У Польщу за злотом. Українська футбольна молодіжка розпочинає мундіаль

Якщо головна футбольна збірна України – команда Андрія Шевченка — лише почала торувати шлях на міжнародний форум, то наша молодіжна команда (вік гравців до 20 років) уже благополучно туди пробилася. 20 травня наша команда під орудою Олександра Петракова вирушила до Польщі, де з 23 травня по 15 червня відбудеться чемпіонат світу. На цьому представницькому турнірі виступлять 24 національні збірні, які розподілені на шість груп. Українські хлопці потрапили до квартету D разом з однолітками зі США, Нігерії та Катару.

Суперники

Перший поєдинок на мундіалі «синьо-жовті» проведуть 24 травня проти команди США. Через три дні українці поміряються силами зі збірною Катару, а ще за три дні на них чекає остання гра на стадії групового етапу – проти Нігерії. До наступного раунду – стадії плей-оф – виходять по дві найкращі (за здобутими очками) команди кожного квартету, а також найліпші за тією ж турнірною ознакою чотири із шести збірних, які посядуть в групах треті сходинки.

Завдання-мінімум для наших хлопців — вихід із групи – наразі видається цілком реальним. У нашому квартеті немає явних грандів та фаворитів. Проте за цією візуальною рівністю криється й підводне каміння. Якщо немає явного авторитету, то «ножа в спину» можна чекати від будь-кого. Тим паче, що наші суперники, за невеликим винятком, і структурно, і антропометрично достоту схожі. Мова найперше про збірні США та Нігерії. Ці команди вкомплектовані міцними, кремезними парубками, які сповідують силовий футбол. І воліють грати в Європі.

Для обох цих колективів польський футбольний форум – така собі вітрина, нагода засвітитися на цьому «ярмарку» й отримати «масний» контракт в одному з клубів Старого Світу. У чомусь манера гри цих команд схожа на нашу. Нинішня збірна України не належить до супертехнічних команд. Наші козирі – змагальна дисципліна, акцент на оборону й контргру. Що у підсумку вийде із протиборства таких «близнюків», можна лише здогадуватися.

Єдиним винятком у компанії «суворих пацанів» можна вважати катарців. Ця команда бере своє радше умінням, аніж завзяттям. Швидкі й технічні гравці цієї команди, які пройшли вишкіл від іспанських «менторів», можуть попити крові будь-кому. У тому числі й збірній України.

Історія

Проте в наших уболівальників є підстави очікувати від підопічних Петракова бодай на вирішення завдання-мінімум. За підбором виконавців наша команда – як мінімум не гірша за суперників. Та й досвіду у неї не бракує, адже чимало хлопців грають на рівні української Прем’єр-ліги. До того ж, на нашому боці й історична статистика.

Її корені сягають ще тих часів, коли Україна не мала змоги виступати власною командою, але саме українські футболісти відігравали ключові ролі в збірній СССР. Під знаменами поневолювачів українці навіть ставали чемпіонами світу. На першому в історії мундіалі цієї вікової категорії, який відбувся у далекому Тунісі в 1977 році, чемпіонами стали саме совєцькі футболісти. Медалі найвищої проби тоді здобули одразу дев’ятеро українців. Капітаном команди був Андрій Баль із «Карпат», а найкращим гравцем турніру став київський динамівець Володимир Безсонов, якому пророкували величне майбутнє, проте кар’єру цьому талановитому футболісту зіпсували травми. А ще чемпіонами стали одноклубники Безсонова Юрій Сивуха, Сергій Балтача та Олександр Сопко, представники харківського «Металіста» Віктор Каплун та Валентин Крячко, Сергій Жарков із «Чорноморця» та ще один львів’янин Григорій Батич.

Два роки по тому, в 1979-му, на другому за ліком чемпіонаті світу, збірна Совєцького Союзу посіла друге місце. У фіналі команда, в складі якої виступило семеро українців (Віктор Чанов, Сергій Краковський, Олександр Заваров, Ярослав Думанський, Олег Таран, Анатолій Раденко та Михайло Олефіренко), поступилася збірній Аргентини, яку вів вперед Дієґо Марадона.

У подальшому подібних успіхів на чемпіонатах світу U20 в активі збірної Союзу не було. Найвище місце – третє, в 1991 році. У тій команді українців теж не бракувало: харків’янин Олександр Помазун, дніпряни Сергій Мамчур, Дмитро Михайленко, Сергій Коновалов і Євген Похлєбаєв, донеччанин Сергій Щербаков, львів’янин Володимир Шаран.

Між тим, цей світовий чемпіонат стане для незалежної збірної України (U20) стане вже четвертим за ліком. І в трьох попередніх наші футболісти обов’язково виходили до раунду матчів на виліт. Щоправда, на першій же стадії плей-оф – в 1/8 фіналу – наша казка й закінчувалася. І в 2001 році, і в 2005-му, і в 2015-му.

У першому випадку команді Анатолія Крощенка, яка, до речі, стала віце-чемпіоном Європи, пророкували як мінімум вихід до чвертьфіналу. Проте видовищна й технічна команда на чолі з Олексієм Бєліком спіткнулася на парагвайських ровесниках. Через чотири роки схожа оказія сталася вже з командою Олексія Михайличенка, в якій головні скрипки відігравала «солодка парочка» - Артем Мілевський та Олександр Алієв. Цього разу підніжку нам у першому раунді плей-оф поставила збірна Нігерії, яка, до речі, пробилася до фіналу, де поступилася Аргентині на чолі з Мессі.

Нарешті чотири роки тому в Новій Зеландії збірна України під керівництвом нинішнього наставника Петракова в 1/8 фіналу поступилася в серії післяматчевих пенальті команді Сенегалу. Чи не єдиною втіхою від тієї кампанії залишається титул найкращого бомбардира чемпіонату, який здобув півоборонець «Шахтаря» Віктор Коваленко.

Склад

Гравців «Шахтаря» й цього разу в збірній чимало. Одразу п’ятеро, проте до основи першої команди «гірників» вряди-годи потрапляє хіба що оборонець Валерій Бондар. Загалом же змагальний тонус нашої команди визначають гравці київського «Динамо» - Денис Попов, Сергій Булеца, Георгій Цитаїшвілі та Владислав Супряга. Проте, певна річ, не «Динамо» єдиним.

Основним воротарем команди має стати Андрій Лунін, права на якого належать мадридському «Реалу», проте зараз він на правах оренди виступає за інший іспанський клуб «Леґанес». Зазвичай, наш тренерський штаб віддавав перевагу грі у три оборонці, проте через травму ключового гравця цієї зони – динамівця Віталія Миколенка – Петраков, радше за все, повернеться до звичнішого варіанту — в чотири оборонці. Відтак, мабуть, захисна ланка нашої команди матиме такий вигляд: Попов, Бондар, Снурніцин (із донецького «Олімпіка») і «гірник» Корнієнко.

В центрі півоборони основними вважаються Дришлюк із «Олександрії» та Хахльов із іспанського «Алавесу», які грають роль «хвилерізів», а за креатив мають відповідати динамівці Булеца та Цитаїшвілі й «гірник» Конопля. Позиція єдиного форварда також практично безальтернативна – Супряга із «Динамо».

Звичайно, на тлі попередніх команд нинішній бракує харизматичних особистостей калібру Бєліка, Мілевського, Алієва чи Коваленка. В нинішньому складі на цю роль міг нагодитися Миколенко. Але обставини склалися так, що команда гратиме без Віталія. А отже мають змогу проявити лідерські риси інші виконавці. Скажімо, Цитаїшвілі. Георгій вже більш-менш стабільно виходить у складі «Динамо» і при цьому поряд із дорослими дядьками особливих комплексів не відчуває. То чому б не стати лідером серед ровесників?

Олександр Васильєв, для «Главкома»