Скринька Ракицького. Чому «вирій» футбольних манкуртів у Росію — то добре

Дурний приклад виявився заразним. Перехід уже колишнього гравця збірної України і донецького «Шахтаря» Ярослава Ракицького до російського «Зеніту» викликав неабиякий ажіотаж по обидва боки Хутора Михайлівського. Хоча й позаочі, проте охочому «корміть сємью» дісталося по самі помідори. Й не лише від пересічних уболівальників. Головний тренер національної збірної України Андрій Шевченко відмовився викликати Ярослава до першої команди країни. Але той вочевидь не особливо жалкував, швидко й безболісно асимілюючись «за порєбріком». Та то його проблеми.

А потім якось раптово настало затишшя на цьому фронті. Хоча перебіжчиків до чемпіонату країни-агресора не поменшало. Радше навпаки.

Гроші не пахнуть

Не так давно повноцінний контракт із казанським «Рубіном» уклав ще один екс-оборонець «гірників» Данченко, який спочатку був спроваджений в річну оренду в «Єнісей». Відповідаючи на питання, чи, мовляв, тебе не зачіпають розмови про недоцільність переходу в Росію в нинішніх непростих політичних умовах, новоспечений «рубінець» відповів щось на кшталт «мені плювати на думку оточуючих».

Слідом за Данченком «досягати нових вершин у кар’єрі» (цитата із прощального звернення Ордця до вболівальників «Шахтаря») чкурнув і ще один оборонець «помаранчево-чорних» Іван Ордець. Угода чемпіонів України з цим виконавцем закінчилася, пролонговувати її він не захотів, тому відбув до московського «Динамо» як вільний агент. Його нібито збиралися залишати в «Шахтарі», пропонували перепідписати договір на ліпших умовах, але Ордець стояв на своєму. Як підсумок – трирічний контракт з «Динамо» вартістю один мільйон євро в рік плюс бонуси. До того ж, за чутками, Ордець у Москві отримав і непогані підйомні – близько семисот тисяч євро. Для прикладу: в «Шахтарі» він отримував близько півмільйона євро на рік.

Прецедент

Вочевидь не обов’язково бути аж надто розумним, щоб зрозуміти, що головним рушієм цього трансферу стало фінансове питання. Заради «довгого рубля» Ордець знехтував нагодою пробитися в основу «Шахтаря» і зіграти в Лізі чемпіонів. Натомість московське «Динамо» - один із аутсайдерів тамтешньої Прем’єр-ліги, проте Ордеця, схоже, це не особливо турбує. Головне – щоб вчасно й рясно «капало» на банківську картку. І «футбол поза політикою», певна річ. Тому хлопець і зізнався, що над пропозицією москвичів довго не думав. 

На жаль чи на щастя, трансфер Ордеця не мав і не матиме того ефекту, який мав перехід Ракицького. І справа тут не лише в меншому «каліброві» гравця. Просто перехід «Яріка» ніби відкрив шлюзи, і до Росії почали бігти українські футболісти різних рівнів, не задумуючись про наслідки. Нібито повернувся до Росії Дедечко, начебто Полярус збирається в «Хімки», ще кілька гравців завмерли в низькому старті. І наш загал, причому не лише футбольний, уже не сприймає ці й схожі повідомлення, як щось екстраординарне. З тієї простої причини, що пересічний уболівальник уже стомився від цієї заїждженої й невдячної теми. Йому байдуже, куди «валить» умовний Ордець. Бо фазу ненависті й несприйняття змінила фаза байдужості, яка останнім часом стала, з одного боку, дуже токсичною, а з іншого – панівною в нашому політикумі й спорті.

Альтернатива

Проте, як кажуть у подібних випадках, усе що не робиться – то на краще. Якщо усіляким там данченкам і їм подібним «плювати», що ми всі думаємо з приводу їхніх чеберянь до Мордору, то всім нам має бути ще більше по цимбалах, що вони туди зібралися. Нехай валять.

Нехай валять ще й тому, що без них наш футбол стане хоч трішки чистішим. Ось таким природним відбором очиститься збірна України від шлаку, «кормільців» та «позаполітичних». А там, дивися, у складі того ж таки «Шахтаря» знайдеться місце для гравців із нормальним сприйняттям не лише футбольної мудрості, а й житейської. Принаймні, для капітана нашої золотої молодіжки Валерія Бондаря, котрий зовсім недавно зі своїми колегами виграв чемпіонат світу для команд до 20 років. Вочевидь, Бондар, Конопля, Попов чи Цитаїшвілі мають ставати головними дійовими особами в «Шахтарі» чи «Динамо», а не манкурти на кшталт Ракицького чи Ордця.

Олександр Васильєв, для «Главкома»