Данило Гетманцев: 40% видатків держбюджету України покривають міжнародні партнери

У 2022 році ми зібрали на 11% більше податків, хоча економіка впала на понад 30%

Падіння ВВП України за підсумками поточного року становитиме 32-33,5%. Так нещодавно Мінекономіки оцінило наслідки російської агресії. Приблизно такі ж прогнозні показники озвучувались і на початку вторгнення, потім в уряді розраховували на їх покращення, враховуючи хорошу адаптивність української економіки. Але останні удари по енергосистемі наприкінці року змусили повернутися до песимістичного сценарію.

Втім, є також підстави для оптимізму: попри певні штучні перепони, що створюють окремі члени Євросоюзу, міжнародні партнери сповнені рішучості і готові вливати фінансову допомогу в спустошений війною український бюджет. Але поки далеко не в тих масштабах, які потрібні для повної відбудови і повернення до довоєнних часів. План відновлення України, який оцінюється в $750 млрд, лишається тільки на папері.

Голова одного з ключових парламентських комітетів з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев в інтерв’ю «Главкому» пояснює, на чому тримається багатостраждальна українська економіка, що не так з Планом відновлення, презентованим влітку на конференції в Лугано, чи загрожує українцям дефіцит палива та харчів і чому генератори за відсутності електрики не стануть для бізнесу панацеєю.

Почнемо з загального питання. За рахунок чого зараз живе країна при більш ніж мінус 30% ВВП? Нема затримок пенсій, соціальних виплат, зарплат… Як ми адаптувалися до цих екстремальних умов?

Якщо брати пенсії, то ми переважно (на дві третини) фінансуємо їх самостійно за рахунок єдиного соціального внеску, надходження від якого зросли на 21% за 11 місяців цього року проти аналогічного періоду минулого року. Це щодо питання про стабільність і повноту пенсійних виплат. Щодо решти соціальних видатків, включаючи трансферт з державного бюджету Пенсійному фонду, то переважна частина фінансується за рахунок міжнародної допомоги.

Загалом якщо брати структуру державного бюджету, то приблизно 40% видатків покривається нашими міжнародними партнерами за рахунок зовнішніх кредитів і грантів. Все, що йде на соціальні виплати, бюджетні програми у сфері охорони здоров’я, освіти, обслуговування боргу, робиться за їхній рахунок. Ще близько 10% видатків держбюджету покривається за рахунок внутрішнього фінансування – через операції з ОВДП, які купуються Нацбанком або розміщуються на регулярних аукціонах.

Решта – те, що наша країна заробляє у вигляді бюджетних податків і неподаткових надходжень – витрачається на сектор оборони та безпеки. Повністю. Тому ми і можемо зараз абсолютно щиро говорити, що кожна копійка податків, сплачена людиною, – йде на армію, а кожна копійка, вкрадена у вигляді несплаченого податку, – вкрадена у армії.

І це попри те, що перевиконання надходжень до бюджету від внутрішніх податків відбувається навіть в порівнянні з попереднім роком. Так, за 11 місяців цього року до держбюджету ми зібрали на 11% більше податків, ніж за цей же період минулого року. Притому, що економіка впала більше ніж на 30% (скоригований показник за жовтень – 39%). А от митниця  залежно від місяця дає на 35-40% менше. Це серйозна проблема і серйозний резерв.

Якщо подивитися структуру надходжень, то за 11 місяців більше 50 млрд грн рік до року додав ПДВ, більше 20 млрд – збільшення ренти плати за газ, акциз ще трохи (небагато за рахунок провалу березня-квітня). А от податок на прибуток впав на 42 млрд проти аналогічного періоду минулого року, і саме через це ми у жовтні вперше з початку року недовиконали мирний план Міністерства фінансів. Отже, податок на прибуток ми втрачаємо прогнозовано, бо у підприємств цього прибутку просто нема, але збільшуємо надходження від ПДВ на достатньо великі суми.

Ці цифри свідчать про те, що з тіні вийшла велика кількість ланцюгів постачання товарів, з яких раніше не сплачувалися податки, перекриваються схеми з фіктивним ПДВ. Звідси і з’явився оцей шалений резерв грошей і одне з українських див, яке відмічають всі іноземні експерти. А щодо податку на прибуток, то його, на жаль, далі буде ще менше, і з цим треба змиритися.

«Ми за місяць на безпеку та оборону витрачаємо стільки, скільки раніше витрачали за рік»

Якщо наші міжнародні партнери побачать, що українці з часом самостійно покращують економічну ситуацію, то і допомогу відповідно будуть зменшувати?

Думаю, що говорити про покращення економічної ситуації сьогодні передчасно. Економіка країни поглиблює падіння з кожним наступним обстрілом енергосистеми, тому ілюзій не повинно бути. Так, економіка адаптується до викликів, в тому числі і енергетичних. Проте великі заводи не здатні працювати на генераторах, для величезної кількості підприємств переобладнання на генератори є нерентабельним. Тому сьогодні наше завдання – втримати і  стабілізувати ситуацію.

При цьому видатки нашого бюджету зросли кратно – ми за місяць на безпеку та оборону витрачаємо стільки, скільки раніше витрачали за рік. Тому не в змозі самостійно покрити різницю в видатках, які вже зросли з початку війни. І обсяг допомоги від наших партнерів нам потрібно тільки збільшувати, причому істотно. Тих $3 млрд на місяць, які пообіцяли Сполучені Штати та Єврокомісія у 2023-му, вистачить тільки для того, аби ми протрималися і вистояли. А нам треба відновитися, жити далі, ставати членами ЄС та розвиватися. Для цього нам потрібні $750 млрд, які визначаються Планом відновлення України від наслідків війни на десять років.

План відновлення вперше був презентований на конференції в Лугано, яка завершилась досить неконкретним комюніке, потім були зустрічі урядовців з міжнародними партнерами, де знову підіймалася ця тема. Але остаточного плану досі нема, хоча і є надія на створення «фінансового Рамштайну». Є різні оцінки цифр допомоги, так і того, коли саме це відновлення має розпочатись. В чому головні розбіжності з нашими партнерами?

Той же «План Маршала» готувався два роки, тому те, що наш План відновлення досі не затверджений, не говорить ні про що. Над ним продовжує працювати Кабінет міністрів, узагальнюючи, зокрема, і зауваження наших партнерів. Я погоджуюся, що уряд затягнув з цим. Вочевидь, що команда, яка цим займається, зокрема Офіс реформ при Кабміні, потребує підсилення, і я звертався із відповідними пропозиціями до уряду.

З іншого боку, наш План відновлення складається з трьох етапів і перший з них якраз – стійкість, етап війни. Коли ми тільки представляли цей план в Лугано, то моделювали горизонт першого етапу – кінець 2022 року. На сьогодні вже очевидно, що він пересувається далі і бюджет 2023 року зверстаний з урахуванням того, що війна триватиме весь наступний рік.  Але ті заходи, що передбачені першим етапом, виконуються – ми прийняли для цього достатню кількість законів, згідно з планом нам вже надані гроші від Штатів та Єврокомісії, які були включені в $750 млрд.

Так в чому основні проблеми? Партнери вимагають більшої конкретики, кращого моніторингу витрати виділених коштів?

Перепон щодо самого тексту Плану я не бачу. Він вже був вже готовий до Лугано практично повністю. Так, деякі положення необхідно було уточнити, оновити, привести у відповідність до рекомендацій партнерів, але це значно менший обсяг роботи, ніж той, який ми проробили з експертами у травні-червні, створивши план з нуля. Переконаний, що організаційні спроможності виконавців на рівні Кабміну необхідно посилити.

Водночас, ще один вкрай важливий момент, який потребує з’ясування, – модель фінансування. Мова йде про інституційний механізм координації і розподілу фінансового ресурсу на відбудову, контролю за його використанням. Але це питання перемовин на найвищому рівні, і поки що остаточне рішення не знайдене.

Бюджет наступного року прийнято з урахуванням міжнародної допомоги. А чи є «план Б», якщо така допомога буде затримуватися? Наприклад, умовна Угорщина щось заблокує – будуть проблеми.

Так, це не кінцева цифра. Передбачені відповідні запозичення, але вони не є певними і це – не стовідсоткове зобов’язання наших партнерів. Більш того, ми розуміємо, що якісь політичні процеси можуть зупинити чи відкласти надання певної суми допомоги. Щонайменше, це призведе до касових розривів, коли ми гроші, які нам обіцяли в січні, отримаємо умовно в березні, а січень-лютий нам треба буде за щось прожити. Особисто я не вірю, що рішення партнерів будуть переглянуті кардинально, але, хоч і невелика, ймовірність цього існує. Що робити в цьому випадку? Розраховувати на свої сили – на жаль, скорочувати видатки, бо для підвищення податків у нас нема ресурсу. Якщо ситуація з економікою тільки погіршується, то про їхнє підвищення чи введення нових може говорити тільки божевільний. Як, до речі, і про різноманітні податкові реформи.

Але ж у владних колах вистачає прихильників податкової реформи в тому чи іншому вигляді навіть в ці часи. Наприклад, в парламентському корпусі це – ваш колега по фракції Мар’ян Заблоцький, який просуває ідею реформи «10-10-10». Ви ж явно від неї не в захваті.

Я теж читав це епічне інтерв’ю володаря антипремії  за лобіювання тютюнового бізнесу. Серед депутатського корпусу, навіть серед правлячої партії, є певні одіозні прізвища, причетність яких до тієї або іншої ідеї, м’яко кажучи, говорять не на користь її перспектив. Достатньо проаналізувати законодавчі ініціативи законотворця на кшталт податку на розрахунки готівкою або його законопроєкт про зменшення оподаткування грального бізнесу. Тому підтримка паном Заблоцьким ідеї «10-10-10», – це, скоріше, могильний камінь на цій ідеї. А для депутата, можливо, привід для хайпу.

Також він негативно характеризує діяльність Податкової, яку ви так вихваляєте, щодо контролю за акцизами і роботу з ПДВ.

Мені важко прокоментувати витоки таких оцінок від депутата. Можливо, мова йде про непрофесійність, можливо, про необізнаність, а можливо, про те, що він сам хотів очолити Державну податкову службу, але програв конкурс. Роботу Податкової з акцизами та ПДВ краще за все характеризують цифри. Приріст ПДВ у воюючій країні рік до року наполовину, закриття нелегальної фабрики в Жовтих Водах, припинення роботи спиртзаводів по «формі два» (виробництво незадекларованого спирту – «Главком»). Розумію, багато схемщиків залишилося без роботи, можливо, в цьому і є витоки такої відверто необґрунтованої позиції.

«Резерв може бути знайдений, коли ми виженемо крадіїв з митниці»

Є ще один варіант покриття дірок в бюджеті – запуск Нацбанком друкарського верстату.

Якщо Мінфіну нема чим фінансувати видатки, то іншого джерела, ніж, назвемо це культурно, монетизація видатків держбюджету за рахунок придбання Нацбанком військових облігацій, нема. Це джерело – дуже болісне і дуже негативно позначається на інфляційних процесах. А інфляція, як відомо, це – податок на бідних, тому ми і робимо все, аби цього уникнути. Але якщо почнуться касові розриви, не буде грошей від партнерів, то просто виходу іншого не матимемо.

Резерв може бути знайдений хіба що в покращенні адміністрування податків, коли ми виженемо крадіїв з митниці. Бо це ненормально, коли попри інфляцію та нинішній курс гривні, який виріс більше, ніж на 25%, доходи митниці навпаки тільки падають. Ми ж розуміємо, що там ідуть процеси, вкрай негативні для економіки.

Це всі розуміють вже давно, і в Офісі президента також. Про схеми зловживань на митниці писано-переписано, безліч керівних кадрів там вже змінено, і знову на четвертому році каденції Зеленського ми приходимо до висновку, що звідти знову треба гнати крадіїв. Ця система настільки безнадійна?

Мені складно відповідати на це питання, бо, з одного боку, я маю політичну відповідальність за те, що відбувається на митниці, адже я є членом команди. З іншого – від себе я зробив все можливе, аби там сталися кадрові, а за ними й системні зміни. Із законодавчої точки зору, все вже вирішено, і більше, ніж зараз, Верховна Рада навряд чи може вплинути на ситуацію. Зміни там лежать виключно в сфері правозастосування і виконання. Механізми, аби навести лад, достатньо прості – була б до цього воля.

Ми в комітеті прийняли рішення про незадовільний стан на митниці і рекомендували Кабінету міністрів зробити кадрові висновки, яких, на жаль, з тих пір ніхто не зробив. Більше того, ми публічно виклали покроковий план – що робити, аби навести лад. І мені дуже сумно сьогодні, що нема чого відповісти на ось такі ваші закиди.

«З легалізацією крипти не треба поспішати»

Одним з небагатьох джерел поповнення бюджету називають також легалізацію ринку криптовалют, який нещодавно пережив великі потрясіння. Це, звісно, не викликає такого ажіотажу, як повернення грального бізнесу свого часу, але, тим не менш, тема підіймається, тож це комусь потрібно. Що, власне, в нинішніх умовах можна отримати від цього кроку, який для більшості громадян не є надто актуальним?

Я б точно не переоцінював фіскальний ефект легалізації криптовалют. До цього питання треба підходити дуже обережно. Після банкрутства кількох великих бірж криптовалют інвестори виводять крипту з бірж і намагаються зберігати та обмінювати її на незалежних криптогаманцях. При цьому курси криптовалют падають, деякі втрачають у вартості до 90%. Поясню, чому це погано для криптовалюти як активу.

Криптосвіт живе за законами фінансового світу, і біржі, криза яких зараз спостерігається, дають криптовалютам ліквідність, стабільність та відносно об’єктивну інформацію про їхню ціну. Якщо не буде бірж як інструменту крипторинку, не буде й інформації про об’єктивну ціну цих валют та розуміння, як вона формується. Відсутність бірж – крах фондового ринку. Тому після цієї криптозими навесні ймовірним є абсолютно інший ландшафт ринку криптовалют.

І коли ми вже будемо мати певну стабільність і розуміння того, що ринок пережив цей крах і розвивається далі, можна буде говорити про певну легалізацію та оподаткування операцій з криптовалютою. До цього моменту варто зачекати і подивитися, які рішення приймають регулятори в тих країнах, які вже стикнулися з легалізацією. Поспіх може призвести до дуже негативних наслідків у нашій країні, де є великий попит на виведення валюти за її межі саме під час війни. Легалізація крипти може стати певним джерелом поповнення державного бюджету, але точно не істотним.  

Тобто часи, коли умовний Ethereum замінить українцям долар як альтернативна валюта, настануть ще не скоро?

Думаю, не скоро. Досвід Сальвадору, який першим у світі рік назад перейшов на біткоїн як на законний засіб платежу у межах цілої країни, м’яко кажучи, виявився невдалим. Переважна більшість бізнесу не приймала біткоїн як платіжний засіб, а переважна більшість населення не користувалась криптогаманцями після використання нарахованих бонусів. Падіння вартості біткоїна, в який інвестували президент і уряд країни, призвела до збитків, збільшення державного боргу, що на фоні сповільнення глобальної економіки загострило фінансові проблеми. МВФ, до речі, критикував це рішення Сальвадору, але ж чого не зробиш заради політичного хайпу. 

Скоріш за все, надалі посилюватиметься глобальний суспільний запит на регулювання ринку. В Україні і світі вже є багато людей, які мають на руках криптовалюту і мають потребу у її легалізації. Але тут є один момент, який вони, здається, не зовсім розуміють. Ця легалізація прибере одну з найбільших переваг криптовалюти – анонімність і знизить її привабливість.

Павло Вуєць, «Главком»