Як на зміну «бурштиновій лихоманці» прийшла «самоцвітна контрабанда»

Наприкінці березня Служба безпеки України повідомила про припинення схеми незаконного видобутку, обробки й вивезення за кордон дорогоцінного каміння. Зокрема мова йшла про дві тонни топазу, берилу та кварцу, попередньо обробленого на одному з ювелірних заводів, які мали бути вивезені до Північної Америки. Новина залишилась практично непоміченою ЗМІ, хоча насправді вона лише трохи припідняла завісу над масштабами видобутку мінералів, який залишається практично невідомим для громадськості. На відміну від проблеми із незаконним видобутком бурштину у сусідній Рівненській області, яка достатньо широко і протягом довгого часу представлена в медійному полі, то «чорний» ринок берилів та топазів на сусідній Житомирщині практично не згадується в пресі. Хоча масштаби протиправних промислів дорогоцінного каміння у двох розташованих поруч областях майже однакові.

Хорошів – місто на самоцвітах

Селище міського типу Хорошів, що донедавна мало назву Володарськ-Волинський, в ході децентралізації втратило статус районного центра, але не втратило своєї унікальності: воно розташовано в прямому смислі слова на родовищах дорогоцінних каменів, або – кажучи науково – камерних пегматитів.

Активна експлуатація родовища почалася після 1933 року, коли топази, берили і кварци були відкриті безпосередньо в корінному заляганні, однак пріоритети в його освоєнні мінялись. політична доцільність вносила в них свої корективи. З шістдесятих років головним мінералом, який добувався тут, став пʼєзокварц – різновид кварцу, що використовувався для виготовлення лазерів, надміцного скла та в радіоелектроніці. Добуванням кварцу займалася військова структура під назвою «116-та геологічна експедиція», співробітники якої на шести пробитих в житомирських гранітах шахтах, добували саме цей мінерал. При цьому берили і топази не вважалися дорогоцінним камінням, їх протягом десятиліть разом з порожньою породою вивозили вантажівками на звалища, ними засипали болота, мостили вулиці. Або рекультивували самим банальним чином: засипали ґрунтом, та висаджували зверху ліс.

Пріоритети змінилися в восьмидесяті, коли потреби в пʼєзокварці суттєво зменшилися (до того ж зʼявився штучний пʼєзокварц), а вартість топазів та берилів серйозним чином зросла. Тепер добувати каміння стали цивільні структури – трест «Західкварцсамоцвіти» (згодом «Кварцсамоцвіти») з гранувальним та ювелірним цехами, а у місті зʼявився Музей коштовного та декоративного каміння, фонди якого поповнювали рядові геологи, шахтарі, буровики, які працювали в колишньому Володарськ-Волинському.

Найвідомішим експонатом тут є оливково-зелений берил «Петро і Павло» вагою понад шість кілограмів, камені «Академік Олександр Ферсман», «Джерельце», «Казка», «Золоте Полісся», всі вони занесені у Державний реєстр Гемологічного центру Міністерства фінансів та віднесені до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

Після того, як «Кварцсамоцвіти» опинилися в передбанкрутному стані, у 1996 році музей перейшов у власність Міністерства фінансів, що допомогло зберегти цінні колекції. Знакова подія для Музею коштовного і декоративного каміння сталася у 2001 році, коли йому надали статус наукового об’єкта, що становить національне надбання України.

«Чорні геологи» Хорошева

Однак, якщо музею поталанило і він є одним з відомих туристичних обʼєктів Житомирщини, то «Кварцсамоцвіти» в девʼяності роки дуже швидко збанкрутували та закрились, шахтні виробітки затопила вода. Зате населення міста (серед якого до того ж виявилося чимало людей з гірничим досвідом та ювелірними навичками) взялося активно копати старі відвали у пошуках дорогоцінного каміння. Послідовно у пошуках каменів переривалися колишні відвали: величезні ями утворилися на місці колишніх боліт, копачі вгризалися в дорожні насипи, мешканці будинків розкопували підвали, врізаючись у колишню вулицю Воровського, яку свого часу мостили породою із шахт.

На початку 2000-х значна частина населення Володарськ-Волинського була зайнята пошуком дорогоцінних каменів, які можна було купити просто з рук за ціною $2-3 за грам топазу, та $10-25 за грам берилу. Обробіток каменів було налагоджено тут же, на колишньому обладнання «Кварцсамоцвітів». Виникали і кустарні цехи, де для обробітку каменю використовувалися самі несподівані предмети, наприклад, радянські стоматологічні бормашини.

Що поєднувало Володарськ-Волинський з селищами Рівненщини, населення яких так само активно взялася шукати бурштин – це повна байдужість державних структур до відновлення роботи копалень і толерантність правоохоронних органів до діяльності «чорних» копачів, які залишали після себе гектари перекопаної землі. Тим більше, що стосовно житомирських копачів було важко застосувати статтю кримінального кодексу щодо порушення правил охорони та використання надр: адже мешканці нинішнього Хорошева не займалися гірничими роботами, а де-факто перекопували в пошуках каміння старі звалища.

Пригоди «Кварцсамоцвітів»

Державне підприємство «Кварцсамоцвіти» тим часом ледве животіло і хронічно перебувало в передбанкротному стані. Справу про банкрутство підприємства було порушено в 2001 році за заявою ВАТ «Житомиропблпаливо», яке вимагало від «Кварцсамоцвітів» погасити борги, але в 2004 році між двома компаніями було підписано мирову угоду. Однак підприємство так і не змогло вийти на прибутковість. У вересні 2007 року керівництво Фонду державного майна ініціювало приватизацію тоді ще відкритого акціонерного товариства «Кварцсамоцвіти», яке демонструвало в деклараціях лише збитки. У 2008 році воно припиняє роботу через важке фінансове становище, а шість шахт, які працювали тут, затоплюються водою. Тоді ж «чорні» копачі стають фактично власниками ринку, і більшість каменів, які опинилися в той час на ньому, були добуті незаконно.

З приходом до влади Віктора Януковича процеси приватизації «Кварцсамоцвітів» пришвидшуються. У листопаді 2010 року ФДМУ на конкурсі за принципом аукціону продав 91,1% акцій ПАТ «Кварцсамоцвіти» компанії «Столичне будівництво» з кінцевим власником на Кіпрі, а вже в 2013 ця ж компанія консолідує сто відсотків акцій. Тоді ж новий директор «Кварцсамоцвітів» Василь Батюк дає інтервʼю, в якому обіцяє запустити підприємство «орієнтовно в червні».

«Ми введемо в дію фабрику з огранювання каменів проектною потужністю до 4,5 млн огранювальних вставок на рік», – говорив Батюк, повідомивши про те, що інвестори вже внесли понад 22 млн грн на відновлення роботи підприємства. Однак повноцінно «Кварцсамоцвіти» так і не запрацювали. З деяких зупинених шахт відкачали воду, але промислового видобутку відновити так і не вдалось. У підсумку шахту №3 було закинуто у тому ж таки 2013 році, а шахту №2 – двома роками пізніше. Станом на 2017 рік середня зарплата на підприємстві становила всього 5300 гривень.

«Те, що зрідка знаходять любителі на поверхні, – це мізер. На жаль, зараз незрозуміло, чи є економічний сенс відновлення робіт на Хорошівському родовищі. Більш того, ніхто чітко сказати не може, наскільки вичерпані запаси, що і де ще є під землею. А значить, на промисловому видобутку українських дорогоцінних каменів на довгі роки поставлений хрест», – визнавала провідний фахівець відділу експертизи напівдорогоцінного та декоративного каміння Державного гемологічного центру України Віра Сурова.

У 2016 році діяльність підприємства привернула увагу правоохоронців: головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України було порушено кримінальне провадження №42016000000003789, в якому керівництво «Кварцсамоцвітів» перевірялося на причетність до організації протиправного механізму незаконного видобування дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, його первинної обробки з подальшим транспортуванням і реалізацією на внутрішньому ринку України, а також за її межами з приховуванням від митного контролю. Розслідування не закінчилось нічим, і справу було закрито в 2019 році. Масштаби неконтрольованого видобутку при цьому залишились ті самі.

«Промислового виробництва каменів практично не ведеться, – розповів «Главкому» житомирський журналіст Юрій Малашевич, – зате несанкціонований видобуток триває. Хоча його масштаби і менші, ніж були десять років тому, бо просто вже перерили всі старі відвали. Я згоден з тим, що все це дуже подібно до того, як вимивають бурштин на сусідній Рівненщині. Що стосується каменів, затриманих СБУ – дуже ймовірно, що вони походять із Хорошева, хоча тут мають сказати своє слово експерти».

Колишні власники банку «Таврика»?

В повідомленні Служби безпеки України, з якого ми почали нашу розповідь не називаються прізвища, однак згадано, що «бізнес контролював один із колишніх високопосадовців часів Януковича, а організував – власник великої ювелірної компанії». Можна припустити, що цей власник – колишній акціонер і голова наглядової ради банку «Таврика» та Київського ювелірного заводу Сергій Цюпко, який перебрав наприкінці минулого року 100% акцій «Кварцсамоцвітів». До речі, директором підприємства тоді ж став і міноритарний акціонер «Таврики» Анатолій Кобець. Зауважимо, що Цюпко і раніше займав посаду замглави наглядової ради «Кварцсамоцвітів»: це було на початку 2000-х років, коли воно вперше мало не збанкрутувало.

До 2012 року Сергій Цюпко був успішним бізнесменом, якому крім 39-го за розміром активів банку «Таврика» належав трест «Південзахідтрансбуд», що будував десятки тисяч метрів житла в столиці, і Київський ювелірний завод – компанію з виручкою під півмільярда гривень.

У листопаді 2012-го банк перестав повертати депозити, НБУ вніс «Таврику» в категорію неплатоспроможних, а через місяць в банку з'явилася тимчасова адміністрація. Виявилась і схема виведення грошей з установи через кредитування бізнесів під заставу переоцінених картин з «Музею сучасного образотворчого мистецтва». Картини, під які «Таврика» видала чотири мільярди гривень кредитів, в рамках процедури банкрутства було продано за в 263 рази меншу суму – 16,3 млн грн.

Зараз «Таврика» знаходиться в стадії ліквідації, а у січні 2017 року Київський ювелірний завод викупило ТОВ «Еталон-Консалтинг», яким володіє колишній заступник голови наглядової ради «Таврики» Олександр Бакаєв. Як повідомляв раніше Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, за період з 27 березня по 14 травня 2013 року 14 137 вкладників «Таврики» отримали 868,797 млн гривень або 95,2% від загальної суми відшкодування.

На завершення можна сказати, що за кордоном опиняються не тільки українські топази із закинутих родовищ, але й вкрадені експонати геологічних музеїв. Так, знайдений в 1976 році топаз «Вогняний» вагою 39 карати було викрадено з Національного науково-природничого музею НАН України в 1997 році. За даними українських вчених, цей топаз унікальний тим, що у нього всередині «народився» ще один камінь, мінімальна його вартість становить не менше двох мільйонів гривень. Хоча поліція запевняє, що й зараз не припиняє розшуки мінералів, на думку експертів він швидше за все розрізаний на шматки і вивезений за кордон.

Микола Поліщук, для «Главкома»