риторику для того, аби утриматись у політичній системі та зберегти свій вплив на наступному етапі. 

Це типова поведінка акторів у відносинах патронажу або клієнтелізму в політології, при яких між двома суб’єктами різного статусу і влади відбувається взаємний обмін послугами, а протекція надається в обмін на лояльність і політичну підтримку. 

«Договорняки» та загравання влади із депутатами, які десятиліттями представляли інтереси країни-окупанта, залучення їх до ухвалення рішень і збереження на посадах є одним із найбільших викликів для самої влади. Адже поки ЗСУ неймовірними зусиллями та жертвами воює з «русским миром» на передовій, влада свідомо дозволяє проросійським політикам і далі вільно працювати в тилу. 

Такі тенденції будуть негативно впливати на рівень довіри до парламенту та загалом влади, адже це демонструє неспроможність державних інституцій. Крім того, все це становить серйозний ризик для суспільства, адже проросійські політики вкотре спробують «заговорити ситуацію», уникнути відповідальності перед законом та переобратись на наступних виборах. 

Це вже було. А ще ми пам'ятаємо слова класика німецької філософії Георга Гегеля про те, що «історія повторюється двічі: спершу як трагедія, потім як фарс». Саме тому попередня байдужість та бездіяльність влади щодо покарання політиків, які десятиліттями транслювали російські наративи і представляли інтереси Кремля, призвела серед іншого до трагедії. Відтак не можна допустити, щоб це перетворилось ще й на суцільний фарс.

У цей надзвичайно важливий та відповідальний момент історії українські політики мають діяти відповідально та не повторювати помилок минулого. Не варто в догоду теперішньому моменту робити недалекоглядні кроки. Саме це допоможе вистояти внутрішньо і посилить наші зусилля для спільної перемоги над окупантом.

Олександр Саліженко, провідний парламентський аналітик Руху «Чесно»