45 років тому «Динамо» вперше виграло єврокубок. Яскраві миті фіналу проти «Ференцвароша» (відео)
До перемоги киян привів тренерський тандем Лобановський-Базилевич
45 років тому, 14 травня 1975 року київське «Динамо» вперше в своїй історії здобуло євротрофей – Кубок володарів кубків.
У фінальному поєдинку на стадіоні «Сент-Якоб Парк» у швейцарському Базелі кияни перемогли з рахунком 3:0 угорський «Ференцварош» із Будапешта.
У першому таймі – на 18-й і 39-й хвилинах – двічі відзначився Володимир Онищенко. Спершу нападник «біло-синіх» отримав передачу від Олега Блохіна, обіграв одного оборонця і пробив у кут. Другий м’яч Онищенко забив дальнім ударом. Змістившись справа ближче до центру, він не дуже сильним ударом застав воротаря Іштвана Ґеці зненацька.
Довершив розгром на 67-й хвилині Блохін. Отримавши пас на хід від Володимира Мунтяна, майбутній володар «Золотого м’яча-1975» спершу хитнув оборонця і увійшов до карного майданчика, а потім поклав обманним рухом воротаря і пробив по напівпорожній стулці влучно.
Тренерський тандем Валерій Лобановський – Олег Базилевич виставив на цей матч найсильніший на той час варіант складу і ця 11-ка відіграла весь матч без замін. У воротах діяв Євген Рудаков. Роль ліберо виконував Михайло Фоменко. Стоппер – Стефан Решко. Справа в обороні грав Володимир Трошкін, зліва – Віктор Матвієнко. Опорний хав – Анатолій Коньков. Трохи вище на атаку діяло тріо Віктор Колотов – Володимир Мунтян – Леонід Буряк. У нападі грала пара Блохін – Онищенко.
«З того матчу запам’яталися спроби мадярів тиснути на нас морально, - розповідав Стефан Решко. - Вони ж нас сприймали як совдепію, як поневолювачів. 1956-й закарбувався в пам’яті кожного угорця назавжди. Тому наслухалися під час матчу від гравців, а коли здійснювали коло пошани, то змушені були лише до півполя добігти. До тих воріт, за якими сиділи фанати «Ференцвароша», вирішили не приближатися. Там вочевидь сиділи в основному націоналісти, які після совєцької окупації змушені були тікати з Угорщини. То щойно ми до них трохи приблизилися, в наш бік полетіли банки, різні речі, фрукти. Добре, що є що кидати. За нашими мірками то були дефіцити. Ми ще дивилися – підняти б кинуті з трибун банани (сміється). У ті часи в наших магазинах легше банку ікри було купити, ніж банан. А то ж капіталісти, вони гнили-прогнивали тоді й продовжують загнивати зараз (усміхається).
Ми ж навіть саму перемогу стримано сприймали. Отримали медальки, випили шампанського з кубка. То Петрашевський потурбувався, ще до матчу підготував ящик чи два «мускатного». Федерація футболу СССР преміювала, давши по 500 інвалютних рублів, еквівалент, здається, 705-ти доларів. Якби програли, то отримали б по 300 рублів. Там же, в Швейцарії ті гроші швидко й витратили. Купили в основному техніку. Але ж сильно не накупишся. Техніка тоді була дорогою. Скажімо, відеомагнітофон коштував 2000 доларів. Тому купували в основному телевізори вартістю 500-600 доларів. Я придбав програвач і магнітофон «Панасонік». Працює по нинішній день.
Усе те добро могли везти без проблем, бо Володимир Щербицький вперше виділив нам спецрейс, окремий літак. До того ж, як правило, добиралися з пересадками, через Італію чи Іспанію, звідти – до Москви й лише потім до Києва. Звісно, всі ці колонки, телевізори й магнітофони носити-виносити було б незручно. Втім, прилетівши до Києва, додому не заїжджали взагалі. Відразу пересіли в автобус і поїхали на базу, адже через три дні мали проводити важливий з точки зору боротьби за перше місце у відборі до чемпіонату Європи-1976 матч зі збірною Ірландії».