Вітання як некролог. У день 57-річчя львівські «Карпати» близькі до повного краху

Сьогодні, 18 січня, львівські «Карпати» святкують 57-річчя з дня створення. Правда, «святкують» - надто гучно сказано. Три дні тому команда вийшла із відпустки, але до тренувань гравці так і не приступили. Причина – велика заборгованість по заробітній платі. Ціла низка футболістів «Карпати» вже покинула, а дехто може це зробити найближчим часом. Після осінньої частини сезону львів’яни замикають таблицю Прем’єр-ліги і особливих перспектив, що навесні ситуація зміниться в ліпший бік, немає.

З одного боку, так зійшлися зорі. Олігархові Петру Димінському, який фінансував клуб з 2001 року, зараз не до футболу. 18 серпня 2017 року він скоїв смертельне ДТП і переховується від українського правосуддя за кордоном. Фактично, з того часу грошей на команду Петро Петрович не виділяє. Якийсь час «Карпати» виживали за рахунок продажу гравців, налагодженому завдяки кмітливості й зв’язкам тодішнього віце-президента клубу Олега Смалійчука. Однак торік менеджер, діяльність якого викликала неоднозначну реакцію, залишив свою посаду. Ті, хто його замінили, зарадити справі не здатні. Також відмежувався від своєї причетності до львівського клубу популярний зараз діяч Ігор Коломойський, котрий має свою долю в «Карпатах», але підкріплювати її матеріально не поспішає.

Ті ж люди, які намагаються врятувати ситуацію зараз, у своїх спробах виглядають жалюгідно. Щоб переконатися в тому, достатньо почитати бодай вітальне слово на офіційному сайті, присвячене сьогоднішній даті.

«2020 рік обіцяє стати знаковим для легендарного клубу. Як відомо, «Карпати» за всебічної підтримки міської ради задекларували втілення масштабного інвестиційного проекту з реконструкції стадіону «Україна», реалізація якого має дозволити клубу стати фінансово незалежним та впевнено дивитися в майбутнє, ставлячи перед собою найвищі турнірні завдання», - йдеться у повідомленні.

Замість назвати речі своїми іменами, теперішні менеджери продовжують шантажувати мерію міста, ставлячи питання руба: «Або безкоштовне виділення величезної земельної ділянки, або клуб припиняє існування».

Насправді ж нічого нового не відбувається. Зі схожою риторикою Петро Димінський воював із міською владою Львова в особі Андрія Садового навіть у найліпші роки. Проте потурати амбіціям олігарха градоначальник не поспішав і в підсумку віз залишався там, де й знаходився. Здавалося б, виправити ситуацію мало будівництво до Євро-2012 «Арени Львів». Однак пускати туди «Карпати» безкоштовно теж не захотіли. Немає потреби. Бо після початку бойових дій на сході нашої держави на сучасному стадіоні проводили свої матчі футболісти донецького «Шахтаря», у єврокубках грали харківський «Металіст», луганська «Зоря» і «Олександрія». В чемпіонаті України там виступав рівненський «Верес», котрий із часом трансформувався в ФК «Львів».

Спроба керівництва «Карпат» вести на цьому тлі розмову з позиції сили виглядала відверто недолуго, адже команда не демонструє відповідного рівня гри, а клуб давно не вирізняється здоровим ґлуздом. А головне – його матчі відвідує горстка глядачів, що не дає підстав говорити про якусь винятковість.

Фактично, скандалами, конфліктами і ситуаціями, які межують з відвертим криміналом пройнята уся майже 20-річна каденція Димінського на чолі «Карпат». Клуб олігарх почав фінансувати в той час, коли він вважався одним із найсильніших в Україні. Однак дуже скоро у Львові розпочався кадровий хаос. Тільки тренери за цей період мінялися 32 рази. З гравцями ситуація теж часто дуже дивна. Не бажаючи виплачувати заборговане, пан Димінський часто вдавався до дивних методів: переводив донедавна основних виконавців у другу-третю команди, а то й взагалі забороняв тренуватися з основою. Артем Федецький через такі вибрики власника втратив нагоду зіграти на Євро-2012.

Логіки Димінського, який часто приймав незрозумілі навіть для близького оточення і завідомо шкідливі для розвитку клубу рішення, не може зрозуміти ніхто. Петро Петрович, який сам у футбол не грав ніколи, не соромиться диктувати досвідченим наставникам вимоги до тактики й тренувального процесу. І не бажає зважати на той факт, що його амбіції не відповідають рівню комплектації та особливостей розвитку клубу загалом.

Власне, те, що трапилося з «Карпатами» зараз, є наслідком тривалого самоуправства людини, яка у футбольних справах виглядає відвертим профаном. Втім, добре це усвідомлюючи, тривалий час дикі рішення Димінського, які супроводжувалися відвертими приниженнями знакових футболістів, мовчки сприймали навіть фанати. То за умови, що львівські ультрас вважаються одними з найвпливовіших в Україні.  

«Карпати» - унікальний клуб. Клуб, якому підкорилося історичне досягнення. Адже жодна інша команда в історії як совєцького, так і незалежного українського футболу не спромоглася, виступаючи не в елітному дивізіоні, виграти національний кубок.

З того часу, з далекого 1969-го, минуло 50 з гаком років. До наших днів з того кришталевого складу «Карпат» дожили центральний оборонець Ростислав Поточняк, вінґери Геннадій Ліхачов і Богдан Грещак, нападник Володимир Данилюк, капітан команди Ігор Кульчицький і запасний воротар Михайло Лупол. Віктора Турпака, Валерія Сирова, Петра Данильчука, Івана Ґереґа, Левка Броварського, Володимира Булгакова, Яноша Габовди, а також тренера Ернеста Юста і начальника команди Карла Мікльоша з нами вже немає.

Як і далеким спогадом, на жаль, залишаються згадки про переможні традиції одного з найкультовіших українських клубів. Бо ж окрім Кубка-1969 львів’яни двічі впродовж сезону-1976 зупинялися на четвертих місцях у чемпіонаті СССР, у сезоні-1997/1998 брали бронзу чемпіонату України і двічі в часи незалежності грали в кубкових фіналах. Була ера просвітлення й за каденції Димінського.

Єдиним тренером, котрому вдавалося тривалий час знаходити спільну мову і балансувати між покірністю до керівництва й інтересами команди був білоруський росіянин Олег Кононов. То з ним на чолі «Карпати» на зламі перших двох десятиліть ХХІ сторіччя спромоглися перемогти в кваліфікації Ліги Європи турецький «Ґалатасарай», а в груповому турнірі подарували драматичний матч проти німецької «Боруссії» з Дортмунда.

У ті часи «Карпати» Кононова регулярно обігрували і «Шахтар», і «Динамо». Команда стала сильною настільки, що розщедрився, збільшивши футболістам оклади вдвоє, навіть відомий своєю скупістю Димінський. Однак ефект вийшов зворотнім. Великі гроші на тлі придбання іноземних футболістів посіяли між старожилами клубу і Кононовим розбрат, який завершився тренерською відставкою і поверненням на круги своя. З цих кіл львів’яни не можуть вибратися понині. І вже й не відомо, чи виберуться…

Іван Вербицький, «Главком»