Венесуела. Момент істини

23 січня 2019 року світ сколихнула новина про те, що новопризначений очільник Національної асамблеї Венесуели Хуан Гуайдо склав присягу президента. Невдовзі після цього США, Канада, а також переважна більшість країн Латинської Америки визнала Гуайдо очільником країни. При цьому Ніколас Мадуро, який 10 січня 2018 року вдруге пройшов процедуру інавгурації, заявив про спробу державного перевороту за підтримки зовнішніх сил. Саме Мадуро продовжує контролювати збройні сили країни і нафтову компанію PDVSA, яка є хребтом економіки Венесуели.

То чи справді відбувається спроба державного перевороту? І як далі можуть розвиватися події?

Хитке двовладдя у Венесуелі

Перш за все, необхідно розібратися, як країна із найбільшими розвіданими запасами нафти в світі опинилася у такій ситуації. Після смерті в 2013 році Уго Чавеса, який керував Венесуелою із 1999 року, владу в країні успадкував, по суті, обраний Чавесом наступник Ніколас Мадуро. І вже він вирішив слідувати визначеній попередником зовнішній і внутрішній політиці. Проте разом із владою в країні Мадуро успадкував і всі недоліки вибудованої Чавесом системи. Легітимність діючого режиму спиралася на соціальні програми для населення, підґрунтям яких є нафтова галузь. Проте вже у 2013 році у Венесуелі почалися проблеми – спочатку падіння рівня видобутку, а потім і падіння ціни на чорне золото. На сьогодні компанія PDVSA видобуває лише 1,2 млн барелів на добу або удвічі менше ніж до початку кризи. Проте Ніколас Мадуро, який не користується такою ж популярністю і не є таким харизматичними лідером, як Уго Чавес, вирішив не вносити корективи в економічну політику країни. Як наслідок, в 2018 році інфляція складала 1,7 мільйона відсотків. А країну вже покинули через економічну кризу 3,3 млн осіб – і це при населенні в 32 млн.

Економічні проблеми призвели до того, що в грудні 2015 року коаліція опозиційних сил, відома як Демократичний альянс, вперше за 16 років взяла під контроль законодавчу владу в країні – отримала більшість в Національній асамблеї шляхом загальних виборів. Режим Мадуро не намагався розігнати Національну асамблею. Однак в березні 2016-го і липні 2017-го робилися спроби узурпувати повноваження законодавчої гілки. Спочатку відповідне рішення про перебирання на себе повноважень Національної асамблеї прийняв Верховний суд. Після того режим Мадуро ініціював скликання Конституційної асамблеї, яка мала б взяти на себе повноваження Національних зборів. Паралельно із цим Венесуелою прокотилися кілька хвиль масових протестів. Останні найбільш масштабні мали місце в першій половині 2017 року. Тоді в сутичках із поліцією загинуло не менше 125 осіб.

Водночас опозиція вирішила ігнорувати вибори, які проводив правлячий режим. Неучасть у виборах, вважала опозиція, делегітимізує їх. Так, спочатку були проігноровані вибори до Конституційної асамблеї у липні 2017 року. А після цього в травні 2018 року опозиція ігнорувала і вибори президента Венесуели. Це дозволило низці країн Латинської Америки, а також США і ЄС не визнавати результати волевиявлення.

Проте така позиція не змусила Мадуро іти на поступки. Хоча в 2018 році за посередництва країн Латинської Америки робилися спроби посадити за стіл переговорів владу і опозицію Венесуели. Але зусилля виявилися марними. Як наслідок, 10 січня 2019 року Ніколас Мадуро вдруге склав присягу президента Венесуели. У той же час Національна асамблея оголосила свого главу Хуана Гуайдо тимчасовим виконувачем обов’язків глави держави. Опозиція апелює до того, що Мадуро є нелегітимним лідером Венесуели, оскільки вибори у травні 2018 року були не лише проігноровані більшою частиною населення, але і фальсифіковані. Як наслідок венесуельська Конституція зобов’язує провести нові вибори протягом 30 днів. Водночас саме очільник Національної асамблеї в цей період має бути главою держави.

12 січня 2019 року Бразилія першою серед іноземних країн визнала Хуана Гуайдо президентом країни.

В гру вступають США

Проте ситуація набула нового звучання лише 23 січня 2019 року. Спочатку Хуан Гуайдо під час велелюдного мітингу склав присягу тимчасового виконувача обов’язків президента Венесуели. Відразу після цього США заявили про те, що саме очільника Національної асамблеї визнають главою Венесуели. Після цього це ж зробили Аргентина, Колумбія, Чилі, Коста-Ріка, Еквадор, Гватемала, Гондурас, Панама, Парагвай і Перу.

Таке рішення адміністрації Дональда Трампа стало наслідком формування потужної коаліції проти Ніколаса Мадуро. Нинішня адміністрація США із самого початку свого правління у січні 2017 року не приховує своєї позиції до спадкоємця Уго Чавеса. Адміністрація Трампа за останні два роки запровадила декілька пакетів персональних санкцій проти членів режиму Мадуро. Сам Дональд Трамп публічно говорив в 2017 році про можливість воєнної інтервенції у Венесуелу для повалення режиму. У 2018 році The New York Times повідомляла, що венесуельські військові зондували ґрунт щодо можливого сприяння США військовому перевороту у Венесуелі. Проте до цього, як і до прямої інтервенції, не дійшло.

У листопаді 2018 року радник президента США Джон Болтон у промові в Маямі вніс Венесуелу до «трійки тиранії» в Латинській Америці поряд із Нікарагуа і Кубою. Після цього у січні 2019 року державний секретар США Майк Помпео в рамках зустрічі із новим президентом Бразилії Жеїром Болсонару погодив спільний порядок дій щодо Венесуели. Паралельно із цим група сенаторів США на чолі із Марко Рубіо активно переконувала адміністрацію Трампа посилити тиск на Каракас. Врешті-решт віце-президент США Майк Пенс в січні 2019 року провів дві розмови із Хуаном Гуайдо. Під час яких вдалося переконати очільника Національної асамблеї проголосити себе тимчасовим лідером країни. Після складання присяги Гуайдо, Майк Помпео закликав інші країни Організації американських держав підтримати нового лідера Венесуели, а також пообіцяв $20 млн гуманітарної допомоги. Окрім того США ініціювали обговорення ситуації у Венесуелі на рівні Ради Безпеки ООН в суботу 26 січня 2019 року. На що відразу ж скептично відреагував постійний представник РФ Василь Небензя.

Російський фактор і стриманість Європи

Проте не всі країни Латинської Америки визнали Гуайдо. Однозначну підтримку Мадуро висловили уряди Болівії, Куби і Нікарагуа. Окрім того уряд Мануеля Лопеса Обрадора в Мексиці теж зайняв обережну позицію, не поспішаючи визнавати очільника Національної асамблеї Венесуели тимчасовим президентом. Нейтралітету поки що дотримується і Уругвай.

Окрім того доволі стриману позицію зайняв ЄС. Головний дипломат Євросоюзу Федеріка Могеріні в своїй заяві підтримала прагнення народу Венесуели до демократії. Проте Брюссель відмовився від формального визнання Хуана Гуайдо очільником Венесуели. Дипломатичні джерела Reuters в ЄС пояснюють це тим, що Брюссель побоюється створити негативний прецедент – підтримки самопроголошеного лідера, який не був обраний народом на виборах. Ту ж позицію фактично зайняли Франція, ФРН, Велика Британія і Іспанія. Вони, із одного боку, заявили про невизнання легітимності уряду Мадуро і підтримку демократичних прагнень народу Венесуели, але при цьому не визнали Хуана Гуайдо президентом. Лише найбільша фракція Європейської народної партії в Європарламенті визнала лідера Національної асамблеї очільником Венесуели і пообіцяла поставити відповідне питання на розгляд в парламенті ЄС на наступному тижні.

РФ, Туреччина і КНР заявили про однозначну підтримку режиму Ніколаса Мадуро. Реджеп Ердоган назвав президента Венесуели братом і закликав його триматися. Пекін розкритикував втручання США у внутрішню політику Венесуели. Водночас речник президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що спроба узурпувати владу у Венесуелі іде в розріз із основними принципами міжнародного права. Окремо Москва попередила про негативні наслідки від можливої військової інтервенції зовнішніх сил.

Позиція РФ в цьому питанні є знаковою, адже за останні 13 років Москва вклала в економіку Венесуели біля $17 млрд. РФ поряд із КНР перетворилася на головного партнера Каракаса на міжнародній арені – за останні 5 років Ніколас Мадуро чотири рази був у Москві. У листопаді 2017 року РФ дала згоду на реструктуризацію боргу на суму $3,15 млрд. Окремо по лінії «Роснєфті» Венесуела винна РФ іще $3,1 млрд. При цьому росіяни контролюють 49,9% венесуельської мережі заправок Citgo в США. Також «Роснєфть» має частки в п’яти родовищах, які щоденно видобувають по 161 тис. барелів нафти. РФ допомагала Венесуелі навіть поставками продовольства під час економічної кризи. Експорт зерна склав 223,5 тис. тонн у 2017-му і 226 тис. тонн у 2018-му. Отже, Москві є багато чого втрачати у випадку зміни влади в країні. А тому у випадку спроби провести в Венесуелі демократичний транзит будь-яка нова влада буде змушена враховувати інтереси РФ. В іншому випадку у Кремля не буде жодного інтересу в тому, щоб сприяти виходу Венесуели із кризи. Навпаки РФ буде і далі продовжувати підтримувати Мадуро як гаранта того, що інвестовані кошти не будуть втрачені. Тому не дивно, що Хуан Гуайдо ще в травні 2018 року заявив про те, що хто б не очолював Венесуелу, але співпраця із РФ буде продовжена.

Сценарії

Сьогодні у Венесуелі триває двовладдя. По суті, воно триває із грудня 2015 року. І підстав говорити про державний переворот немає. Хуан Гуайдо не контролює ні армію, ні економічний блок країни.

Формально міністр оборони Венесуели Владімір Падріно заявив в четвер про те, що Мадуро є легітимним президентом, а опозиція намагається провести переворот. Верховний суд і керівництво PDVSA також підтримали Мадуро. Проте цікаво, що в грудні 2018 року Владімір Падріно начебто пропонував, щоб лідер Венесуели пішов у відставку.

Так чи інакше, але роль армії в подальшому розвитку подій в країні розуміють як Ніколас Мадуро, так і Хуан Гуайдо. Правозахисники нарахували в 2018 році 32 випадки тортур військових Венесуели. Мадуро тримає під контролем збройні сили, час від часу проводячи чистки і признаючи лояльних людей. На початку цього тижня була придушена спроба підрозділу Національної гвардії виступити проти діючої влади. Водночас Національна асамблея ще 11 січня 2019 року закликала військових переходити на сторону опозиції, обіцяючи амністію.

Малоймовірно, що Ніколас Мадуро наважиться на арешт Хуана Гуайдо, так як це було зроблено із іншими лідерами опозиції Венесуели (Енріке Капрілесом і Леопольдо Лопесом). Хоча 13 січня спецслужби вже затримували на певний час очільника Національної асамблеї. У середовищі Мадуро добре розуміють, що арешт може призвести до подальшої радикалізації ситуації. У країні цього тижня знову почалися масові протести, небачених із 2017 року масштабів. Внаслідок заворушень вже загинуло 26 осіб. Арешт і суд над Хуаном Гуайдо може дати привід для США запровадити санкції щодо енергетичного сектору країни. Це також може змусити країни із нейтральною позицією пристати на бік опозиційних сил. Водночас на сьогодні Хуан Гуайдо не представляє реальної загрози режиму, не маючи реальних важелів впливу на ситуацію в країні. Опозиція також боїться можливого переростання протестів в збройні сутички. Такий розвиток подій може відштовхнути від опозиції помірковану частину населення. Тому без потужного зовнішнього тиску Ніколас Мадуро і далі може спокійно жити в ситуації двовладдя. Хоча не можна виключати того, що Владімір Падріно спробує виступити у ролі посередника між опозицією і владою.

Власне, для країн, які підтримали Хуана Гуайдо настав момент істини. Вже сьогодні чітко зрозуміло, що поява альтернативного президента Венесуели точно не може змусити його піти у відставку і погодитися на початок демократичного перезавантаження політичної системи в країні. Як наслідок постає питання майбутніх дій країн, які критично налаштовані до офіційного Каракаса. Однієї лише опозиції країн Групи Ліми, куди входять 14 держав вороже налаштованих до Мадуро, явно не достатньо. В цьому сенсі роль США може бути визначальною. У 2018 році американці імпортували в середньому до 500 тисяч барелів нафти на добу. Це давало Каракасу до 75% прибутків, оскільки продажі решти нафти ідуть на погашення раніше виданих кредитів РФ і КНР. Відмова США від венесуельської нафти, разом із домовленістю із такими країнами як Індія щодо відмови купляти додаткову венесуельску нафту, могла б змусити Мадуро сісти за стіл переговорів. Не даремно Гуайдо вже пообіцяв амністію представникам діючого режиму, окрім тих, які винні в масових порушеннях прав людини.

Саме відмова Ніколаса Мадуро від влади із подальшим виїздом до Болівії чи Куби могла б стати шляхом до перезавантаження політичної системи Венесуели. При цьому багатьом представникам діючого режиму потрібні гарантії безпеки, гарантій також вимагатимуть КНР і РФ. Процес посередництва мали б очолювати країни Латинської Америки при підтримці США і ЄС. Але поки що рано говорити про те, що розвиток подій піде саме за цим сценарієм. Події радше штовхають Венесуелу до громадянської війни. І лише принципова позиція збройних сил країни може врятувати країну-бензоколонку від масового кровопролиття.

Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»