Два роки: короткий шлях від олімпійської дискваліфікації до тренера збірної
Чому в нашій державі нехтують найелементарнішими нормами спортивної етики
Два роки тому український спорт спіткала неприємна подія: за вживання допінгу срібну олімпійську медаль Пекіна-2008 відібрали у борця вільного стилю Василя Федоришина. Таке рішення WADA прийняла на основі зроблених новітнішими методами перевірок взятих за дев'ять років до того проб. Постраждав, звісно, не лише українець Федоришин, але чомусь саме наш прецедент із загальної канви вибивається.
Бо як зазвичай буває з атлетами, які позбуваються титулів через вживання заборонених препаратів? Вони втрачають не лише олімпійські регалії, а й усі здобуті за них матеріальні блага. І найчастіше відходять від спорту. Про тренерську діяльніть годі й говорити. В цивілізованому світі вважається правилом поганого тону, коли молодих спортсменів готує людина, відлучена від спорту через допінгові скандали.
Група «ентузіастів»
Власне, показово, що Федоришин після оголошення результатів пекінських проб два роки тому втратив гарну роботу в ізраїльській жіночій збірній, де він тренував перспективну борчиню Ілану Кратиш. Втім, Василь довго не сумував, не сідав за підручники і не освоював нових професій. Повернувшись в Україну, він швидко увійшов до групи «ентузіастів», головною метою яких було усунення з посади тренера збірної України з вільної боротьби Руслана Савлохова, людини, якій сам Федоришин і більшість його поплічників завдячували своїми перемогами на борцівських килимах у першому десятилітті 2000-х років.
Звісно, мета деструктивної діяльності була корисливою. Разом зі своїми друзями, теж колишніми борцями Андрієм Стадником, батьком і сином Даньками і за матеріальної підтримки одіозних львівських бізнесменів Федоришин націлився на тренерську посаду в національній збірній. Моральна сторона такого вчинку відмелася категорично. Втішені перспективою отримання посад, ініціатори забули все те добро, яке чинив для них колишній тренерський штаб і взялися обливати свого екс-наставника брудом.
Час для нападок був обраний найвигідніший: українська вільна боротьба знаходиться в кризовому стані. Недавні лідери команди Ібрагім Алдатов та Ален Засєєв зійшли з килима, а срібний призер Олімпіади-2012 Валерій Андрійцев хоч боротьби й не покидав, але після Ігор-2016 змушений був перенести операцію. Молоді, здатної повноцінно замінити лідерів, бракує. Точніше, є вельми обдарований «мухач» Андрій Яценко, але хлопець теж мав проблеми зі здоров'ям і випадав з обойми.
Врешті, після обрання торік влітку нового керівництва Асоціації спортивної боротьби України новостворений виконком визначився зі своїми пріоритетами на посаду тренера збірної з вільної боротьби. Ставка була зроблена на 63-річного Григорія Данька. Правда, кандидатури немолодого тренера не підтримали члени експертної комісії Міністерства молоді і спорту. Однак для міністра Ігоря Жданова то був не аргумент. Комісію, в складі якої були уславлені олімпійські чемпіони, відомі спортивні функціонери він розпустив і утвердив на посаді Данька власним вольовим рішенням.
Підтримка міністра
А вже з Даньком у команді з'явився Федоришин. У дорослій збірній він відповідає за підготовку представників легких вагових категорій. Крім того, Василь вирішив іменувати себе головним тренером збірної України серед юніорів. Хоча й офіційно його на цю посаду ніхто не призначав. Як доказ - це фото інформаційної дошки на олімпійській базі в Конча-Заспі. Графік занять підписаний мокрим підписом тренера-самозванця.
У статуті Комісії атлетів Національного олімпійського комітету України є цікавий пункт, згідно з яким його членами не можуть бути люди, які підпадали під санкції, пов'язані зі Всесвітнім антидопінговим кодексом. То за умови, що Комісія атлетів - по суті, декларативний орган, рішення якого не мають юридичної сили і тим паче прямо на молодих спортсменів не впливають.
Інша річ - тренер, який працює з молоддю і теоретично в гонитві за результатом може вдатися до тих методів, якими у роки активної кар'єри користувався сам. Не найчистіших методів, які в перспективі можуть завдати репутаційної шкоди українському спортові. Приблизно такої, як завдав своєю дискваліфікацією борець Федоришин.
На жаль, спортивний міністр Жданов, розуміючи це, жодних кроків з попередження можливих наслідків не здійснює. Більше того, відправляючи у складі національної команди за державний кошт тренера Федоришина, він, виходить, висловлює підтримку тренерові з допінговим шлейфом.