Ескіз олівцем. Яка вона, Ярослава Магучих, 18-річна сенсація з України
Знайомимося з дівчинкою, яка вчора шокувала спортивний світ
Під час вчорашнього фіналу майстринь стрибків у висоту на чемпіонаті світу в катарській Досі вона вразила навіть ту, кого вважають іконою стилю. Непереможна начебто росіянка Марія Ласіцкене свій третій поспіль титул найсильнішої на планеті здобула, однак вперше за тривалий час на змаганнях такого рівня змушена була серйозно похвилюватися.
Ярослава Магучих, зовсім юна дівчинка з українського Дніпра, котра за 11 днів до того відсвяткувала 18-річчя, один за одним побила два молодіжних світових рекорди. Вона підкорила висоту 2,02, а потім – 2,04 метра. Можливо, на тому куражі побилася би й за більше, але домовилася з тренеркою, що на тому зупиниться. Щоб поберегтися для майбутніх звершень. Тетяна Степанова переконала підопічну, що на цьому етапі, коли організм ще формується, ліпше зайвий раз не ризикувати.
Раціональність наставниці взяла гору і Магучих додала до своєї багатої колекції титулів юнацько-юніорського рівня срібло дорослого чемпіонату світу. Раніше Ярослава була переможницею юнацького чемпіонату світу в 2017-му, чемпіонкою юнацьких Олімпійських ігор-2018, тріумфаторкою юнацького Євро-2018 і юніорського в 2019-му. 30 червня поточного року на етапі Діамантової ліги в Юджині (США) Ярослава стала наймолодшою стрибункою в історії, яка подолала висоту два метри.
«Зараз відчуваю велике задоволення. Я, мабуть, перемогла саму себе. Два особистих рекорди – це прекрасно», - сказала нова легкоатлетична зірка відразу після завершення змагань вчора у Досі.
Перші кроки
Ярослава Магучих народилася 19 вересня 2001 року в Дніпрі. Енергійна, невтомна дівчинка не могла всидіти на місці. Щоб спрямувати цю енергію «в мирне русло», рідна сестра Анастасія разом із дворідною сестрою взяли маленьку Ярославу з собою в секцію легкої атлетики.
«Їм набридло, що я їм заважаю», - згадувала нинішня зірка. Почалося все для Ярослави з ігрових занять у групі тренерки сестри Насті Олени Куценко. Поступово заняття трансформувалися в повноцінні тренування – біг з бар’єрами, стрибки у довжину і висоту. Причому саме висота дівчинці найбільше й не подобалася. Причина банальна: дитині стрибки найпримітивнішим методом – «ножицями» - не виходили. Усім виходили, а Ярославі – ні. Через те вона сильно лютувала. Аж поки не збагнула специфіки і не ввійшла у смак.
Тренер
Нинішня наставниця Магучих Тетяна Степанова прийшла в дніпровську СДЮШОР №3, коли Ярославі було десять років. Спершу вони з Оленою Куценко працювали спільно, але згодом розійшлися. Дітки теж змушені були обирати, з ким залишатися їм. Ярославі було цікавіше з Тетяною Володимирівною і цей вибір підтримали батьки.
Цікаво, що до Магучих Степанова не була причетна до стрибків у висоту, сама займалася бар’єрним бігом і досі тренує найсильнішу наразі бар’єристку України Анну Рижикову. Та й Магучих спершу теж розглядалася саме як бар’єристка. Фактично, Степанова пізнавала стрибкову специфіку поруч із юною вихованкою. Магучих і Степанова прекрасно розуміють одна одну. Тренерка каже, що Ярослава – надзвичайно працьовита і вміє слухати. При цьому Тетяна Володимирівна має власні методики, які вона називає «багатоборною системою підготовки».
Найцікавіше, що під час зборів Степанова і Магучих ділять номер. І стверджують, що при цьому не сваряться. «Ярослава спокійна, вона постійно щось читає», - казала якось Тетяна Володимирівна. І при цьому спортсменка притримується режиму: засинає о десятій-піводинадцятої вечора, а прокидається о 7:30.
«Тетяна Володимирівна мені часто як подруга, - каже Ярослава. – Хоча вона, звісно, трохи суворіша. З нею потрібен характер. У висоті без нього просто неможливо».
Перший старт
Перший раз на змагання Магучих поїхала не як стрибунка, а як спринтерка – бігла в чемпіонаті області 60 метрів. А перший міжнародний стрибковий досвід Ярослава отримала років у дев’ять, під час спортивного фестивалю в Польщі, куди дівчинка поїхала за гроші батьків. На тих змаганнях юна українка була другою. Старт співпав з 19 вересня, Днем народження Ярослави. З того часу свої уродини вона святкує виключно на виїздах.
Стрибок
Техніка стрибка Магучих начебто й найпростіша: «щоб не зачепити планки п’ятками - трохи пригнути підборіддя». Так каже її тренер. Перед заходом на стрибок Ярослава робить дев’ять кроків. При цьому еталонів ні у Магучих, ні у Степанової немає. В тренувальній роботі вони роблять те, що вважають за потрібне.
Великих навантажень Степанова у роботі з дітьми не практикує. Зате приділяє тренерка чималу увагу психологічній підготовці. Мабуть, завдяки цьому Магучих ще в юнацькі роки відзначалася моральною стійкістю і вмінням у потрібний момент сконцентруватися. Також Ярослава переконана, що співзвучним з прізвищем є одна з основних рис її характеру. Також батьки називають доньку по-хорошому впертою. Хоча іноді дівчина може бути вибуховою і ображатися.
У секторі для Магучих не існує ні друзів, ні ворогів. Вона бачить тільки планку і мат. Все інше «вимикається». Основною метою Ярослави в такі миті є реалізація тих вмінь і навичок, які вона отримала на тренуваннях.
«Усе залежить від розбігу. Як побіжиш – так потрапиш у себе, так вилетиш, такий буде поштовх. Якщо не побіжиш, не ляжеш з розбігу в дугу – високого стрибка не буде. В мить поштовху вже розумію, візьму висоту чи ні. Бо коли штовхаєшся, то вилітаєш плечима. Виконати свою роботу над планкою – справа техніки», - пояснює спортсменка.
Звичка
Ярослава не є людиною вельми забобонною і не носить із собою на змагання талісманів. Але однієї звички намагається дотримуватися – заплітати на кожні змагання по дві коси.
Кенія
Зараз Ярослава об’їздила десятки країн. Але згадувати полюбляє виїзд у кенійську столицю Найробі, де вона стала переможницею юнацького чемпіонату світу в 2017-му. Тоді їй було 16 і батьки тривалий час не хотіли відпускати доньку в далеку африканську країну. Боялися більше не що дитина там пропаде, скільки через те, що перед виїздом спортсменам не робили спеціальних щеплень. Та врешті трохи провагавшись, Магучі здалися. А Ярослава віддячила їм яскравою перемогою.
Найбільше її вражало, що під час змагань 50-тисячний стадіон був практично заповнений. До того за такої кількості народу вона не виступала. При цьому вболівають за своїх спортсменів африканці несамовито. Так, що Ярославі закладало вуха.
П’єдестал
«Коли стою на п’єдесталі – емоції зашкалюють, - каже спортсменка. – Розумію, що представляю свою країну, що підіймається український стяг і лунає наш славень. У ці миті приємно, спокійно на душі. Стоїш і радієш».
Після перемог Ярослава найперше обіймає тренерку, потім ділиться по телефону враження з мамою, татом і бабусею, які хвилюються за дитину найбільше.
Звісно, татові з мамою найбільше подобається, коли дитина вдома, готує млинці і… малює. Але то радше спогад з дитинства, коли Ярослава не лише тренувалася, а й відвідувала художній гурток. Виходило в неї начебто непогано, але потім довелося робити вибір. Дівчинка обрала спорт. А малювати полюбляє під час відпочинку. В основному – ескізи олівцем у блокнотику.
Іван Вербицький, «Главком»
Коментарі — 0