Конфлікт інтересів. Як український тренер на Євроіграх працює проти України

Під час вчорашнього фіналу ІІ Європейських ігор у найлегшій ваговій категорії до 50 кг у жіночій боротьбі склалася пікантна ситуація. У сутичці за золото зійшлися дві львів’янки. Одна, 31-річна Марія Стадник, є семиразовою чемпіонкою Європи, чемпіонкою світу, триразовою олімпійською призеркою, тепер уже дворазовою тріумфаторкою Євроігор. Усі ці титули вона здобула під стягом Азербайджану. Навпроти — 22-річна Оксана Лівач, котра виступає за Україну і навесні цього року встигли стати чемпіонкою Європи серед дорослих і юніорів.

Звісно, натуралізованими спортсменами в наш час не здивуєш уже нікого. Тим паче, коли мова про Азербайджан з мільйонами нафтодоларів на спортивні проекти у порівнянні з Україною з її обмеженою державною підтримкою. Дожилися до того, що азербайджанський паспорт не так давно отримала триразова олімпійська призерка з веслування Інна Осипенко-Радомська, людина за українськими мірками далеко не найбідніша.

Пікантність свіжого борцівського випадку полягає у тому, що особистим тренером Марії Стадник і Оксани Лівач є один і той же фахівець — ще один львів’янин, срібний призер Олімпіади-2008 з вільної боротьби Андрій Стадник. Більше того, з минулого літа, коли змінилося керівництво Асоціації спортивної боротьби України, Андрій є ще й членом виконкому головного борцівського органу нашої держави. Разом зі своїми однодумцями Андрій прийшов на посаду під патріотичними гаслами рішучих реформ в українській боротьбі, які, за його ж словами, стримувалися попередніми очільниками АСБУ.

Звісно, між дружиною і вихованкою Стадник обрав дружину. І секундував Марію під час фінальної сутички Європейських ігор у формі Азербайджану. Правда, поводився Андрій незвично тихо і спокійно, впродовж шести хвилин сутички робив підказки лічені рази. Дружина виграла легко й невимушено, а після сутички тепло з суперницею обіймалася як на килимі, так і на п’єдесталі.

Зрозуміло, що дружина — то своє й рідне і поряд із нею все інше стає другорядним. Тільки ось цікаво, чому такі речі не бентежать Асоціацію спортивної боротьби України та Міністерство молоді і спорту, яке виділяє на функціонування жіночої збірної з боротьби немалі за нашими мірками кошти. Чи не вбачають вони у такому поєднанні конфлікту інтересів?

Пригадується, ще напередодні Олімпіади-2012 видатна українська борчиня, олімпійська чемпіонка-2004 Ірина Мерлені бідкалася, що з дозволу тодішнього керівництва Асоціації спортивної боротьби України на чолі з Ельбрусом Тедеєвим її конкурентка готується на українській олімпійській базі в Конча-Заспі, тренується там і отримує якісні спаринги з нашими спортсменками. Про які амбіції і намір перемогти титуловану суперницю тоді мова?

У 2007-му Марія Стадник, отримавши азербайджанський паспорт, сама обрала свій шлях. Шлях. Який розходиться з українським. Українська жіноча боротьба має славу однієї з найсильніших у світі, можливо, другої за силою після японської. Втім, почуття гідності, самодостатності людям, які розвивають цей вид спорту в нашій державі, бракує категорично. Замість того, щоб дбати про підготовку своїх чемпіонок, ми допомагаємо готуватися суперницям.

Звісно, що борчині Марії Стадник готуватися в Україні вигідніше. Бо попри спортивне громадянство, її дім, середовище спілкування саме тут. А ще тут — якісне конкурентне борцівське середовище, якого бракує в Азербайджані. Тим паче, що більшість найсильніших борчинь є землячками Марії зі Львова, де функціонує кілька світового за якістю підготовки рівня шкіл. Дехто з цих борчинь ще й тренується під керівництвом чоловіка Марії Стадник.

Втім, чому інтересами азербайджанської спортсменки Стадник має жити Україна? Яка користь із того, що вона готується тут, для українських борчинь? Звісно, якщо мова про інтереси українського спорту, а не меркантильні апетити окремо взятої сім’ї Стадників зі Львова.

У цьому контексті згадується приклад видатної дзюдоїстки Дарини Білодід, яка торік усввоїх 17 років відхилила пропозицію потренуватися в одному таборі від своєї основної конкурентки Фуни Тонакі з Японії. Дарина не хоче, щоб значно досвідченіша суперниця стояла з нею в спарингах і призвичаювалася до її боротьби. Натомість у нашому борцівському середовищі напоказ радіють, що молоді спортсменки мають змогу готуватися в одному залі з такою спортивною легендою як Стадник. Не думають про те, як би скласти Марії конкуренцію, а “переймають її досвід”, підкреслюючи власну меншовартість.

А сімейству Стадників жалітися гріх. Особливо тренерові Андрію, як би критично він про державу Україна не висловлювався. Звісно, у нас немає Ільхама Алієва з його щедрими нафтодоларами для спорту. Але де ще знайдеш державу, яка закривала б очі на повне сприяння в підготовці конкурентів з допомогою свого людського ресурсу? Де ще член виконкому Асоціації будь-якого виду спорту на міжнародних змаганнях працює не в інтересах своєї країни та ще й розповідає в інтерв’ю іноземним ЗМІ, що хоче підготувати зі свого сина чемпіона для Азербайджану?

Іван Вербицький, «Главком»