«Динамо» - «Мальме»: триллер зі сльозами Михайличенка

«Ні, це не Ріо-де-Жанейро», - сказав би великий комбінатор після перегляду матчу «Динамо» проти «Мальме». Кияни нарешті здобули перемогу, першу в останніх семи поєдинках, проте говорити про світло в кінці тунелю ще дуже й дуже рано. Як, власне, і про те, що динамівський «пацієнт» одужує, а криза минула. На жаль, не минула. На жаль, ще не одужує. Симптоми залишаються такими ж, як і були – то лихоманка, то в холод. Цілком можливо, що в недалекому майбутньому «хворому» покращає, проте наразі відпускати його зі «стаціонару» Михайличенка ранувато. Немає підстав. Немає позитивної динаміки. Немає узагалі чогось такого, на чому створюється й тримається тенденція чи система. Тому зараз просто будемо сподіватися, що це не випадковість.

Що сподобалося

Безумовно, одразу кілька смачних моментів у другому таймі. Варто було динамівцям додати в обертах, як бронзовий призер чемпіонату Швеції став не встигати. В ці хвилини впала в око відчутна різниця між цими двома колективами. Наш, достоту молодий і різкий, міг собі дозволити і високий пресинг, і непогані швидкості.

Наш суперник схожого дозволити собі не міг. Бо не молодий. І не різкий. У нього інші чесноти. Дисципліна, стандарти, гра на другому поверсі, - власне, весь «джентльменський набір», притаманний скандинавському футболу. Проте у більшості своїй виконавці у «Мальме» підібрані невисокого рівня. Я б навіть сказав посереднього. Тому їм навіть суто скандинавські футбольні чесноти підтвердити складно через свій поважний вік. Навіщо далеко ходити: головною надією цієї команди є 36-річний Розенберґ, який лише за віком скидається на Роналду, але не за фахом. Поступитися такій команді було б справжнім злочином. Принаймні, на мій погляд, «Десна», котрій кияни програли в останньому турі чемпіонату країни, з точки зору мобільності дала б фору цьому «Мальме».

Що ще сподобалося? Натяк на динамівський характер. Натяк той достоту кволий, та все ж він пробивається через київський асфальт. Якщо команда зуміла таки дотиснути опонента, хоча й не дуже оригінального чи майстровитого, її в будь-якому разі варто похвалити. Особливо, якщо враховувати усім відомий контекст. Складно було розгледіти, чи горіли ті очі у Циганкова, Жерсона й компанії, проте вони дійсно старалися. Й Фортуна нарешті повернулася до них правильним боком.

Що не сподобалося

Перший тайм. Однозначно. Таке враження, що в першій сорокап’ятихвилинці динамівці вирішили наглядно продемонструвати справедливість тези «життя – то біль». Жодного удару в площину воріт суперника, жодного небезпечного моменту, жодного натяку на конструктивізм і швидкість. Таке враження, що динамівські ходіння по муках, розпочаті ще на початку серпня, продовжуються. І, що цікаво, такій манері динамівського комфорту навряд чи можна було знайти резонне пояснення. Крім того, що «все пропало». Навіть подумалося, що з такою грою київський уболівальник, за якого на передматчевій прес-конференції Олексій Михайличенко обіцяв боротися до останнього набою, на подібне знущання не заслуговує.

Стосовно Олексія Олександровича. Складно сказати, який був його першочерговий план на гру – по тій простій причині, що план той з гуркотом провалився. Грати розпочали лише по перерві. Даруйте, проте наразі тренерська «рука» Михайличенка в «Динамо» практично не проглядається. А мала б…

Вочевидь у перерві матчу в роздягальні «біло-блакитних» знову відбулася серйозна чоловіча розмова. І її наслідком стала уже зовсім інша за якістю динамівська пісня, яка в другому таймі вже не скидалася на стогін. Однак хто і що стало її підґрунтям, сказати однозначно складно. Але наразі головне інше. Як колись любив повторювати один із вусатих динамівських тренерів, головне в футболі – результат на табло. Цього вечора він був на корись «Динамо». 

Епілог

Словом, що б там не було рушійною силою динамівської реінкарнації в другому таймі, добре, що вона відбулася. Добре, що з’явився бодай якийсь привід порадіти за славетний колись клуб. І нехай ця радість однак залишатиметься в контексті «на безриб’ї і рак риба», проте, як відомо, все починається в житті з малого: з зернини хліб, з промінчика – зоря. І далі за текстом. Бо все те, що було до цього в останній місяць, нагадувало жахливий сон.

Певна річ, після цієї вимученої, проте заслуженої перемоги чутки та плітки про звільнення Михайличенка трохи вщухнуть. Але не надовго. Мінімум – до нової осічки динамівців. Бо перший позитивний результат хоч і є, гри позитивної поки обмаль. Відтак в інтересах команди відтермінувати цей момент (нової осічки) якомога далі в часі.

Олександр Васильєв, для «Главкома»