Війна та відплата. Чому іранці бомблять Емірати та чого очікувати Україні

Попри численні заяви президента США Дональда Трампа про те, що він – найбільший миротворець, який вже зупинив вісім або навіть більше воєн, на Близькому Сході – чергове загострення. Після локальної спецоперації у Венесуелі, яку США провернули за кілька годин, настала черга Ірану відчути на собі «примус до миру» від Трампа.

Що відбувається

Ситуація на Близькому Сході з регіонального протистояння перетворюється на глобальне воєнне зіткнення держав. По один бік – Іран з підтримкою з Лівану та Ємену, по інший – США та Ізраїль за неофіційної підтримки арабських монархій, зокрема, ОАЕ. Сполучені Штати прагнуть знищити іранську ядерну програму та змінити режим у країні. А у Ізраїлю давно власні рахунки з Іраном, який ізраїльтяни вважають ворогом номер один.

У ніч проти 28 лютого стартували одразу дві операції: американська «Епічний гнів» та ізраїльська «Ревучий Лев». Ізраїльські ВПС та американські ракети, запущені з авіаносців та баз у Катарі та Бахрейні, атакували військові об'єкти КВІР (Корпус вартових Ісламської революції – елітна військово-політична структура Ірану. Була створена після революції 1979 року для захисту ісламського режиму), об’єкти зі збагачення урану, системи ППО та урядовий квартал у Тегерані.

У результаті було знищено резиденцію верховного лідера, а також ліквідовано самого аятолу Алі Хаменеї. Зауважимо, що Іран не поспішав оголошувати про загибель свого аятоли. Коли ж все-таки про це повідомили офіційно, була оголошена 40-денна жалоба та семиденні скорботні вихідні. Соцмережі облетіло відео з диктором, який оголошував про смерть Хаменеї і не зміг стримати сліз.

У відповідь Іран провів операцію «Правдива обіцянка 4». Увечері 28 лютого та в ніч на 1 березня Збройні сили Ірану та Корпусу вартових Ісламської революції застосували сотні балістичних ракет та дронів-камікадзе. Били по авіабазах Неватім та Тель-Ноф у центральному Ізраїлі, атакували інфраструктуру Тель-Авіва, Бахрейну (там базується штаб 5-го флоту США), Катару (авіабаза Аль-Удейд), Кувейт та Йорданію. Останній державі перепало через те, що йорданські ППО перехоплювали іранські ракети на шляху до Ізраїлю.

У той же час ліванська «Хезболла» почала масовано обстрілювати Галілею та Хайфу (це північні райони Ізраїлю) тисячами реактивних снарядів. До Лівану доєднались єменські хусити – вони запустили ракети по кораблях США у Червоному морі, а також атакували південний ізраїльський порт Ейлат. У цей же час шиїтські угруповання з Іраку завдали ударів по базах США в Іраку та Сирії.

США з союзниками не забарилися відповісти на це. США та Британія почали бомбити хуситів у Ємені та проіранські групи в Іраку. Ізраїль завдав ударів по південних регіонах Лівану, а також продовжився обстріл військової логістики в Ірані.

Небо над більшою частиною Близького Сходу закрите для цивільної авіації, а обміни ударами тривають.

Чому Іран бомбить ОАЕ

Об’єднані Арабські Емірати – союзник США та Ізраїлю у питанні протистояння Ірану. ОАЕ разом з Бахрейном та Йорданією дозволяють Америці використовувати свої бази та аеродроми для завдавання ударів по Ірану.

Крім того, Іран ненавидить АОЕ ще й через старий конфлікт між шиїтами (Іран) та сунітами (більшість арабських країн) і вважає арабських шейхів зрадниками ісламу, які начебто продалися Америці.

З чого усе почалося

The Wall Street Journal пише, що Сполучені Штати та Ізраїль вичікували того моменту, коли ліквідація аятоли Хаменеї та інші операції будуть найефективнішими. Операція була продумана до найменших дрібниць: навіть те, що все почалося в суботу зранку – це піклування про те, щоб від відповіді Ірану постраждало якнайменше цивільних. Операція відбулась у тісній координації між Центральним Командуванням Збройних сил США, ЦАХАЛом і британською розвідкою і, звісно, керівництво ОАЕ було попереджено.

За словами чотирьох джерел The Washington Post, кронпринц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман протягом останнього місяця здійснив кілька приватних телефонних дзвінків президенту США Дональду Трампу. Він закликав США напасти на Іран, хоча публічно неодноразово заявляв про підтримку дипломатичного вирішення проблем. Тим часом прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу продовжував свою тривалу публічну кампанію за удари США проти держави, яку він вважає екзистенційним ворогом своєї країни.

Цей спільний тиск став для Трампа ключовим у рішенні розпочати масштабну повітряну кампанію проти керівництва та військових Ірану, пише видання.

«Атака відбулася попри висновки американської розвідки про те, що іранські сили навряд чи становлять безпосередню загрозу для материкової частини США протягом наступного десятиліття. Суботній напад на Іран перервав багаторічний процес ухвалення рішень США щодо утримання від повномасштабних зусиль щодо повалення режиму країни з населенням понад 90 млн людей», – йдеться у статті.

Хаменеї 

Алі Хаменеї був при владі 36 років. Для іранців він був чимось більшим, ніж просто глава держави – його називали Рабхаром, тобто Верховним лідером. Сприймали як намісника Бога на землі, якому було підвладне будь-яке рішення у державі: він військово-політичних рішень до ціни на хліб. Отже, його загибель виявилась не просто бідою для його прихильників, а й загрозою усьому іранському режиму.

Поки нового аятоли немає, в Ірані офіційно діє тимчасова Лідерська рада. Фактично ж владу отримав Корпус вартових ісламської революції, який є міцним сторожем режиму. Корпус зацікавлений його зберегти, бо ж у випадку зміни влади на демократичну кожен «вартовий» потрапить під трибунал.

Саме через те, що нині Іран контролює озброєний до зубів і нажаханий невеселими перспективами Корпус, прибічники опозиції без зброї не можуть вийти на вулиці, аби якось висловити свою позицію та влаштувати демократичний перехід влади.

Найменші спроби організувати мітинг моментально придушуються, людей розстрілюють на місці. До того ж, після чотирьох десятків років панування аятол опозицію яку таку було знищено, а її активістів вбито.

«Вісь зла» – фікція?

Примітно, що на допомогу Хаменеї, як і у випадку венесуельського диктатора Мадуро чи сирійського – Башара Асада, його російський друг Путін не поспішив. 

«З моменту початку повномасштабної війни в Україні чотири роки тому Кремль демонстрував бажання бути флагманом так званого багатополярного світу. Але у вирішальні моменти його реакція на події у союзницьких країнах завжди була помітно млявою», – нагадує Politico. 

У статті йдеться, що для Тегерана млява реакція Москви не повинна була стати несподіванкою. «Те, що вона буде саме такою, стало зрозуміло щонайменше з минулого літа, коли – під час 12-денної війни з Ізраїлем, яка включала масований напад США на іранські ядерні об'єкти – високопосадовці Росії висловлювали засудження, але не вживали жодних дій», – йдеться у матеріалі. 

У наступні місяці Москва захищала право ісламського режиму придушувати протести: як свідчать повідомлення, при цьому використовувалися російські військова техніка та технології. Згідно з повідомленням Financial Times, Росія у грудні 2025 року погодилася надати Тегерану сучасні переносні ракети на суму 500 млн євро, оскільки він озброювався до другої атаки США.

«Символічно, що цього місяця іранські та російські військово-морські сили також провели спільні навчання в Оманській затоці, хоча Москва, очевидно, надала лише один військовий корабель. Коли в суботу справа дійшла до жорсткого збройного конфлікту, жодних розмов про те, що Москва надасть Тегерану військову допомогу, не було. Формально Росія не зобов'язана. Хоча Росія та Іран у квітні 2025 року підписали договір про стратегічне партнерство, він не містив пункту про взаємну оборону», – йдеться у статті.

Що кажуть експерти

Редактор ВВС з міжнародних питань Джеремі Бовен переконаний, що США та Ізраїль вирішили скористатися вразливістю Ірану, який був виснажений глибокою економічною кризою та наслідками жорстокого придушення внутрішніх протестів. «Трамп назвав Іран глобальною загрозою. Ісламський режим, безумовно, затятий ворог Америки. Але важко зрозуміти, як тут застосовується юридичне виправдання самооборони, враховуючи величезну різницю в силах між США та Ізраїлем, з одного боку, та Іраном, з іншого», – пише експерт.

Бовен вважає, що для ізраїльського прем'єра цей конфлікт є шансом остаточно розбити ворога та зміцнити власні рейтинги перед виборами, тоді як Трамп прагне радикально вирішити питання іранських ядерних амбіцій. Річ у тім, що хоча Тегеран і збагачував уран, прямих доказів підготовки до створення бомби найближчим часом досі немає. До того ж, після минулорічного удару по Ірану Трамп сам оголосив, що іранська ядерна програма була «повністю знищена». Надії ж на швидке повалення режиму через самі лише авіаудари не мають підґрунтя, адже досвід Іраку та Лівії свідчить, що крах диктатури без чіткої альтернативи зазвичай призводить до хаосу.

Експерт зауважує, що іранська система за десятиліття побудувала потужний апарат придушення, де Корпус вартових ісламської революції готовий вбивати тисячі громадян задля збереження ідеології. На думку експерта, навіть ліквідація аятоли Хаменеї навряд чи розвалить структуру, адже його замінить інший представник духовенства, оскільки Корпус вартових навряд чи погодиться на пропозицію Трампа скласти зброю. Тегеран розцінює вимоги щодо відмови від ракет як заклик до капітуляції, тому іранське керівництво свідомо обрало шлях опору. Зрештою, ця масштабна війна не лише посилює нестабільність на Близькому Сході, а й створює непередбачувані загрози для всієї світової безпеки.

«Враховуючи здатність Близького Сходу доставляти проблеми, нова війна посилить нестабільність в регіоні і в решті і без того неспокійному, жорстокому і небезпечному світі», – резюмує Бовен.

Підтримка операції може вплинути на готовність Сполучених Штатів до досягнення інших пріоритетів. Таку думку висловив директор  програми «Передова оборона» Центру стратегії та безпеки імені Скоукрофта при Атлантичній раді Джо Коста.

Експерт підкреслює: Іран та його поплічники можуть завдати США значних витрат за допомогою ракет, морських мін, безпілотників, швидкохідних ударних кораблів, кібероперацій та інших асиметричних інструментів, що підвищує ризик ширшої регіональної нестабільності.

«Іранські війська вже завдали ударів по об'єктах США та їхніх союзників у Перській затоці, зокрема в Бахрейні, Катарі, ОАЕ, Кувейті та Йорданії. Поставки нафти через Ормузьку протоку також були призупинені. Стримування тривалої регіональної ескалації вимагатиме значних військових ресурсів США та може вплинути на готовність до інших викликів, зокрема, з боку Китаю», – підкреслює Коста.

Експерт називає ключовим питанням те, чи мають Сполучені Штати достатньо високоякісних боєприпасів та чи забезпечили вони достатню підтримку союзників, таку як доступ, базування, права на прольоти, обмін розвідувальними даними та логістика, для підтримки тривалої кампанії, якщо це необхідно, без величезних витрат для інших глобальних пріоритетів США. 

«Ще одним центральним питанням є «теорія перемоги». Чи призведе американська кампанія до припинення ядерної програми Ірану? У випадках усунення Саддама Хусейна в Іраку та Муаммара Каддафі в Лівії, зміна режиму була досягнута військовим шляхом, але наслідки виявилися дорогими та не принесли стабільності. Абсолютно незрозуміло, хто заповнить порожнечу і чи їхні погляди на ядерну програму кардинально відрізнятимуться від поглядів нинішнього режиму», – пише Коста.  

Крім того, експерт запитує: як Сполучені Штати впораються з наслідками дестабілізації або навіть краху іранського уряду? «Ці ризики необхідно зважити з урахуванням основних інтересів національної безпеки, а саме запобігання отриманню Іраном ядерної зброї», – резюмує аналітик.

Науковий співробітник Інституту досліджень національної безпеки Денні Цітрінович називає кампанію США та Ізраїлю проти Ірану «кампанією без чіткої кінцевої мети».

«Центральне питання залишається невирішеним: яка кінцева мета? Чи може зовнішній військовий тиск реально спиратися на іранську громадськість, якій бракує згуртованого керівництва, особливо коли йдеться про режим, який десятиліттями діяв під дисциплінованим контролем Корпусу вартових ісламської революції?», – міркує експерт.

На думку аналітика, ситуацію ще більше ускладнює очевидна готовність Ірану до цієї конфронтації та його рішучість. «Існує ризик того, що пов'язані з Іраном гравці в Ємені та Іраку можуть більш безпосередньо втрутитися в конфлікт», – вважає Цітрінович.

Однак найбільшу небезпеку, вважає експерт, може становити тривала кампанія, яка не призведе до кардинальних внутрішніх змін в Ірані та не матиме чітко визначеного механізму її припинення, що призведе до відкритого конфлікту без видимого завершення на горизонті. 

Як усе це вплине на Україну?

Особливих швидких позитивів для України, попри те, що Іран – ключовий союзник Путіна, вітчизняні і американські експерти в останніх подіях не бачать. Глава правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак вбачає аж три негативні моменти для України. По-перше, на його думку, якщо конфлікт розшириться, конкуренція за оборонні можливості зросте.

По-друге, ситуація навколо Ірану відволікатиме увагу від нашої. «Зараз у топі новин – Близький Схід – і скільки це триватиме, невідомо», – наголошує він.

По-третє, будь-яка серйозна турбулентність у регіоні Перської затоки автоматично вмикає повзучі ціни на біржах. «А кожен стрибок цін – це нова хвиля економічного тиску, в тому числі й на нас», – додає експерт.

До того ж, для Москви цей глобальний хаос – це середовище існування. «Затяжна війна США-Іран точно не вигідна нам з будь-яких точок зору. Світ знову нестабільний. Але для України, для нас усіх, це давно не новина», – резюмує Шлінчак.

Журналісти видання Politico вважають, що події на Близькому Сході, ймовірно, «закріплять жорстку позицію Кремля щодо України, яку він послідовно представляв як захисний крок проти західної агресії». 

«Буде важко переконати Путіна, що він колись помилявся (щодо небезпеки Заходу), – цитує видання російського політолога Володимира Пастухова, який співпрацює з Університетським коледжем Лондона. – Тим, хто сумнівається, він вкаже на Тегеран і скаже: «Це могли бути ми».

«Як мінімум, якщо переговори щодо миру в Україні за посередництва США зриваються, Москва матиме напоготові свої аргументи», – підкреслює видання.

Своєю чергою директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос вважає, що Україні вигідний будь-який сценарій, що веде до внутрішньої дестабілізації ісламістської влади в Ірані. «Нам також критично важливо, щоб війна завершилася якомога швидше і бажано поваленням режиму», – додав він. 

Наталія Сокирчук, «Главком»