Латвійський тренер збірної України з баскетболу: Ненавиджу термін «красива поразка»

Збірна України з баскетболу вперше зібралася під керівництвом нового тренера. Тренера, який, щоправда, для українського баскетболу людина не нова, працював тут впродовж чотирьох років спершу з «Кривбасбаскетом», а потім – з київським «Будівельником».

Айнарс Баґатскіс повернувся в Україну через п’ять років і крім національної збірної працюватиме з клубом «Київ-Баскет». Під час свого першого спілкування з журналістами тренер розповів про сильні і слабкі позиції в складі нашої національної команди, можливу натуралізацію іноземців та ігровий стиль, який сповідуватиме збірна під його керівництвом.

Тренер готовий до будь-яких викликів, - каже Айнарс. - Ситуація зобов’язує. Наразі завдання одне: кваліфікуватися на чемпіонат Європи. З якого місця – мабуть, не важливо. Правда, то я сам так думаю. Пан Бродський (президент Федерації баскетболу України – «Главком») завдань переді мною поки не ставив. У європейському баскетболі ситуація зараз така, що те, як команди виглядають на папері, не завжди відповідає реальному стану речей. Бо найчастіше залучити гравців з Євроліги чи Національної баскетбольної асоціації до лав збірної складно.

Наша відбірна група начебто виглядає простою (Україна гратиме з Австрією, Угорщиною та Словенією – «Главком»). Але вона проста для всіх команд. Явного лідера немає. Згадайте приклад Словенії, яка стала чемпіоном Європи, а потім не змогла пройти кваліфікації на Кубок світу. Головне – як ми зберемося, як будемо готові. Мій досвід роботи зі збірною Латвії демонструє, що те, як буде грати суперник – вторинне. Вивчити слабкі й сильні сторони опонента важливо, але ще важливіше підготуватися самому.

В якому стилі гратиме збірна України – атакувальному чи оборонному?

У баскетбольному. Так, щоб це гарно лунало. Я би хотів, щоб ми грали агресивно з обох боків майданчика, щоб ми швидко переходили з однієї ігрової фази в іншу. Але найголовніше – грати розумно. Просто бігти і кидати – то вже не сучасний баскетбол. Ми повинні бути на майданчику в якомусь сенсі жорсткими, грубими. Як на мене, з цим підбором виконавців ми на таку гру здатні. Ми ж далеко не вікова команда. У нас є досвідчені гравці, але всі вони здатні грати сучасно.

Чутки про те, що ви можете очолити збірну України, з’явилися ще взимку. Коли цю пропозицію отримали ви?

Вперше про інтерес з українського боку агент повідомив ще в січні. Тоді сказав, що це цікаво, але неможливо. Адже був тренером «Бамберґа». Втім, коли наші з клубом дороги розійшлися, надійшла вже конкретна пропозиція з України. Мені запропонували приїхати до Києва, поговорити, розповісти, як бачу ситуацію я. Погодився з однієї причини: то для мене виклик.

Вважаю, що ми зі збірною України здатні на великі справи. Так уже склалося, що ні збірна Латвії, ні збірна України в європейському баскетболі ніколи високо не котирувалися. Вище нас чомусь ставлять збірні Греції, Італії. Проте мій досвід роботи з командою Латвії показує, що можна перемогти будь-якого суперника, якщо правильно, агресивно в прямому розумінні підготуєшся і віритимеш у себе і свою команду.

Я маю віру у поєднання молодості, досвіду та агресії збірної України. У нас є молоді, амбіційні баскетболісти, які вже десь себе проявили, які близькі до НБА. Ми маємо один з найліпших підборів центрових у Європі. Клопіт тренерів – як його правильно використати. Також маємо гарний баланс між великими і маленькими гравцями. Бракує хіба агресивного заднього, маленького гравця, який допомагає стати кращими іншим баскетболістам.

Але всі передумови для того, щоб грати з позиції сили, ми маємо. Бо якось так повелося, що збірна України, так само як раніше й латвійці, найчастіше грала з другої позиції. У нас є таке визначення – «красива поразка». Ненавиджу цей термін. Краще некрасиво, але перемогти, ніж красиво програти. То одна з причин, чому я тут, чому хочу, щоб український баскетбол повернувся на ті позиції, на яких він знаходився п’ять-шість років тому.

Ви згадали про дефіцит задніх гравців. Раніше у нас для цього амплуа натуралізовували іноземців…

Я уже навіть знаю, з ким вестиму переговори Але з ким саме – не скажу. Потрібно бути реалістом і тверезо оцінювати ситуацію, яка є в українському баскетболі зараз. Треба витиснути з того, що маємо, максимум. Якщо все піде так, як бачить Федерація і я особисто, збірна буде конкурентоздатною на найвищому рівні.

Відбірну кампанію команда розпочинає в лютому. Часу ще багато…

Часу багато, а нагод зібратися значно менше. Власне, нинішній збір – то мій каприз. Попрохав керівництво, що якщо є нагода, зібрати команду на тиждень. Попервах у нас було заплановано не лише два товариських матчі з білорусами, але й два поєдинки зі збірною Латвії. Але там ще немає тренера. Мабуть, великі тренери очікували жеребу, щоб визначитися, варто приймати команду чи ні.

Головна мета нинішнього збору – ознайомити гравців з нашими вимогами. Фактично, ми всі у збірній України – нові люди. То стосується й мене, і мого помічника Віталія Степановського. Пізніше буде новий тренер з фізпідготовки. Гравці і тренери повинні ліпше одне одного відчути, пізнати. Ми маємо визначитися, які основні риси оборони й атаки варто спробувати спершу під час тренувань, а потім і в матчах. Як на мене, то ненормальна ситуація, коли тренер зустрічає команду за три дні до першого офіційного поєдинку.

З огляду на це хотів би подякувати хлопцям за те, вони згодилися приїхати. Звісно, бракує Артема Пустового, Володимира Геруна, Олексія Леня, Богдана Близнюка. Але у них є поважні причини бути відсутніми. Решта хлопців жертвує відпустками. Бо ж через три тижні вже розпочинається підготовка до сезону в клубах. Люди замість того, щоб відпочивати, валятися на пляжі, пітніють, працюють б’ються тут, у Києві. Особливо відзначив би Святослава Михайлюка, який приїхав до нас зі США, хоча хоче гарно підготуватися до другого в кар’єрі сезону в НБА. Це не може не викликати поваги. З такою командою можна досягти чимало.

У вас вже була розмова з тими ж Ленем та Пустовим? Ви зможете на них розраховувати в майбутньому?

Поки не бачив сенсу. А в майбутньому обов’язково поговорю. Тим паче, що Пустового зараз не можна зачіпати – у нього весілля. Було б дуже добре, щоб ці баскетболісти нам допомогли. Бо ж Олексій – центровий топ-рівня в НБА, Артем – у Європі. Біда Пустового, що він наразі грає у складі «Барселони» мало. Але там є ще один добре знайомий мені гравець Роланд Шмідт. У будь-якому разі, працюючи поряд із одними з найкращих гравців Європи, в Артема буде більше нагод проявити себе з найліпшого боку. Так само радий, що на підвищення в іспанську «Унікаху» перейшов Герун.

Латвійська збірна під вашим керівництвом славилася найперше дальніми влучаннями. Українська збірна здатна грати так само?

Справді, перевагою нашої збірної було те, що у нас навіть великі гравці на позиції четвертого номера добре кидали здалеку. Україна має з цим компонентом проблеми. Маємо так званих «повер-форвардів» таранного типу. Повинні видумати, як цей недолік компенсувати. Але без триочкових кидків у видовищний баскетбол грати не вийде.

П’ять років тому, коли ви очолювали київський «Будівельник», у вас в Євролізі грали в основному іноземні баскетболісти. Гадаєте, з тодішніми матеріальними умовами зараз українців можна було б запросити більше?

Якщо не помиляюся, впродовж тих двох сезонів, коли я очолював «Будівельник», у процентному відношенні українців у нас було найбільше серед усіх клубів Суперліги. Але без легіонерів неможливо. Я би з задоволенням грав лише з місцевими гравцями. Бо місцеві у будь якому колективі мали б бути стрижневими. Такого принципу притримувався всюди, де б не працював. І в тому ж «Будівельнику» теж. У мене тоді були Артур Дроздов, Михайло Анісімов, Сергій Горбенко – прекрасні баскетболісти. Без них той успіх, якого ми досягли, був би неможливим.    

Паралельно зі збірною ви очолили «Київ-Баскет». Гравців національної команди в клубі наразі небагато…

Поєднувати посади мені вже звично, адже сидячи на двох стільцях провів вісім років. Звісно, було б добре, якби усі хлопці, яких я покликав у збірну, були у «Київ-Баскеті». Але то буде нечесно в ставленні до інших тренерів (усміхається). Наразі тим складом, який у нас є, ми зобов’язані у кваліфікації Ліги чемпіонів проходити австрійців. Потім на нас очікує іспанський «Бурґос». Ця команда достойна, щоб виступати у будь-якому турнірі. Знаю половину їхніх гравців і тренера. Це дуже серйозний, можливо, найсильніший суперник у турнірі загалом. Але якщо ми хочемо бути конкурентоздатними, то повинні знати, як перемагати й такі команди.