Повернення Байдена. Як у США визначають конкурента Трампа

Цьогорічні американські вибори вже встигли подарувати нам надзвичайно багато сюрпризів. І навіть коли почало здаватися, що демократи майже визначилися зі своїм кандидатом (хоча б поточним фаворитом), голосування, які відбулися цього тижня, внесли свої корективи.

Чому цей вівторок раптом став «супер»?

Super Tuesday – це особлива традиція американських президентських виборів, що бере свій початок у 1984 році. Цього дня одночасно проходять праймеріз у найбільшій кількості штатів. Отже і кандидат, який в цей день максимально переманить виборщиків (делегатів) на свою сторону, матиме найбільше шансів на номінацію від партії.

Зазвичай у Супервівторок свій голос віддають близько третини всіх делегатів протягом передвиборчої кампанії – більше, ніж у будь-який інший день. Цього року в Супервівторок голосували штати Алабама, Арканзас, Каліфорнія, Колорадо, Мейн, Масачусетс, Міннесота, Північна Кароліна, Оклахома, Теннессі, Техас, Юта, Вермонт та Віргінія. Окрім того, цього ж дня голосувала американська територія островів Самоа. Цього разу вівторок видався дійсно супер, бо за один день голосує два штати з найбільшою кількістю виборщиків – Техас та Каліфорнія. Тому боротьба справді була ще та. 

Епічний камбек

Після перших демократичних праймеріз у штатах Нью-Гемпшир, Айова та Невада багато хто вже списав колишнього віце-президента Джо Байдена з рахунків. Він не отримував голоси виборщиків, мав мінімальну підтримку на загальнопартійних голосуваннях та в принципі доволі посередньо показував себе на дебатах. Хоча Байден свого часу зміг взяти лідерство у демократичних перегонах, після перших кокусів та праймеріз соціаліст Берні Сандерс став відриватися від поміркованого Байдена.

Популярність Сандерса не повинна бути для нас сюрпризом. Однак те, що помірковані демократичні виборці почали активно підтримувати мера міста Саут-Бенд зі штату Індіана Піта Бутіджеджа, а не Байдена, заслуговує на звання відкриття. 

Бутіджедж вочевидь робив ставку на стаєрську дистанцію у перегонах і на більш пізніх етапах дійсно почав показувати позитивну динаміку. Його перемоги – а де-факто поділ першого місця із Сандерсом – у перших двох праймеріз дійсно показали результативність цього підходу. Це створило доволі помітний розкол у лавах поміркованих демократів, які мали до вибору двох сильних кандидатів, а також Емі Клобушар, яка стабільно тримала за собою третє місце на всіх праймеріз та майже витиснула з перегонів Елізабет Воррен – прогресивістку від штату Міннесота. 

Однак після впевненої перемоги Сандерса в Неваді наступні праймеріз – у штаті Південна Кароліна – уже бере Байден. Свій успіх Джо закріпив і під час Супервівторку, що для його виборців стало неочікуваною перемогою, а для решти – майже шоком. Він узяв 10 із 14 штатів, забравши в Сандерса омріяний ним Техас та взагалі всі південні штати. 

Які фігури все ще на дошці?

Після праймеріз у Південній Кароліні (останні перед Супервівторком) спочатку Бутіджедж, а потім і Клобушар зняли свої кандидатури і підтримали колишнього віце-президента Байдена. Мабуть, побачивши майже одностайну підтримку Сандерса серед прогресивістів (а по суті – соціалістичних демократів; про них докладніше читайте в цьому матеріалі), демократи поміркованого кола також вирішили об'єднати свої голоси. 

Можна лише уявити, наскільки напруженими могли бути ці переговори, особливо з Бутіджеджом, але факт залишається фактом – тепер і помірковані кола мають єдиного кандидата, який вже відривається вперед від свого соціалістичного переслідувача.

Також після результатів Супервівторка про завершення своєї кампанії повідомив і одіозний медіамагнат Майк Блумберг. За майже три місяці своєї участі у перегонах він витратив більш як пів мільярда доларів, однак крім деяких проміжних мініперемог (як, наприклад, третя позиція в Оклахомі чи перемога в Американському Самоа в Супервівторок) він запам’ятався хіба що слабенькими виступами на дебатах та нескінченною рекламою на телебаченні. До речі, про рекламу – навіть після остаточної поразки в Блумберга ще викуплено ефірного часу мільйонів на cім, тому і після завершення кампанії він ще трохи посвітиться на федеральних каналах.

Тепер на дошці демократів залишається трійка кандидатів, з якими вони мають грати проти Трапма: соціаліст Берні Сандерс, поміркований демократ Джо Байден та прогресивістка Елізабет Воррен. Очевидними фронтранерами є Байден та Сандерс, тоді як Воренн, хоча і є аутсайдером, доволі міцно тримається на вже здобутих позиціях.  

Прогнози, прогнози і знову прогнози

Почнемо з простого – прогнозу для республіканців. Дональд Трамп стовідсотково отримає номінацію, якщо тільки справді не станеться якогось катаклізму. Хоча багато хто в лавах республіканців – як парламентарі, так і виборці – його не підтримує, проте він єдиний шанс продовжувати просувати їхній порядок денний та інтереси.

У демократів усе набагато цікавіше. Помірковані демократи нарешті обрали одноосібного лідера свого табору – Джо Байдена. Тепер соціалістам та Сандерсу дійсно треба переживати – навколо Байдена об’єдналися чорношкірі виборці, виборці старше 45 років та загалом усі симпатики Бутіджеджа, Клобушар та Блумберга. 

Здавалося б, ліве крило демократів також має свого лідера в обличчі Сандерса. Але є один нюанс, який поки що недостатньо оцінюється прихильниками Сандерса. І це – Елізабет Воррен.

Довгий час вони із Сандерсом вважалися таким собі тандемом прогресивних фронтранерів. Вони проводили спільні виступи, разом виступали на дебатах та вели багато в чому спільну кампанію в соціальних медіа. Проте під час одного з останніх раундів дебатів у парочці стався розкол – за словами Воррен, Берні в особистій розмові висловив думку, що жінка не зможе бути президентом. Після цього почався доволі палкий період суперечок та взаємних звинувачень. Від колишнього союзу не зосталося і сліду.

Після виходу з кампанії Клобушар та Бутіджеджа сенаторка Воррен моментально зайняла їхню нішу та тепер наступає на п'яти передовим кандидатам. Здавалося б, що з 50 делегатами в запасі проти більш як 300 у Сандерса та 400 у Байдена шансів у неї небагато. Проте електорат Воррен – це той же електорат соціалістів, тільки більш ліберальний. І саме цих 50 делегатів Берні конче не вистачає, аби наздогнати свого головного конкурента. 

Усю свою політичну кар'єру Воррен вирізнялася надзвичайною принциповістю. І тепер залишається лише гадати, на які поступки доведеться йти Сандерсу, аби переконати її зняти свою кандидатуру на його користь та переломити її позицію. Бо якщо соціалісти зараз не зупинять переможний марш Байдена, далі для них буде вже запізно.

Олександр Краєв, для «Главкома»