Рекордсменка України Христина Юдкіна: Холод ліпше за сонце, олімпійська несправедливість і надія на вихованця

Торік досвідчена скороходка із Івано-Франківська вразила відмінним виступом на чемпіонаті світу. У катарській столиці Досі на дистанції 50 кілометрів Христина Юдкіна стала шостою, чим сильно потішила себе і своїх прихильників. Ще раніше, на командному чемпіонаті світу-2018 у китайському Тайцані Христина на тій же дистанції встановила не побитий досі національний рекорд – 4 години, 22 хвилини і 15 секунд.

Проблема лишень у тому, що 50-ка у жіночій ходьбі не має статусу олімпійського виду, а отже відбиратися на Ігри в Токіо Юдкіній як і решті її землячок доводиться на єдиній дистанції – 20 км. Наразі перспективи виконання нормативу виглядають туманними, хоча сама спортсменка, з якою трохи поспілкувалися в її рідному місті, вірить у свої сили.

Спершу були плани стартувати на чемпіонаті Асоціації Балканських легкоатлетичних федерацій в Івано-Франківську, але потім вирішили з тренером, що цей старт пропустимо, - каже Христина «Главкому». – У нас трохи холодно, а ми лише тиждень тому завершили збір у Туреччині, де температура коливалася у межах 16-19 градусів. Боялася, щоб не захворіти, бо розраховувала виступити на командному чемпіонаті світу в Мінську. Тоді ще не знала, що ці змагання перенесуть.

Але як глядачка домашній чемпіонат ви відвідали. Не лякали перестороги про те, що Україною вже ходить коронавірус?

Ні, це не лякало. Не виступала, бо то ж не таємниця, що коли спортсмен виходить на пік форми, його імунітет послаблюється. Можна себе просто не вберегти. Особливо з урахуванням всього того, що зараз твориться. А що прийшла як глядачка? То ж не закрите приміщення, народу було мало, небезпека заразитися не надто велика. Знаєте, коли ми були в Туреччині, то якоїсь особливої паніки навколо пандемії там не відчули. Правда, російське телебачення вже розганяло істерію про коронавірус страшенно. А в самій Туреччині був спокій. Зокрема в аеропорту, а летіли ми через Анкару. То в Києві нас уже зустріли в масках і з термометрами, кожному пасажиру міряли температуру і лише потім відпускали за багажем.

А взагалі була б не проти іншим разом удома виступити. В останнє тут змагалася ще в жовтні 2017-го, на «Вечірньому Івано-Франківську». Тоді на 50-кілометровій дистанції перемогла, а в наступні роки якось так виходило, що тренери завжди звільняли мене від домашніх стартів.

Ваша коронна дистанція, на жаль, залишається неолімпійською. Збираєтеся поборотися за поїздку в Токіо на 20-ці?

Збираюся, звісно. Правда, у нас на цій дистанції дуже гостра конкуренція. Наші дівчата в лютому дуже сильно попроходили на чемпіонаті Туреччини. На даний момент олімпійський норматив виконало уже п’ять українок, а на Ігри може поїхати лише три. Це дуже круто, бо коли оголосили, що норматив рівнятиметься годині і 31-й хвилині, всі бралися за голову. Мовляв, то ж дуже серйозний час. Розумію, як складно буде випередити котрусь із дівчат. Але спробую. Звичайно, невизначеність з перенесенням змагань моїх шансів теж не збільшує. Можу сказати, що на Олімпіаду мені хочеться, але якщо туди не проб’юся, то трагедії не робитиму. Сприйму спокійно.

Мені було приємно стати шостою на чемпіонаті світу-2019. Так, результат через спеку показала невисокий, але зайняте місце дуже потішило. Сил теж віддала немало, але вже встигла відновитися. Особливо з урахуванням, що командний чемпіонат світу перенесли. Це мені навіть на руку. Оскільки в кожного спортсмена пік форми в році один, то ми з тренером розраховуємо, що він припаде якраз на Мінськ. Хочу підійти до нього лагідно і там вистрелити.

В Івано-Франківську було холодно, в Досі спекотно. А за якої погоди вам комфортніше змагатися?

Мабуть, коли холодно. Хоча в Досі попри спеку було простіше, бо не падали прямі сонячні промені, змагання проводилися вночі. Коли світить сонце, мені гірше, ніж просто жарко і душно. Без сонця полився водою і дискомфорт прибирається. Сонячна погода для мене найгірша. До речі, мені така погода, яка була під час змагань у Франківську, подобається. Якби ще не було вітру, то взагалі було би прекрасно.

Приглядалися до того, які будуть умови в олімпійському Токіо?

Буде спекотно, навіть не дивлячись на те, що спортивну ходьбу перенесли для більшого комфорту спортсменів у Саппоро. Там ніби холодніше. Але мені б якось відібратися. Було б 50 кілометрів, шансів мала б більше. Натомість цю дистанцію прибрали з програми чемпіонатів світу. Навряд чи це правильно. Люди готуються, займаються, в світі є понад сотня спортсменок, які ходять на 50 км. Не розумію. Чому нас треба обмежувати. Допустили б топ-30 і це нікому б не заважало. Тим паче, що змагання жінок, на мою думку, можна провести одночасно з чоловіками. Але їм там видніше. Повторюся, потрясінням особисте непотрапляння на Олімпіаду не буде. Вважаю, що в спорті я реалізувалася й без того. Тим паче, дуже сподіваюся, що в Токіо проб’ється мій вихованець Валерій Літанюк. Наразі він в українському рейтингу третій.

Плануєте змагатися й після Олімпіади чи зосередитеся на тренерській роботі?

Ще не знаю. Поживемо-побачимо. Так, я вже тренер, але подивимося, як буде надалі.  

Іван Вербицький, «Главком»