Нова традиція: слідом за біатлоністами тренера з допінговим минулим отримали борці

Сьогодні, 5 березня, у сербському Нові-Саді стартує чемпіонат Європи з боротьби серед спортсменів, на старших 23-х років. Чергові начебто змагання, з яких українські команди з вільної, жіночої і греко-римської боротьби привезуть нагороди. Цим країну, яка тривалий час вважалася однією з законодавиць мод у виді спорту, не здивуєш. Втім, буденним нинішнє Євро все ж не назвеш. І причина, на жаль, не дуже приємна.

Річ у тім, що у тренерському штабі команди з вільної боротьби, мабуть, вперше за історію цього єдиноборства в Україні, буде фахівець, якого не так давно позбавили здобутої ще в Пекіні-2008 олімпійської медалі. Причина банальна — вживання допінгу. Мова про Василя Федоришина, який у першому десятилітті 2000-х років вважався одним із найсильніших борців легкої ваги у світі, але заплямував репутацію допінговим скандалом.

Власне, якби не ця «дрібничка», Федоришина в нинішньому оновленому тренерському штабі збірної України, можливо, й не було б. До оголошення оновлених результатів допінг-тестів пекінського зразка Василь спокійно працював в Ізраїлі особистим тренером борчині Ілани Кратиш. Дівчина начебто подавала якісь надії і з допомогою титулованого борця Ізраїльська федерація розраховувала підняти рівень своєї талановитої представниці. Однак після того, як влітку минулого року пролунала інформація про допінговий шлейф Федоришина, ізраїльтяни миттю припинили з ним співпрацю.

Опинившись без роботи, 37-річний фахівець не почав життя з «чистого листа». Реалії українського спорту різняться від ставлення до людей, які вживали допінг, у країнах цивілізованого світу. То в США видатні до допінгових скандалів легкоатлетка Меріон Джонс і велосипедист Ленс Армстронґ змушені були повернути всі отримані шляхом ошуканства держави матеріальні статки, публічно вибачалися на телебаченні й навіть (як у випадку з Джонс) отримали термін ув’язнення. Суспільство влаштувало спортсменам жорстку обструкцію і повне нерозуміння того, що боротися за спортивні перемоги можна нечесно.

Інша річ — Україна. У нас можливі різні варіанти. Приміром, на початку біатлонного сезону-2018/2019 головним тренером жіночої збірної країни був призначений російський спеціаліст Андрєй Прокунін, чия кар’єра в російській збірній заплямована допінговими скандалами. Збірну з важкої атлетики тренує Юрій Кучинов, фахівець, вихованці якого отримували дискваліфікації за вживання допінгу. Аргумент Міністерства молоді і спорту в цьому випадку лунає комічно: «То було давно».

Червень 2018 року. Через десять років глава Національного олімпійського комітету Японії Цунекадзу Такеда вручає повернену Федоришиним срібну нагороду своєму земляку Кенічі Юмото. Фото з соцмереж

І ось — новий приклад. У свіжому, сформованому за неоднозначних обставин тренерському штабі команди з вільної боротьби є спеціаліст, у якого відбирали через допінг олімпійську медаль. Це нікого не бентежить. Міністерство молоді і спорту без проблем відправляє людину, яка в ідеалі мала б повернути усі зароблені нечесним шляхом статки, в закордонне відрядження. Представляти честь країни. Асоціація спортивної боротьби України просить «Об’єднаний світ боротьби» видати тренерові-допінгісту акредитацію, а сама Міжнародна федерація не сильно заглиблюючись у деталі, цю акредитацію видає. Тобто, жодну з гілок не цікавить, що людина, яка мала проблеми з допінгом сама (і, як стверджує тодішній тренерський штаб збірної, вживала заборонені препарати з власної волі), передаватиме свій досвід молодим борцям. Звісно, досвід той строкатий і далекий від досконалого.

Втім, навіть якщо відсунути суто моральний аспект справи в бік, існує інша сторона медалі. Вводячи до тренерського штабу команди фахівця з допінговим минулим, найперше наша Асоціація спортивної боротьби має розуміти, що таким чином українська збірна з усіх видів боротьби стає об’єктом прискіпливої уваги Всесвітньої антидопінгової аґенції.

У тренерському штабі збірної Василь Федоришин з січня 2019-го. Чемпіонат Європи в Нові-Саді буде для нього першим офіційним турніром у статусі тренера національної команди. Фото - АСБУ

Звісно, у відповідь можна зауважити, що чистій команді приховувати нічого. Але то теж палиця в двох кінцях, адже до команд, які знаходяться під підозрою застосовують додаткові заходи контролю. Взяти тих же росіян, на яких за допінговими скандалами ніде білої плями знайти. Ті їхні атлети, які досі не мали проблем з допінгом, стверджують, що їм не дають спокою, перевіряють у найнепередбачуваніших ситуаціях, будь то побут чи заключний етап підготовки до відповідальних змагань, коли якісний відпочинок важливий не менше за отримувані тренувальні навантаження.

Іншими словами, вводячи до штабів збірних команд тренерів-допінгістів, наші спортивні функціонери повинні розуміти, що вони завдають командам репутаційних збитків і створюють додатковий дискомфорт для спортсменів. То навіть якщо відмести ризики, що люди, які використовували заборонені препарати, можуть взятися за старе.