Українська сенсація Чемпіонату світу з легкої атлетики. Перше інтерв'ю Ярослави Магучих

Термінал D міжнародного аеропорту «Бориспіль», кілька спортивних функціонерів і менше десяти журналістів. Так зустрічали новоспечену віцечемпіонку світу з легкої атлетики Ярослава Магучих, яка повернулася зі столиці Катару Дохи на рідну землю. Увага, мабуть, не та, на яку заслуговує спортсменка, котра у свої 18 стрибає на 2,04 метра і встановлює молодіжні світові рекорди. Це ще одна ілюстрація, як ставляться до спорту в нашій державі чиновники, ЗМІ та вболівальники, яких банально не було.

З’явившись у залі очікування, Ярослава багато часу на спілкування не мала, адже зі своїм тренером Тетяною Степановою невдовзі пересіла на потяг і вирушила до рідного Дніпра. Втім, час для «Главкома» наша чемпіонка виділила.

Ярославо, з Дохи ви прибули однією з перших. Залишилися в Катарі зокрема й ті, хто змагався поруч із вами – Юлія Левченко та Ірина Геращенко. Це щось означає?

Тільки те, що я трохи втомилася і хочу пошвидше додому. Але не подумайте, що планувала швидше повернутися, бо не очікувала на медаль. Розраховувала на п’єдестал, інакше прилетіла би не 2 жовтня, а 1-го (посміхається). У три наступних дні вболіватиму за наших хлопців та дівчат, які виступають на чемпіонаті світу, уже біля екрана телевізора.

Три місяці тому на етапі Діамантової ліги в Юджині ви стали наймолодшою в історії атлеткою, якій підкорилася висота два метри. Чи мали перед чемпіонатом світу плани переступити відразу через дві висоти?

Тренер налаштовувала мене на підкорення 2,02. До цього я була готова і взяла висоту з першої спроби. Завдання було виконане і Тетяна Володимирівна сказала, цього досить. Але мені захотілося стрибати ще.

Довго переконували у зворотньому?

Ні. Тренер швидко погодилася і дала пораду: «Зробиш усе те саме. Все дуже гарно». Мабуть, до третьої спроби я зібралася психологічно і стрибок вийшов успішним. Це круто і незабутні емоції.

Найпоширеніша думка, яку можна прочитати поміж уболівальників – другої нагоди стати чемпіонкою світу може й не бути. Але від подальшої боротьби ви відмовилися добровільно.

Не маю ні грама жалю, що завершила змагання. До того перевершила саму себе і вважаю, що в мене ще все попереду. Думаю, нагода стати чемпіонкою світу в мене ще обов’язково буде.

Поки Марія Ласіцкене уже в статусі переможниці готувалася до спроби на 2,08 м, камера вихопила вас. Ви виглядали щасливою, але без особливих емоцій. Це так?

Ні. Були ще сили і емоції. Насправді я тримала себе в руках. Справжні емоції були пізніше. Те, що мені вдалося зробити – круто, але підсвідомо я готувала себе, що можу так стрибати.

Ласіцкене стала триразовою чемпіонкою світу. Коли вона в секторі, це тисне морально?

Для мене в цьому вже немає нічого нового. Ми змагалися поряд на етапах Діамантової ліги. Марія дуже сильна, але під час змагань я думаю не про суперниць, а змагаюся найперше сама з собою.

Юлія Левченко, вперше підкоривши двометрову висоту на попередньому чемпіонаті світу, визнала, що для неї то був своєрідний психологічний Рубікон. Невже у вас інакше?

Стрибнула, пораділа і зрозуміла, що треба готуватися далі. Так було три місяці тому в Юджині. Те саме відчуваю й зараз, підкоривши 2,04 і встановивши молодіжний світовий рекорд. Тепер мої думки вже пов’язані з наступним сезоном. Не хочу зупинятися і загадувати. В майбутньому мене мотивує участь на Олімпіаді в Токіо.  

Гадаєте, на Олімпіаді для перемоги треба буде стрибати ще вище, ніж на 2,04?

Цього не спрогнозуєш. Минулу Олімпіаду виграла дівчина з результатом 1,97. А зараз у Досі Юля Левченко з двома метрами залишилася четвертою. Передбачити результати не можна перед жодними змаганнями. Зрозуміло, що боротьба буде найгострішою.

До речі, з Левченко після свого срібла спілкувалися? Для неї ця поразка точно болюча.

Юля мене привітала відразу після змагань. А згодом, коли приїхала в готель, мене знайшла й Іра Геращенко. Теж вітала. Думаю, дівчата сприйняли мій успіх доброзичливо.

Вдалося заснути в ніч після змагань?

Ні. Хіба трішечки, дві годинки. Але то у мене не лише в Досі так. Завжди після змагань сплю погано. Але потім емоції вгамовуються і сон повертається.

Про особливості катарської спеки впродовж чемпіонату світу не говорив хіба лінивий. Ви не згадали й словом.

Не згадала, бо навесні вже змагалася там і приблизно розуміла, чого очікувати. Це допомогло. Як і нагодився той досвід з іншої причини. Після приїзду не встигла зробити розминку на основному стадіоні. Але я знала, що то за стадіон, яка там доріжка ще з травня. Тому той пропуск на мені не позначився. Кондиціонери на стадіоні мені теж не заважали, бо погода ввечері була доволі комфортною. Спекотною її б не назвала. Думаю, умови для змагань були оптимальними. Не спека і не холод.

Цьогоріч ще плануєте десь виступати?

Вже ні. Мабуть. Найближчим часом розпочнемо збір у Чорноморську на Одещині. А з планом на наступний рік ще не визначилися. Відпочинемо трохи і обговоримо з тренером, де будемо стартувати і як готуватися.  

Іван Вербицький, «Главком»