«Мільйон доларів хлопці ділили самостійно». Інтерв’ю з тренером, який зробив Україну чемпіоном світу з футболу

Рік тому молодіжна збірна України з футболу віком гравців не старших 20-ти років сенсаційно перемогла на чемпіонаті світу. Звичайно, свій вклад у той тріумф зробило чимало людей. Однак роль головного тренера все ж ключова. Олександр Петраков назвав той успіх найзнаковішою подією у своєму житті і нині від цих слів не відмовляється. Хоча зізнається, що після перемоги на мундіалі мав амбіції попрацювати на дорослому рівні. Чому не склалося, як він знаходить спільну мову з наставником національної збірної Андрієм Шевченком і як підопічні ділили призові – в інтерв’ю «Главкому».

«Ви називаєте нашу торішню перемогу успіхом, а ось деякі ваші й мої колеги іноді дозволяють собі припускати, мовляв, ми перемогли випадково, – бере слово Олександр Васильович. – Це гидко. Бо як можна виграти випадково, пройшовши тільки у фінальній частині шлях із семи матчів? Команда має знаходитися не лише в гарному ігровому тонусі, але й бути готовою функціонально і психологічно. Крім того, не треба забувати, що до цієї перемоги ми йшли два роки. Це – відбірний турнір, еліт-раунд. Яка ж випадковість? Читав, мовляв, на чемпіонаті світу не було іспанців. Так вони поступилися в еліт-раунді французам. Німці у відборі програли Норвегії з Ерлінґом Голланом у складі. Потім скандинави вибили й чинних на той момент чемпіонів англійців. Де ж тут випадковість? Ми були готові до цього успіху – усі хлопці і мій тренерсько-адміністративний штаб».

Перед чемпіонатом у нашу команду перестали вірити, коли стало відомо, що не буде в заявці динамівця Віталія Миколенка, котрий мав би бути лідером колективу.

Я сам і порадив Віталику не їхати. Бо знав, що попереду в національної збірної важливий матч відбірного раунду Євро-2020 проти сербів у Львові. Було зрозуміло, що Шевченко Миколенка туди довикличе. Навіщо хлопця смикати на всі боки, якщо треба визначитися з пріоритетами? У нас рішення щодо тренерів збірних усіх вікових категорій приймає наставник національної команди. Відповідно Андрій Шевченко визначає концепцію і пріоритети. Йому належить першочергове право виклику гравців. Власне, тому я з розумінням поставився, коли на той же матч із сербами перед нашим чвертьфіналом з колумбійцями Шевченко вирішив викликати воротаря Луніна. Такі ситуації були визначені наперед, тому непорозумінь бути не могло.

Логічно, але й трохи несподівано, бо кожен тренер сподівається найперше на успіх своєї команди. Згадайте СССР і колізії між наставниками національної і олімпійської збірної Валерієм Лобановським і Анатолієм Бишовцем у 1988-му. Тоді теж напередодні Євро національна команда була в пріоритеті, але хотів того Лобановський чи ні, але Олексій Михайличенко та Ігор Добровольський на Олімпіаду поїхали.

Давайте враховувати, що то був СССР і були зовсім інші часи. Інші пріоритети, інші стосунки між людьми. Почнемо з того, що тоді гравці підлаштовувалися під тренера, а нині я підлаштовуюся під гравців. Так і повинно бути, якщо хочеш, щоб тебе сприймали і розуміли. Мушу сказати, що попри різницю у віці знайти спільну мову з хлопцями мені було не складно. Далося, мабуть, взнаки, що я своїх дітей виховав. А тепер допомагаю їм ставити на ноги внуків. Можу сказати, що мені й музика, яку слухають хлопці, подобається, і жарти їхні я сприймаю. Команда у нас взагалі була дуже весела. Але й «блазнів» серед веселунів теж не помічав. Усе в міру. І це дуже добре.

Футболісти торік підкреслювали, що в команді був прекрасний мікроклімат.

Це, мабуть, ключова складова нашого успіху. Бо там, де ми поступалися суперникам індивідуально, вдавалося перемагати завдяки характеру, бійцівським рисам і командній грі. Ми мали відточений ігровий стиль і то була наша сильна риса. Команди з сильними індивідуальностями поїхали додому доволі швидко. І то не випадковість. Мушу сказати. що цю тенденцію підмітив ще на першому для себе чемпіонаті світу, в 2015-му. Тоді ми вийшли з групи, але поступилися в 1/8 фіналу в серії пенальті сенегальцям. Усі були засмучені, але певен, що без тих уроків наш тренерський штаб не вибудував би правильної стратегії торік у Польщі. Нам було дуже важливо, щоб хлопці були об’єднані однією метою, уникали чвар. І це вдалося, бо навіть ті футболісти, які не потрапляли до складу, не ходили з опущеними головами, а були налаштовані по-бойовому.

Після чемпіонату деякі футболісти були невдоволені невиплатою преміальних.

Але в підсумку ми отримали навіть більше обіцяного. І в ті строки, які нам обіцяв Андрій Павелко (президент Федерації футболу України) після перемоги в фінальному матчі над корейцями. Сказали, що преміальні будуть у грудні – так і сталося. Думаю, не таємниця, що команда отримала мільйон доларів. З вирахуванням податків, звісно. Цю суму хлопці поділили між собою в залежності від того, хто скільки грав.

Олександре Васильовичу, після перемоги на мундіалі ви вочевидь розраховували попрацювати з дорослими командами, на клубному рівні. Чому не склалося?

Були такі амбіції. Але, якщо чесно, то й пропозицій особливих не було. Тому вирішив не шукати від добра добра. У мене з керівництвом Української асоціації футболу гарні стосунки, вони мені довіряють. Тому прийняв разом зі своїм тренерським штабом пропозицію очолити юнацьку збірну, хлопців 2003 року народження. Спробуємо чогось добитися з цим поколінням гравців.

Іван Вербицький, «Главком»