«Спимо завжди вдягнені», – Вікторія «Руна» розповіла про побут з чоловіками на фронті

Українські військовослужбовиці розвіяли міф, що жінка слабка стать і її місце лише на кухні. Які наслідки від служби відчувають на власному здоров’ї, чи можуть дозволити собі манікюр на передовій, чого бояться найбільше та як ділять побут з чоловіками на фронті – ці та інші подробиці служби захисниці  Оксана «Ксена», Вікторія «Руна» та Валентина «Валькірія» розповіли в інтерв'ю Раміні Есхакзай.

«Ксена» розповіла, що усі військові на фронті мають контузії та втрачають там своє здоров'я.

«Військові залишають здоров’я на передовій. Як-не-як всі військові мають контузії. Навіть, якщо не було серйозного поранення, ти все одно своє здоров'я тут залишаєш. Проблеми зі шлунком, що ми їмо: консерви, сухпайки. Немає стабільної гарячої їжі», – розповіла жінка.

«Ксена» поділилася, що на фронті потрібно доводити офіцерам, що здатна виконувати завдання. Час, дії та вчинки допомагають їй у цьому. Також жінка додала, що на війні змінилося відчуття комфорту.

«Я зазвичай тому і плету косу, щоб вона не розпліталася і не заважала. А те, що не миюся, бувало і по два тижні, по-різному. Зараз для мене поняття комфорту – відносне. Я згадую минулі оборони, коли ми спали в землі. Тож зараз – комфорт, ти спиш у накритому бліндажі, у тебе є спальник, ліжко, можеш витертися серветками. Для людей, які звикли жити у кватирі – це дивина, для мене – нормально», – каже військовослужбовиця.

Жінка радить тим, хто планує вступити у лави ЗСУ, навчатися певної спеціалізації.

«Навчайтеся певної спеціалізації, якщо хочете бути медиком, проходьте курси медика, але пам'ятайте, що у будь-який момент потрібно може бути стріляти у ворога, тому що, якщо ви на передовій – небезпека існує завжди, і ви не постійно будете допомагати пораненим», – каже жінка.

Також військовослужбовиця поділилася, що уникає дружніх посиденьок та намагається не прив'язуватися до людей: «Після загибелі друга, я чітко побачила, що моя підсвідомість так працює, що я намагаюся не прив'язуватися до людей. Так працює психіка, це цілком зрозуміло, вона постраждала, більше не хоче виснажуватися і зазнавати тих втрат, яких зазнала».

Вікторія «Руна» зізналася, що на війні вимушені завжди лягати спати одягненими.

«Спимо завжди вдягнені, максимум роззуваємося, знімаємо верхній одяг. У душ ходимо по черзі. Якщо треба переодягнутися, я виходжу, або хлопці виходять, розуміють. В цьому плані немає проблем. Спочатку було важко довести, що я сильна, можу робити щось сама, що можу допомагати, і що можу виконувати таку ж роботу, як і чоловіки», – зазначає жінка.

Також жінка поділилася, що за весь період служби плакала лише раз.

«Привели мені молодого хлопця, йому було 20-21 років. Сказали піти та заспокоїти його, що він завтра поїде в тил. Я заходжу, людина плаче. Я заспокоїла його. Приходить ранок і у нас починається обстріл «Градами», і снаряд потрапляє у його яму, де він чекав, як його заберуть. Мені його привели, він весь у крові. Починаю надавати йому допомогу, мотаю голову, і відчуваю там дірки. Я його стабілізувала, це був найтяжчий момент. Я повернулася, сіла в яму і заплакала», – каже військовослужбовиця.

Валентина «Валькірія» поділилася про евакуацію поранених та свої страхи.

«Коли ти накручуєш себе, ти погано працюєш, від твоїх дій залежить його життя. Якщо не будеш плакати, шансів вижити у нього будуть більше. Я бачила все, але з часом людина звикає до будь-чого. Коли ти бачиш, що немає пів голови, внутрішності назовні – це не страшно, а стрьомно. Страшно, це залишитися «овочем», якщо мені в голову потраплять. Коли їдеш у машині, тебе переслідує запах, це суміш крові, фекалій, пилу. Коли їдеш в машині 50 хвилин, відчуваєш і просто сидиш і травишся», – зазначила військовослужбовиця.

«Валькірія» втратила багато своїх друзів на війні, але не відвідала ні один похорон принципово.

«За ці пів року втратила майже всіх своїх дуже гарних друзів. Я не була на жодному похороні принципово. У тебе спочатку немає емоцій, ти просто сприймаєш інформацію, але потім, коли відкриваєш листування, спільні фото, все починає виходити назовні. Я можу проплакатися, але це швидко минає, я розумію, це війна, у нас не будуть всі живі, всі кого ти знав. Будуть загиблі, живі та покалічені. Ця думка прийшла до мене через рік після початку війни. І якщо думати про всіх загиблих, ти морально будеш порожній», – розповіла жінка.

Також жінка розповіла, що в армії існує сексизм, але варто не звертати на нього свою увагу, а просто виконувати роботу.

«Сексизм був і є, жінка не всім буде зручна. Хтось буде нею захоплюватися, хтось буде говорити – «це не жіноча справа». Всім не вгодиш. Треба просто робити свою роботу наскільки ти можеш. Часто чула. Мені писали і особисто казали: «що ти тут забула?», «це для чоловіків». А чоловіки всі вікінги? У всіх є інстинкт самозбереження, психічний поріг, навіть у сильнішого чоловіка може бути нервовий зрив, коли він побачить вбитого товариша», – розповіла жінка.

Військовослужбовиця зазначила, що навіть на фронті вдається підтримувати красу та робити собі манікюр: «У мене в рюкзаку завжди лежить фен. Якось поїхали на точку евакуації, де стояли по 8-10 днів. Розводиш багаття, береш термокружку, грієш водичку, шукаєш п’ятилітровий бутиль, наливаєш водичку, йдеш у кущі, миєшся, в авто є електрика і сушиш голову. Я примудрялася два рази на день спокійно митися. Манікюрчик, коли змінюємося на позиції, я знайшла у кожному місті майстра з манікюру та вій. Це роблять не в підвалах, а в салонах. Найголовніше - моя гігієна та комфорт. Мені все одно, що про мене скажуть.

«Валькірія» зізналася, що тилу байдуже, що в країні війна.

«Кілька місяців тому була відпустка, на другий день хотілося назад. Я помітила, що людям все одно, що у країні війна. Я не проти, що люди відпочивають, адже економіка має підійматися, люди мають працювати, щоб прогодувати себе. Але, коли ти приїжджаєш до Києва у формі, на тебе дивляться, як на лайно. Тільки, коли прилітає ракета кудись, всі згадують, що війна. Більшість волонтерів, які нам допомагають, жінки», – поділилася жінка.

«Валькірія» вважає, що війна триватиме довго, тому важливо морально підтримувати військових.

«Хочу сказати, щоб всі вчилися та самовдосконалювалися, адже війна буде довго, і в тій чи іншій ситуації ти маєш реагувати швидко. Донатьте, допомагайте, просто моральна підтримка військових важлива», – розповіла жінка.