Суперкубок-2019: радість Хацкевича і улюблені граблі «Шахтаря»

Тренери в «Шахтарі» змінюються, проте донецькій команді так і не вдається знайти протиотрути динамівським контратакам. Ось і цього разу – в матчі за Суперкубок чемпіони країни володіли територіальною, а головне ігровою перевагою впродовж майже всього поєдинку з динамівцями, проте виграти не зуміли. Тактика Олександра Хацкевича, здавалося, найпрогнозованіша зі всіх прогнозованих, і водночас така ж прямолінійна, знову принесла бажаний результат. Кияни перемагають «помаранчево-чорних» у матчі за Суперкубок-2019, виграючи перше в сезоні «Українське класичне».

Емоції й якість

Загалом, питома «вага» цього трофею не надто висока, адже жодних преференцій (з точки зору перспектив на внутрішній чи міжнародній арені) для переможця не дає. Це символічний матч, який є заспівом до нового футбольного сезону. Проте якщо врахувати, що за наш Суперкубок зазвичай змагаються найзаклятіші друзі – «Шахтар» та «Динамо», можна обережно стверджувати, що суперкубкова гра – то не лише один із етапів підготовки до сезону. Чи один із «ферментів», який напряму впливає на рівень кислотності у кишківнику босів двох українських футбольних ґрандів (а віднедавна – й Президента України, який є палким шанувальником «біло-блакитних»). Окрім усього іншого, цей матч – ярмарок останніх тенденцій в українському клубному футболі. Й своєрідний лакмусовий папірець, який демонструє готовність чи не готовність двох наших найкращих колективів вирішувати серйозні завдання.

Якщо говорити суто про функціоналку, то й «гірники», й динамівці в сенсі фізичних кондицій мали достоту непоганий вигляд. Я б сказав – навіть упевнений. Гра була досить швидкою, команди намагалися адекватно відповідати на випад одна одній. Відтак матч був, без перебільшення, дуже енергозатратним, нормального європейського рівня. Так, суперників поки що бракує на всі дев’яносто хвилин зустрічі, проте це й не дивно, адже сезон лише починається, а головні поєдинки попереду. Не виникло особливих проблем і з емоційною складовою матчу, з мотивацією. Тобто, якщо резюмувати суто змагальну частину цього протиборства, то вона була на пристойному рівні. В усякому разі, жодна інша пара в нашому футболі не здатна поки що видати хоча б подібний рівень гри.

Шаблонність

Проте якщо зануритися в цей матч, намагаючись розгледіти не тільки уміння чи здатність двох команд «пахати» на полі, а хоча б якусь думку чи ідею, то в цьому сенсі знаків оклику буде значно менше. І ось чому.

Обидва тренери – і Олександр Хацкевич, і Луіш Каштру – на навчально-тренувальних зборах награвали для своїх підопічних аналогічну схему – 4-1-4-1. Це така ігрова модель, за якої виняткову роль в структурних побудовах колективу відіграє опорний півоборонець. Тобто своєрідний стовп у центрі поля, який має не лише вигризати м’ячі у суперника, а й розпочинати атаки своєї команди. Так ось, ні «Шахтар», ні тим більше «Динамо» за вищезгаданою методою не грали. Бо ні Степаненко, ні Буяльський із Шепелєвим не відповідають повністю вимогам цієї позиції. Відтак обидва тренери вирішили зіграли так, як і раніше: і за звичними формулами (тобто, з двома хвилерізами), і за вже традиційною манерою. І якщо зрозуміти в цьому сенсі Олександра Хацкевича неважко, бо по-інакшому він, здається, просто не може, то такий передбачуваний футбол у виконанні його опонента певним чином здивував.

Нам упродовж усього літа втовкмачували, що новоспечений наставник «Шахтаря» Луїш Каштру – то як мінімум тактичний геній. Даруйте, проте на підставі одеського поєдинку особисто я цього не відчув. Скажу навіть більше: португалець діяв за не найкращими лекалами свого попередника-приятеля Паулу Фонсеки, який у міжсезоння чкурнув до «Роми». В усякому разі, гра «Шахтаря» під керівництвом Каштру поки що нічим не відрізняється від гри «Шахтаря» під орудою Фонсеки. За балачками про тотальне домінування на полі, височенний пресинг і вміння дуже швидко долати центр поля, було видно лише уміння «Шахтаря» тримати м’яч, розігруючи його до «вірного». Як і раніше, «гірники» воліють завести футбольний снаряд безпосередньо у ворота, а не завдавати ударів з різних дистанцій. По-справжньому швидких і разючих випадів з боку чинних чемпіонів було небагато. Так, вони на тлі суперника виглядали привабливіше, технічніше, проте всі ті номінації були неефективними.

Оскома

Певна річ, можна й треба вести мову про те, що Каштру провів лише перший офіційний поєдинок на чолі нової команди, а відтак висновки робити зарано. Це справді так. Проте португалець зазнав болючої поразки передовсім тому, що, здалося, вирішив спокійненько плисти за течією. Не склалося. На м’яких подушках не в’їдеш у вічність.

Навряд чи туди в’їдеш і з тактикою «Динамо». За три хвилини кияни забили два м’ячі й перевернули гру з ніг на голову. Це приємний збіг обставин, а манера гри «біло-блакитних» - то певним чином оскома. Бо на чужих помилках можна перемагати лише подібних собі чи слабкіших. Бачиться, що команда має більший потенціал, аніж її тренерський штаб.

Проте, так чи інакше, «за здравіє» починає саме «Динамо» й його тренер. Хацкевич здобуває уже свій другий Суперкубок. І, вочевидь, певну впевненість перед новими стартами. Передовсім – у кваліфікації Ліги чемпіонів. Побачимо, чи змінить свій «профіль» динамівський тренер у матчі проти «Брюґґе».

А «Шахтар», затанцювавши вкотре на старих граблях, входитиме в сезон із все тим же завданням навчитися перетворювати ефектність на ефективність. Побачимо, чи вміє Каштру працювати над помилками.

Олександр Васильєв, для «Главкома»