Вибори мера: другий тур. Гарячі точки на карті України

Результати місцевих виборів досі встановлюються, але вже відомо, коли і де відбудуться другі тури виборів мера.

15 листопада виборці визначатимуться між двома кандидатами в таких обласних центрах: Суми, Одеса, Луцьк, Херсон.

22 листопада запланований другий тур у Дніпрі, Львові, Полтаві, Рівному, Миколаєві.

«Главком» вже аналізував розкладиперед другим туром в Чернівцях, Миколаєві, Рівному, Черкасах та Львові. Тепер пропонуємо вашій увазі другу п’ятірку обласних центрів, де перед фінальним голосуванням  зберігається інтрига.

Луцьк

Ігор Поліщук («За майбутнє», 32,4%) – Богдан Шиба (самовисуванець, 13,1%)

Волинь – традиційний форпост «групи Ігоря Коломойського». Найближчий соратник олігарха Ігор Палиця зараз є ідейним натхненником групи «За майбутнє» в парламенті. Отримавши депутатський мандат, Палиця склав з себе керівництво Волинською облрадою, але не втратив контроль над регіоном. Головою облради була обрана близька до Палиці депутатка від фракції «Укроп» Ірина Вахович. У мери обласного центра соратник Коломойського також просуває свою людину – Ігоря Поліщука, який був депутатом міськради від «Укропу» та очільником цієї фракції. Кандидат – головний юрисконсульт структур Палиці.

Після смерті міського голови Луцька Миколи Романюка в 2017 році його обов’язки автоматично переходили до секретаря міськради, якою на той момент була представниця «Самопомочі» Юлія Вусенко. «Самопоміч» свого часу отримала цю посаду, бо входила в промерську більшість, але «укропівці» скористалися ситуацією: переформатували більшість та обрали іншого секретаря – того самого Поліщука, до рук якого і перейшла вся влада в місті. В такому статусі він перебував кілька місяців, доки ситуація знову не змінилася і секретарем не було обрано колишнього голову обладміністрації представника «Батьківщини» Григорія Пустовіта. Поліщук став його радником.

Хоча в Верховній Раді були зареєстровані постанови щодо призначення перевиборів міського голови, руки до цього у нардепів так і не дійшли і місто до цих пір працювало в «безмерському» режимі. Головних хазяїв регіону така ситуація, схоже, влаштовувала, хоча «укропівці» в парламенті і вимагали призначити вибори мера якомога скоріше. Наразі проєкт «Укроп» закрито, а на його місті з’явилась нова партія з абстрактною назвою, яка ні до чого не зобов’язує, – «За майбутнє». Зусиллями команди «приватівців» вона вже посіла перше місце в майбутній міськраді, а тепер Палиця намагатиметься отримати і свого голову Луцька. Умови для цього практично ідеальні: такого сильного суперника, яким в 2015-му був Романюк, на місцевому політичному полі не проглядається.

Конкурент Поліщука у другому турі – добре відомий у місті керівник держпідприємства «Волиньстандартметрологія» ексмер Богдан Шиба. Він починав свою політичну діяльність ще в 90-х роках, коли тричі ставав депутатом Волинської облради. На президентських виборах-2004 працював в місцевому штабі кандидата Віктора Ющенка, а в 2006 році був обраний міським головою Луцька, через чотири роки поступившись своєю посадою покійному Романюку. Після завершенні своєї мерської каденції в 2010 році Шиба пройшов в міськраду від нині фантомної партії «За Україну», згодом влився у фракцію «Фронту змін», яка в результаті ліквідувалася і стала «Батьківщиною». На цих виборах досвідчений політик зміг видряпати друге місце у представника «Європейської солідарності» Юрія Моклиці і намагатиметься дати бій ставленику Палиці, але зробити це йому буде вкрай непросто. До речі, «ЄС» у другому турі показово підтримала Шибу.

Одеса

Геннадій Труханов («Довіряй ділам», 38,3%) – Микола Скорик (ОПЗЖ, 19,5%)

Для умовного патріотичного електорату в Одесі результати першого туру в «перлині у моря» – привід чухати у потилиці. Попри те, що представник «Європейської солідарності» Петро Обухов стрибнув вище голови, набравши близько 12%, і стільки ж отримала його партія, до другого туру потрапила пара одіозних персонажів. Кого з них вважати меншим злом – діючого мера Геннадія Труханова з його кримінальними справами та ймовірною наявністю російського паспорта чи представника ОПЗЖ Миколу Скорика, який обіцяє в разі своєї перемоги забезпечити одеситів безкоштовною вакциною від коронавірусу російського виробництва, – ще те питання.      

Труханов очолює Одесу з 2014 року, до цього кілька каденцій був депутатом міськради та очолював в ній фракцію Партії регіонів. В 2012-му на пару років потрапив до Верховної Ради, впевнено вигравши вибори в окрузі №136 від тієї ж партії. Після трагічних подій на Майдані перейшов до депутатської групи «Економічний розвиток», а згодом, вигравши вибори мера, повернувся до рідної Одеси, де став «першим хлопцем на селі». Але у порівнянні з попередніми виборами, коли Труханов отримав понад 50% голосів, зараз його рейтинг просів і він змушений пережити другий тур. На відміну від свого соратника на останніх парламентських виборах — мера Харкова Геннадія Кернеса, який, попри свою відсутність в країні та незрозумілий стан здоров’я, переміг ще в першому.

До цих місцевих виборів фактурний одеський мер готувався заздалегідь. Він вибудував мережу медіаресурсів, які цілодобово висвітлюють його успіхи – пірнання з аквалангом для підводного обстеження затонулого танкеру Delfi, створення центру адмінпослуг, реставрацію колонади Воронцова та будинку Руссова…

За минулої влади у Труханова були проблеми з законом, але йому вдавалося від них відбитися. Головна справа, за якою проходить одеський мер, стосується подій 2016 року, коли мерія Одеси придбала приміщення заводу «Краян» у приватної структури за завищеною ціною. НАБУ навіть затримувала Труханова, але за гратами той перебував недовго і був звільнений на поруки. А потім суд взагалі його виправдав. Нещодавно для Труханова надійшла ще одна приємна звістка – через скандальне рішення Конституційного суду була закрита давня справа щодо його недостовірного декларування.

Певний час здавалося, що популярна в місті «Опозиційна платформа «За життя» виставить на противагу Труханову нардепа Тетяну Плачкову, яка також активно піарилась на ситуації з танкером Delfi, та не сходила з ефірів всіх інформаційних телеканалів, близьких до її однопартійців. Але центральний апарат зупинив вибір на іншому нардепові від ОПЗЖ – Миколі Скорику. Він двічі обирався депутатом міськради від Партії регіонів, працював міністром фінансів Криму та головою Одеською обладміністрації в буремні часи 2013–2014 років.

Ексгенпрокурор Юрій Луценко анонсував зняття зі Скорика недоторканості, коли той в парламенті минулого скликання був депутатом від Опозиційного блоку. Скорик підозрювався у причетності до побиття людей під Одеською обладміністрацією в лютому 2014 року. Але далі слів справа не просунулась і тепер екс-«регіонал» готується повернутися в Одесі до влади. Для цього йому потрібно здолати іншого вихідця з Партії регіонів, який поки має суттєву перевагу.

Херсон

Ігор Колихаєв («Нам тут жити», 30,7%) – Володимир Сальдо («Блок Володимира Сальдо», 17%)

Херсон – ще одне південне місто, де буде новий мер. Або якщо у другому турі виграє Володимир Сальдо – новий-старий. Переможець першого туру Ігор Колихаєв – місцевий аграрний бізнесмен, який позиціонує себе як меценат та благодійник. У 2019 році балотувався до Верховної Ради по 184 округу і спонсорував в рамках своєї кампанії реставрацію парку в Бериславі та будівництво басейну в Новій Каховці. Місцева влада активно дякувала Колихаєву за допомогу, фактично агітуючи за бізнесмена, і він на своєму окрузі виграв, не залишивши шансів кандидату від  модної на той момент «Слуги народу».

В парламенті Колихаєв наразі є заступником голови аграрного комітету і входить до депутатської групи «За майбутнє», що асоціюється з олігархом Ігорем Коломойським. Втім в мери він балотувався не від цієї політсили, а від власної партії «Нам тут жити», що існує тільки на місцевому рівні. Колихаєв пішов традиційним шляхом: аби створити власну кишенькову політичну силу, він викупив вже існуючу партію «Відродження України».

Його опонент – дуже відомий в Херсоні і не тільки персонаж. Володимир Сальдо тричі поспіль обирався міським головою, очолював обласну та міську організації Партії регіонів. У 2012 році обрався до парламенту від цієї партії та голосував за сумнозвісні «диктаторські закони» Януковича. В 2015-му його висувала в мери партія «міцних господарників» «Наш край», але того разу Сальдо перервав свою мерську каденцію. Після цього життя Сальдо заграло новими барвами. Служба безпеки запідозрила його в співпраці з російськими спецслужбами: з’явилися плівки, на яких людина з голосом, схожим на ексмера Херсона, зізнавалася у вербовці «кураторами від ФСБ» та організації в місті групи, що налаштована на «об’єднання слов’янських народів». Не гребував Сальдо і поїздками на російські пропагандистські ток-шоу. Згодом доля перекинула його… в Домінікану. Поліція цієї екзотичної держави заарештувала Сальдо за підозрою у викраденні бізнесмена Дениса Пащенка, який і оприлюднив записи, що підтверджують його нібито співробітництво з росіянами. Сальдо ж запевняв, що саме Пащенко його викрав та тримав у полоні, вимагаючи викуп. Начебто ці «ділові люди» не поділили бізнес-активи.

Втім колишній очільник Херсона втік з-під варти острівної країни та повернувся до України, а зараз готується повернути собі крісло міського голови. Партія регіонів та «Наш край» лишилися в минулому, і Сальдо, йдучи за політичною модою, обзавівся власною іменною політсилою. Вона посіла на виборах в міськраду четверте місце, пропустивши вперед партію конкурента Колихаєва «Нам тут жити», ОПЗЖ та «Слугу народу». Аби обійти свого опонента, Сальдо треба перетягнути до себе голоси, що були віддані за кандидатів від ОПЗЖ та «Слуги народу», які взяли на двох більше 20% .

Ужгород

Богдан Андріїв (самовисування, 25,4%) – Віктор Щадей («Слуга народу», 17,9%)

Діючий міський голова Ужгорода Богдан Андріїв – типовий «колишній» чиновник. Свого часу він встиг побувати депутатом міськради від Партії регіонів, обирався в мери від «Відродження», а в Верховну Раду в 2019-му балотувався від Опозиційного блоку разом з очільниками Харкова та Одеси – Геннадієм Кернесом та Геннадієм Трухановим. Опоблок тоді прохідний бар’єр не подолав.

Перед тим, як стати міським головою в 2015 році, Андріїв рік перебував у статусі секретаря міськради та виконуючого обов’язки мера. У 2018 році проти мера Ужгорода порушено кримінальну справу щодо розкрадання під час реконструкції культурно-історичного центру «Совине гніздо». Андріїва навіть було заарештовано, але за високопосадовця багато хто заступився — на суді були присутні депутати міськради і тодішній голова Закарпатської обладміністрації Геннадій Москаль, який був готовий взяти його на поруки. Андріїв вніс заставу майже в пів мільйона гривень і вийшов на волю.

В інтерв’ю «Главкому» напередодні виборів міський голова Ужгорода спокійно сприймав той факт, що багато хто з колишніх представників його команди наразі стали опонентами – зокрема, його колишні заступники Олександр Білак та Іштван Цап. Останні намагалися дати бій своєму ексшефу, виставивши свої кандидатури, але безуспішно. Андріїв, що балотується як самовисуванець, впевнено потрапив до другого туру. Діючий мер, вочевидь, буде покладатися в міськраді на «Батьківщину», яка зайняла перше місце і при цьому не висувала власного кандидата в мери Ужгорода. Показово, що список «Батьківщини» до міськради очолив брат мера — Андрій Андріїв.

Опонувати міському голові в другому турі буде інший відомий на місцевому рівні політик – Віктор Щадей. Це один з небагатьох представників партії влади «Слуга народу», що зміг пробитися до другого туру в облцентрі. Щоправда, під час своєї кампанії Щадей мало чим дає зрозуміти, що він є в команді президента – навіть кольорова гама його агітаційної продукції жодним чином не нагадує палітру, притаманну «зеленим». Конкурент діючого мера – засновник і головний редактор газети «Місцевий час», активіст двох Майданів, координатор «Закарпатського намету» в центрі столиці. Щадей тричі обирався депутатом міськради – останнього разу від «Батьківщини», але, як вже зазначалось, у Юлії Тимошенко на цих виборах інший фаворит в особі діючого мера.

У 2010 році Щадей став секретарем міськради, але згодом депутати відправили його у відставку. Аби знову зробити секретарем в лютому 2014 року – після тодішніх трагічних подій було висловлено вотум недовіри міському голові Віктору Погорєлову. Щадей тоді кілька місяців виконував обов’язки міського голови, доки Погорєлов не відновився на посаді через суд. У тому ж році Щадей балотувався на парламентських виборах в 68 окрузі, але програв представнику БПП, а нині нардепу від групи «Довіра» та місцевому бізнесмену Роберту Горвату. За іронією долі, наразі Горват та його партія «Рідне Закарпаття», що зайшла і в міськраду, і в облраду, підтримують Щадея.

Полтава

Олександр Мамай («За майбутнє», 30,6%) – Сергій Іващенко («Слуга народу», 17,7%)

У Полтаві також буде другий тур за участю кандидата від партії влади, який протистоятиме колишньому меру. Щоправда, епатажний Олександр Мамай керував містом з 2010 по 2018 роки, але свою останню каденцію не досидів – міськрада висловила йому недовіру та позбавила повноважень. Але ексмер заздалегідь почав готуватись до повернення – ще навесні полтавським пенсіонерам почали роздавати продуктові набори з символікою «Мамай за народ». У результаті він вирішив йти на вибори від політпроєкту «імені Ігоря Коломойського» «За майбутнє», який отримає найбільшу фракцію в міськраді. Мамай, зокрема, відомий своєю тугою за радянськими часами, саботував декомунізацію в місті, а на президентських виборах був довіреною особою в Полтаві кандидата Юрія Бойка, що зараз співголовує в проросійській партії ОПЗЖ. Як у кожного «серйозного» колишнього мера, у Мамая є період членства в Партії регіонів, хоча в мери він двічі обирався від власної партії «Совість України».

На останніх парламентських виборах він балотувався як самовисуванець у 144 округу, але зайняв друге місце, програвши «слузі» Дмитру Нальотову. У Мамая є кишенькова благодійна громадська організація «Наш дім – Полтава», через яку він «підгодовує» певні категорії виборців. Вже згадану вище роздачу продуктових наборів незахищеним верствам населення Мамай практикує давно. І, як бачимо, такі нехитрі методи в Полтаві діють – стабільний дисциплінований електорат у Мамая є, попри низку скандалів, в яких він був замішаний. Місцеві ЗМІ напівжартома називають таких прихильників ексмера «цукровим ядром».

Протистояти Мамаю у другому турі буде забудовник та президент аматорського футбольного клубу «Полтава» Сергій Іващенко, якого виставила «Слуга народу». Весь його політичний досвід полягає в обранні в 2017 році депутатом сільради від Аграрної партії та невдалому балотуванні від цієї партії в парламент по 145 округу минулого року. В своїй фінальній битві з Мамаєм Іващенко заручився несподіваною підтримкою екстравагантного нардепа Іллі Киви та місцевого осередку ОПЗЖ. Навряд чи в другому турі за Мамая також віддадуть голоси виборці «Європейської солідарності», «Свободи», «Рідного міста» та партії Сергія Капліна, фракції яких пройшли до міськради. Тож Іващенко, який оголосив війну «гречкосіям», має заручитися підтримкою виборців, для яких він стане меншим злом, ніж колишній регіонал. Та навіть якщо Мамай і посяде мерське крісло в черговий раз, практика показує, що без неформальної коаліції в міськраді він його просто не втримає. Але про це вже треба буде думати після виборів.

Павло Вуєць, «Главком»