Вайлуваті й боягузливі: про причини поразки «Динамо» в Брюґґе

Три стартові поєдинки за участю «Динамо» на внутрішній арені якось заколисали симпатиків київського клубу. Бо складалося враження, що команда Хацкевича зміцніла, змужніла, здолала хворобу росту й нарешті готова до вирішення серйозних завдань. А найсерйозніше серед них – вихід до групового раунду Ліги чемпіонів, хай там динамівський президент і говорить, що ліпше його підопічним грати в іншій Лізі – Європи. Менше з тим, «Динамо» справляло враження (бодай візуально), що якщо не зараз, то вже ніколи. Команда підсилилася, набралася досвіду, залишалося не наступати на звичні граблі. Та де там! У Брюґґе ми стали свідками такої ж гри у виконанні підопічних Хацкевича, за яку й колективу, й тренеру добряче перепадало на горіхи в попередніх сезонах. Невже танці на граблях – то динамівське покликання?..

Тренерська логіка

…Якось останнім часом ми звикли до динамівського «горя без розуму», коли Олександрові Хацкевичу доводилося не від солодкого життя ставити в основу суцільний «молодняк». «Молодняк» взаємністю відповідав не завше. Така вже у ніжного віку вдача. Проте зараз, напередодні старту «біло-синіх» у новому єврокубковому сезоні, чи не вперше за каденції Хацкевича-тренера, у нього з’явився справжній вибір. Причому такий, що наразі динамівський наставник міг би собі дозволити практично два рівноцінні склади. Проте він не може. Через які причини – то тема окремої розмови.

Одначе на даний момент Хацкевич вирішив зробити акцент на досвіді, відправивши Шапаренка, Попова, Цитаїшвілі та компанію підтримувати форму до дублю. Відтак перед грою з віце-чемпіоном Бельгії -  «Брюґґе» - в третьому кваліфікаційному раунду чемпіонської Ліги перед тренером «Динамо» було лише три справжні кадрові головоломки. Кого поставити на правий край півоборони, кого задіяти на позиції під нападниками, а кого – на вістрі атаки. Не довго мудруючи, Хацкевич вирішив не ризикувати, а тому на зазначених «больових точках» з’явилися відповідно Караваєв, Гармаш та Бесєдін.

Тренерська думка

Було ще одне більш-менш дискусійне питання перед грою в Брюґґе – яку саме тактику на матч обере наш тренерський штаб. Проте, в цьому сенсі сенсацій чекати не доводилося. Хоча б через те, що якийсь тиждень тому «Динамо» провело фактично репетицію матчу з «Брюґґе» - суперкубковий поєдинок проти «Шахтаря». Тоді кияни вже за довжелезною традицією віддали супернику ініціативу, покладаючись на свою контргру. Чомусь був упевнений, що й проти бельгійського віце-чемпіона наша команда зіграє саме так.

Інтуїція не підвела. Гості серед своїх головних пріоритетів не бачили ні контроль м’яча, ні контроль території. Для них було головним не допустити серйозних помилок на своїй половині поля й за першої ж нагоди спробувати спіймати опонента на протиході. Тактика не дуже мудра, проте дієва. Якщо, певна річ, знайдуться люди, які зуміють її втілити.

Проте людей вистачило лише на п'ятнадцять хвилин у першій половині зустрічі й приблизно на стільки ж – у другій. Тобто, з півгодини «Динамо» мало непоганий вигляд. У принципі, це не так уже й мало, адже для класної команди має вистачити, аби зробити свою справу. «Динамо» не вистачило.

Чому? Почнемо з того, що гості після стартового спурту несподівано віддали ініціативу супернику. Ситуація того не вимагала, опонент не був схожим на «Барселону», гравці нашої команди ще не зовсім «надихалися». Відтак такий крок можна пояснити або «мудрою» тренерською вказівкою, або саботажем гравців. Третього варіанту я не бачу. Бо не розумію, навіщо віддавати ініціативу, коли в тебе йде гра.

Наслідком ось такого, назвемо його м’яко «непорозуміння», став постійний тиск на ворота Бойка. Знову ж таки, на наші оборонні редути тиснув не Мессі з компанією, а такі собі Бонавентуре та Окереке. Проте, виявляється, у страху очі дійсно великі. Кілька разів динамівський захист провалювався, і лише Бойко рятував ситуацію. Проте й він виявився безсилим після ідеального удару Ванакена з одинадцятиметрової позначки. І лише страхом можна пояснити фол Караваєва, який призвів до призначення пенальті, бо особливої потреби збивати суперника у киянина не було.

Тренерські пошуки

Йдемо далі. Хацкевич у перерві матчу мав скорегувати гру. І він це зробив. Зробив так, як вміє. Як завше робить – замінами за позиціями. Тобто, нападника на нападника, півоборонця – на півоборонця. Для чемпіонату України вистачає таких «крутих» змін, для євроарени, як бачимо – замало. Циганков і Жерсон Родріґес, як показав матч, ще не готові робити різницю. Де Пена був активнішим і наполегливішим, проте йому бракує класу, аби самотужки вирішувати долю поєдинку. Ні інших джокерів, ні інший аргументів у динамівського коуча не знайшлося. Його підопічні спробували форсувати події, пресингувати, проте робили все це якось розрізнено, несистемно, хаотично. Не ліпшим чином у ці хвилини діяли й бельгійці, проте їх хоча б влаштовував рахунок.

Якщо загалом, то «Динамо» виявилося не таким потужним і поважним, як його малювали. Чи як його хотілося б бачити. Ніби й футболісти є непогані, ніби й мають потенціал, ніби й суперник не найвищого рівня (принаймні, не «Аякс»), але віз і досі там. Будемо вдруге запитувати «чому»? Вочевидь, питання в тренерові. Якщо говорити конкретно, цю гру програв передовсім Олександр Хацкевич. Через свою прямолінійність і невміння, небажання ризикувати. Таких не беруть в космонавти…

У підсумку – мінімальна поразка «Динамо». Поразка цілком заслужена й закономірна. Бо на інший результат кияни не награли. На жаль, це все те ж вайлувате й боягузливе «Динамо», яке в минулому сезоні програвало на всіх фронтах.

Але, навіть незважаючи на те, що колір настрою однозначно сірий, шанси на вихід до наступного раунду у киян таки є. Передовсім тому, що їхній суперник нічим особливим не здивував. Якщо «біло-сині» через тиждень самі можуть здивувати (приємно, певна річ), вони пройдуть далі. Якщо ж ні, на цьому тренерові треба ставити масний хрест.

Олександр Васильєв, для «Главкома»