Нині – найбільш небезпечний момент для США з часів Другої світової війни

Пояснюючи, чому, на його думку, США має допомагати Ізраїлю, але не Україні, сенатор Джеймс Девід Венс, республіканець від Огайо, написав: «Ізраїль має досяжну мету. Україна – ні». На ділі ж цілі у цих держав ідентичні – національне виживання в умовах сусідства з ворогами, метою яких є національне знищення цих держав.

Категоричний висновок Венса про те, що виживання України є недосяжним, демонструє важливий симптом трансформації Республіканської партії Дональдом Трампом. Якщо Трамп втретє поспіль стане кандидатом у президенти від республіканців, вийде, що одна з двох основних партій країни буде більш ізоляціоністською, ніж будь-яка партія на історичному піку ізоляціонізму «Америка перш понад усе» 1930-х років.

Венс відображає давню американську, і особливо республіканську тенденцію, найбільш характерну для Середнього Заходу, де колись її втілив житель Огайо. Сенатор Роберт Тафт (1889-1953), син президента, не вважав себе ізоляціоністом. Але на початку 1940 року, незадовго до бліцкригу Гітлера до Парижа та Ла-Маншу, Тафт сказав: «Для нас було б великою помилкою брати участь у європейській війні. Я не вірю, що ми можемо істотно вплинути на результат».

У 1940 році він програв висування в президенти від республіканців Венделлу Уілкі, який на той момент перебував у лавах партії менше року, і який заявив, що ліпше проголосує за переобрання президента Франкліна Рузвельта, ніж за республіканця, який виступав проти допомоги Британії та Франції.

Тафт зробив значний, хоч і ненавмисний внесок у безпеку США, коли проголосував проти договору НАТО. За його словами, Радянський Союз не хоче війни, а НАТО може спровокувати його на війну. Крім того, наявність у США атомної бомби збереже мир.

21 липня 1949 року, після комуністичного перевороту в Чехословаччині та блокади Берліна, Сенат схвалив членство в НАТО 83-ма голосами проти 13. Позиція Тафта в поєднанні з його прагненням висунутися від республіканців у 1952 році допомогла спровокувати Дуайта Ейзенхауера, верховного головнокомандувача НАТО (1951-1952), вступити в перегони. Наслідком стала двопартійна інтернаціоналістична зовнішня політика країни, яка виграла «холодну війну».

Аксіомою є те, що більшість американців у зовнішній політиці прагнуть якомога меншого. Майкл Бароне у своїй книзі 2019 року «Як змінюються американські політичні партії (і як вони не змінюються)» зазначає: Південь, дім для агресивних шотландсько-ірландських іммігрантів, є найбільш «яструбиним» краєм. Середній Захід, заселений іммігрантами, які втекли сюди від європейських конфліктів, – найбільш «голубиний».

Венс, послідовник Трампа, є симптомом політичної гнилі навіть більше, ніж сам Трамп. Трамп, наче водяний жучок, бігає поверхнею життя нації, його рухають виключно особисті мотиви – злість, помста та схвалення натовпу. 39-річний Венс з його різноманітністю переконань, і подібні до нього прихильники Трампа, після того, як їхній герой відступить, можуть ще довго впливати на суспільне життя.

Нині – найбільш небезпечний момент для США з часів Другої світової війни; більш загрозливий, ніж кубинська ракетна криза в жовтні 1962 року. Тоді загроза виникла внаслідок прорахунку одного непостійного, не завжди необачного лідера (Микита Хрущов) ядерної держави, чий стратегічний арсенал був помітно гіршим за американський.

На сьогодні існує три безрозсудні ядерні держави – Китай, який беззаконно лютує в сусідніх морях, Росія, яка намагається у насильницький спосіб перекроїти європейські кордони, і Північна Корея. От-от у гру вступить четверта така країна, Іран. І тепер консенсус США після Другої світової війни щодо ролі цієї нації у світі зазнає нападу в партії, яку Ейзенхауер врятував від небезпечної нерішучості та наївності Тафта.

Ліками від ізоляціонізму 1930-х років став Перл-Харбор. Чи будуть ліки від сьогоднішнього ізоляціонізму таким само раптовими і несподіваними? Політики у Москві та Пекіні, мабуть, радіють поведінці американських популістів, які культивують втому від війни в нації, що не проливає крові і витрачає мізерні гроші зі свого багатства.

Популісти називають війну в Україні «вічною війною». Вона триває 20 місяців. На 21-му місяці Другої світової війни в Європі – а це був травень 1941 року – Гітлер тріумфував від Норвегії до Північної Африки, і до Дня Перемоги Європи залишилося чотири роки. Друга світова війна не була вічною; вона була варта перемоги.

У 1936 році Вінстон Черчілль (прем'єр-міністр Великобританії у 1940-1945 і 1951-1955 роках – «Главком») попередив самовдоволений британський парламент, що «ера прокрастинації... добігає кінця. … Ми вступаємо в період наслідків». Наслідки діяльності Венса та йому подібних можуть бути набагато масштабнішими і жахливішими, ніж наслідки діяльності Трампа.

Джерело: The Washington Post

Переклала Наталія Сокирчук, «Главком»