78-річний сенатор Берні Сандерс. Народився у Брукліні у родині єврейських іммігрантів з Польщі
Саме соціалісти зараз в тренді у американського виборця, особливо у молодого
Другі праймеріз Демократичної партії у штаті Нью-Гемпшир подарували перемогу Берні Сандерсу - сенатору від штату Вермонт, найстаршому учаснику передвиборчих перегонів та негласного лідера демократичних прогресивістів. Буквально сталося те, чого боялися консерватори та центристи з обох партій, – відкритий соціаліст виходить у лідери у перегонах за кандидування від демократів на президентських виборах.
То хто ж такий містер Сандерс, що зараз дає йому популярність та які його шанси на отримання номінації? І на десерт, звісно, трохи української перспективи на погляди та амбіції пана Сандерса.
Сучасна Демократична партія: демократичні соціалісти проти помірних
Вже доволі довгий час Демократична партія не представляє собою цільного ядра ліберальної ідеології у Сполучених Штатах. Її представники розділені на безліч малих внутрішніх угруповань, і часом внутрішня боротьба у партії йде насиченіше та жорсткіше, ніж протистояння з республіканцями. Усі ці групи глобально можна об’єднати у два табори: демократичних соціалістів (іноді також відомих як прогресивістів) та помірних демократів.
Помірні демократи є представниками класичного американського лібералізму. Паритетні засади роботи державного та приватного сектору, обмежені, але існуючі соціальні програми, більша роль Конгресу в усьому, підтримка расових та етнічних меншин. Короче кажучи, абсолютна класика ліберального жанру.
Але нас набагато більше будуть цікавити саме соціалісти. І в їхній програмі є чому подивуватися. Перш за все, це класичний наратив про загальну, «соціальну» (мало не «народну») економіку. Вона тягне за собою максимальне розширення усіх існуючих і створення нових соціальних програм в усіх сферах суспільного життя. Держава тепер має бути присутня в кожному куточку людського життя.
Американська система охорони здоров’я, відома своєю страховою приватною складовою, має бути повністю націоналізована. Вища освіта має стати безкоштовною для всіх (!), а «історично чорні» коледжі мають отримати додаткове фінансування. Найбагатші люди мають платити додатковий податок на багатство та на розкіш, з якого будуть оплачуватися трильйоні борги американців за вищу освіту. Кордони мають бути відкритими для всіх, жодних перепон для мігрантів створювати не потрібно.
Звучить популістично? Саме так. Не очевидно, як це вписується в класичний американський капіталізм? Безперечно. Але саме соціалісти зараз в тренді у американського виборця, особливо у молодого. В дивний час доводиться жити…
Перші праймеріз демократів: інформація до роздумів
На перший погляд, ситуація із демократичними праймеріз в Айові та Нью-Гмепширі більш ніж зрозуміла. На першому з них Піт Бутіджедж зайняв перше місце, Сандерс друге. В Нью-Гемпширі вони помінялися місцями. Обидва рази третє місце стабільно тримала Емі Клобушар, яка до цього, скоріше, вважалася аутсайдером перегонів та змогла надолужити розрив від фронтранерів лише цього місяця.
Берні Сандерс чи Піт Бутіджедж" width="734" height="487" itemprop="image" />
Але це не була б американська виборча система, якби все було так просто. Під час кожного праймеріз проводиться два голосування: загальне голосування усіх партійців та паралельне голосування спеціально обраних виборців (частина славнозвісної системи колегії виборників, яка також функціонує і в партійних перегонах). До того ж, в двох штатах проходили партійні зібрання абсолютного різного штибу - в Айові це був кокус, в той час як в Нью-Гемпширі провели праймеріз (детальніше про їх відмінності можна почитати в попередній статті).
Усі ці особливості в результаті дають нам доволі двояку ситуацію. Річ у тім, що в обох праймеріз за голосами виборщиків переміг Бутіджедж, але більшість партійців на загальному голосуванні віддали свій голос Сандерсу. Що в першому, що в другому випадку різниця мінімальна, і це дає підстави для неспокою серед демократів щодо можливого розколу лідерства. Але такі побоювання скоріше стосуються помірних демократів, для багатьох з яких вже за декілька праймеріз постане важливе питання - Клобушар чи Бутіджедж?
Для демократичних соціалістів, попри стабільні результати Елізабет Уоррен, такого вибору не стоїть. Якщо вони хочуть мати мінімальний шанс на номінацію саме свого представника, ним може бути лише Сандерс. І це розуміння, судячи із заяв провідних діячів руху, у них дійсно є, тому Уоррен потроху відходить на маргінез прогресивістського руху (що, звісно, не завадить їй спробувати свої сили в проміжних виборах цього року).
Соціалістичний президент для Сполучених Штатів?
То чи дійсно настала пора піддатися загальному настрою лівої американської преси і вже вважати Сандерса чинним лідером від демократів? Чи це поспішні висновки?
Так, Березі Сандерс дійсно має доволі широку підтримку серед демократичних виборців: за нього готова голосувати молодь, його підтримують майже всі расові меншини і він став улюбленцем мігрантів першого та другого поколінь. Так, в нього дійсно найбільший політичний досвід серед усіх учасників передвиборчих перегонів. Проте є декілька важливих деталей, які грають проти Сандерса.
По-перше, особливість американських виборів така, що більшу роль за загальне голосування зіграє слово колегії виборників. А саме цей орган зазвичай вирізнявся своєю консервативністю та «м’яким» голосуванням, і для них Берні явно не буде фаворитом.
По-друге, коли перед демократами буде стояти завдання побороти Дональда Трампа, який вже витримав імпічмент і непогано підтримав свій рейтинг, вони явно не будуть схильні сильно ризикувати. Сандерс, звісно, популярний та активний політик, але через свою риторику доволі ризиковий, особливо у так званих «пурпурових штатах» (тих, які не мають традиційно визначеного партійного забарвлення і від вибору яких на кожних виборах часто залежить їх загальний результат).
Звісно, наразі праймеріз проходили лише в штатах Нової Англії - переважно білих та скоріше конервативних, а тому реальні настрої демократів вийде дізнатися лише при голосуванні всіх меншин, які завжди вбачали в партії свій політичний рупор. Як і у 2008, так і у 2020 році, саме меншини і зроблять вирішальний вибір у кампанії демократів.
P.S. Погляд з України. Позитиву чекати не варто?
Потенційна перемога (хоча і малоймовірна) Берні Сандерса на президентських виборах не принесе нічого доброго Україні. Насамперед тому, що Сандерс-президент сконцентрується виключно на внутрішній політиці. Курс зовнішньої політики соціалістів, наскільки можна судити, буде націлений на будь-який формат врегулювання усіх закордонних криз та конфліктів, аби зменшити необхідність Америки їх вирішувати. Звісно, буде робитися значний наголос на правах людини, але це скоріше лише ідеологічний наратив без реального силового чи фінансового підкріплення.
Команда Сандерса, як і сам кандидат, не проявляла за весь час кампанії особливого інтересу ні до України, ні до навіть зовнішньої політики загалом. До того ж, його плани на скорочення військових бюджетів Сполучених Штатів явно не віщують нічого доброго ні НАТО загалом, ні країнам Балтії, ні Україні…
Олександр Краєв, для «Главкома»
Коментарі — 0