Новопризначений голова Держагентства спорту, який вже завтра може втратити посаду, Сергій Левчук: Я у виграші в будь-якому разі!

У вівторок, 2 березня, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський урочисто представив очільника нещодавно створеного Державного агентства спорту Сергія Левчука. За задумом уряду, очільник цієї структури за відсутності повноцінного міністерства з питань спорту має взяти на себе весь тягар проблем, пов’язаних з цією сферою.

З моменту представлення пана Левчука минула лише одна доба, як із владних кулуарів стало відомо про чергове реформування. У структурі нового Кабінету міністрів, який очолив Денис Шмигаль, записане нове-старе міністерство. На чолі відновленого Міністерства молоді та спорту має стати віцепрезидент Федерації фехтування, директор Департаменту молоді та спорту КМДА Вадим Гутцайт з вельми неоднозначною репутацію. З одного боку, він є олімпійським чемпіоном і світовою спортивною зіркою, з іншого – йому закидають ведення бізнесу на території держави-агресора Росії і приховування цього факту в декларації. Окрім того, під час останніх виборів він запам’ятався тим, що відмовився балотуватися до Верховної Ради за списками «Слуги народу». Він пояснив це тим, що не є політиком і повідомив, що бачить себе у виконавчій владі.

Тому до сьогодні «головним» в українському спорті був саме Сергій Левчук.

В інтерв’ю «Главкому» він розповів, як минув його перший день на новій посаді, що станеться з Держагентством спорту в разі поновлення діяльності Мінмолодьспорту, про доцільність участі українських спортсменів у змаганнях у Росії, чи є спорт поза політикою і чи готовий він до того, що Держагентство припинить своє існування, якщо з’явиться профільне міністерство.  

Тільки-но Володимир Бородянський вас представив як голову Держагентства спорту, а вже сьогодні з великою ймовірністю відбудеться відновлення Міністерства молоді та спорту, й посада головної людини в українському спорті може перейти Вадиму Гутцайту. Що відчуваєте?

Не хочу коментувати чутки, плітки, не підтверджену інформацію. Моє місце – це не політична посада, а посада керівника центрального органу виконавчої влади, я є держслужбовцем. Тобто моє питання не може бути вирішене політичним шляхом, це конкурсна посада. Це по-перше. По-друге, для мене важливі не місце і не форма того, як буде влаштована структура спорту, «за» чи «проти» утворення окремого міністерства. Моя позиція з цього питання нейтральна. Для мене важливий зміст, а не форма процесу. Мій підхід до необхідності змін в українському спорті залишається незмінним упродовж останніх 5 років, коли я займаю активну позицію у цій сфері. Боровся і боротимуся за те, щоб система українського спорту була прозорою, зрозумілою, з чіткими критеріями оцінювання ефективності цих змін. 

Які завдання вам поставили і що за свій перший робочий день встигли зробити на новій посаді?

День я розпочав зі спілкування з журналістами, під час якого ми разом із міністром оприлюднили цілі та завдання. Зараз я займаюся реєстраційними моментами, бо потрібна печатка агентства. Думаю, за кілька днів завершимо всі реєстраційні процедури. Важливо, аби наша структура забезпечила виконання тих завдань, які ми озвучили. Найближчим часом хочу презентувати нову філософію українського спорту.

Про те, що варто повернути Міністерство молоді та спорту говорять ледь не з моменту злиття кількох міністерств в одне. Чи не було у вас занепокоєння, коли йшли на цю роботи, що в разі поновлення Мінмолодьспорту влада може відмовитися від новоствореного Агентства і, відповідно, від ваших послуг?

Стосовно конкурсу, в якому я брав участь і моєї нинішньої посади, то до цього я ставлюся як до інструмента, який дає можливості втілити ідеї, досвід і мої знання того, як влаштований спорт у європейських країнах і розуміння, яким він має бути в Україні. Тобто до посади своєї ставлюся як до вікна можливостей задля проведення змін. Зараз максимально швидко й ефективно над цим працюю. Ще раз повторюю, що не конструкція важлива, а зміст, який закладається під ці функції (функції новоутвореного Держагентства спорту. – Ред.).

Та конструкція, яка є на сьогодні, коли об’єднані ланки культури, молодь і спорт, є доцільною. Тому що вони можуть функціонувати, доповнюючи одна одну. Нещодавно я був у Японії, спілкувався з їхніми чиновниками про їхню систему спорту. Вона за 150 років не змінилася. Спорт «працює» в окремому міністерстві, до повноважень якого входять окрім керування спортом ще освіта і наука. А більшість функцій з управління і ухвалення рішень у спорті покладено на громадські організації, федерації, місцевий Олімпійський комітет.

У США чи Японії немає Міністерства спорту, а у Франції є. Але і там, і там системи підтримки спорту досить ефективні. Вони діють на основі національних традицій і дають високі результати. Україна свій шлях тільки шукає і методом спроб і помилок його випрацьовує. Я не знаю, як краще для України.

Мова про те, що Держагентство можуть ліквідувати, і станеться так, що ви працювали керівником спортивного напрямку в країні лише один день. Вас це непокоїть?

Мені важко це коментувати. Я не можу дати фаховий коментар, побоюючись, що в цьому плані можу бути не зовсім компетентним.

З огляду на це, чи не маєте відчуття, що вас просто використали або ви стали заручником політичних рішень?

Чому ж? Я, працюючи один день на цій посаді, вже доніс свою позицію до величезної спільноти, зокрема й до ваших колег. Я у виграші в будь-якому разі. Вважаю, що вже наразі зробив дуже багато для того, щоб принаймні у свідомості людей з’явилося розуміння того, яка конструкція нам потрібна.

Припустімо, що Агентство залишається. Чи не буде ваша робота вступати в протиріччя з роботою міністра спорту, що створюватиме конфлікти, як ви бачите таке співіснування?

Станом на сьогодні у нас є чітке розмежування повноважень і функцій з Міністерством культури, молоді та спорту. Тобто міністр, його заступники, директорат напрацьовують політику щодо того, як має працювати сфера. А наше Агентство реалізує цю політику, це виконавчий орган. Вважаю, що така система відносин є логічною і раціональною. Незалежно від того, яка буде конструкція Кабміну, такий орган, як Агентство у будь-якому разі буде самодостатньою одиницею, він буде доречним і виконуватиме свою функцію. Не бачу якихось принципових протиріч (мова про можливі протиріччя з Мінспорту у разі відновлення роботи цього міністерства. – Ред.).

А як взагалі виникла ідея вашого призначення? Хто запропонував податися на конкурс?

Мені ніхто не пропонував подаватися на конкурс. Якщо простежити мою публічну історію ще з 2014 року, коли я включився в роботу тоді ще коаліції за реформу спорту, коли я послідовно висловлювався у 2016 році, то я з власної ініціативи брав участь у конкурсі на посаду держсекретаря Міністерства молоді та спорту. І зараз, коли з’явилася можливість податися на керівника органу у центральній виконавчій владі, я без роздумів подався. Було нелегко, треба було підготуватися для складного відбору в конкурсі, в якому брали участь 27 людей.

У свій перший день роботи яким ви побачили стан спорту в країні?

Сьогодні був присутній на апаратній нараді, учора спілкувався з представниками спортивних товариств. З одного боку, люди втомилися від частих змін. З іншого боку, вони так і не дочекалися якоїсь зміни політики та зміни основ і фундаменту того, на чому базується їхня діяльність. У нас є спортивні товариства, є величезна кількість державних підприємств. Так от, представникам спортивних товариств на зустрічі я поставив просте запитання: чи можемо ми сформувати вашу діяльність таким чином, щоб вона була зрозумілою пересічним громадянам України, аби прості люди розуміли формат видатків бюджету на це, аби були чіткі критерії ефективності? Тобто щоб ми розуміли, скільки людей залучено до занять фізкультурою і спортом, і яка кількість коштів на це витрачена. І щоб ця діяльність виходила з конкурентних засад. Вони відповіли, що згідні з тим, що працюють за радянською моделлю. Але, кажуть, дайте нам нові законодавчі підстави для того, щоб ми могли робити по-іншому. Я запропонував їм напрацьовувати зміни разом.

Тобто ви хочете сказати, що в країні до сьогодні спортом ніхто не займався?

Так. За постійних політичних баталій, змін влади і її конструкцій у мене як громадянина, експерта в галузі спорту є відчуття, що спорт часто віддають на здачу, ніхто фундаментально і стратегічно за часів незалежності не займався ним. Більше скажу, у політиків немає розуміння, для чого нам потрібен спорт…

Ви прийшли на роботу за міністра Володимира Бородянського, однак вашим новим начальником може бути Вадим Гутцайт. У чому відмінності цих двох керівників?

Ми товаришуємо з Вадимом Марковичем Гутцайтом. Віднедавна він мій колега як президент Федерації фехтування. Він олімпійський чемпіон, авторитетна людина. Володимир Володимирович Бородянський – потужний менеджер, я з величезною повагою до нього ставлюся.

Ви досі є членом партії Народний рух України?

Ні, на останніх зборах склав повноваження голови обласної організації і призупинив своє членство. Це сталося на початку цього року.

Чи пропонували вам стати членом партії «Слуга народу»?

Ні. До членства у політичних партіях я ставлюся як до інструменту, за допомогою якого можна вчинити якісь дії. Коли ми говоримо, що федерації є професійними спільнотами людей, які найкраще знаються на тому чи тому виді спорту. Так, саме політичні партії є і повинні бути носіями якоїсь ідеї, що має бути забезпечена в суспільстві.

Вадиму Гутцайту закидають багато гріхів, як от: наявність бізнесу в Росії, відмова його декларувати, коли він уже був держслужбовцем. Чи є для вас проблемою працювати під керівництвом людини з такими «чеснотами»?

Давайте дочекаємося рішень (парламенту), дочекаємося позиції пана Гутцайта. Питання Росії, яку я вважаю ворогом, агресором, використовується у спортивній тематиці досить маніпулятивно. Зокрема у питанні участі українських атлетів у змаганнях на території Росії.

Ви «за» чи «проти» такої участі?

Ставити питання «за» чи «проти» і є маніпуляцією з боку журналіста. Тут питання дещо глибше.

Є багато яскравих прикладів такої участі та резонансу через це у суспільстві. Згадаємо минулорічний приклад, коли під тиском суспільства і з подачі тодішнього очільника Мінмолодьспорту біатлоністи не поїхали на останній, дуже важливий з турнірної точки зору, етап кубку світу в Росію.

Є приклад з Українською федерацією карате. У 2016 році, відповідно до рішення тодішньої президії Федерації, ми вирішили бойкотувати участь у юніорському Чемпіонаті Європи, який відбувався у Сочі. У результаті цього рішення ми отримали лише одну ліцензію на юніорську Олімпіаду, хоча могли отримати три, якби набрали рейтингові бали. Нам закидали, що наші атлети взяли участь на етапі Прем’єр-ліги у Москві (мова про 6 етап Прем’єр-ліги WKF. – Ред.). Але в результаті наша атлетка Анжеліка Терлюга виборола там золото, в Москві грав гімн України. Зараз вона завдяки тій участі та золотій нагороді має ліцензію на Олімпійські ігри в Токіо. Тому питання, потрібно чи непотрібно брати участь у таких змаганнях, погодьтеся, непросте. Що важливіше, гімн України в Москві і з великою ймовірністю гімн України на Олімпіаді в Токіо чи просто бойкот змагань? Питання участі та проведення змагань на території країни-агресора є усе-таки питанням міжнародних організацій і Олімпійського комітету. А спорт поза політикою чи ні? Тут великий каскад запитань, який не можна визначити однією простою відповіддю «так» чи «ні».

Для вас особисто спорт поза політикою чи, навпаки, є її частиною?

Дуже важко відв’язати спорт від політики.

Михайло Глуховський, «Главком»