Посол Микола Кулініч: За війною в Україні австралійці бачать Росію

    «Сидр українського виробництва, уявіть собі, – один з найпопулярніших напоїв у Західній Австралії!»
    Довгий час українське посольство в Австралії не мало свого керівника – пауза затягнулася на кілька років. Лише після початку агресії на Донбасі та катастрофи пасажирського літака Malaysia Airlines, унаслідок якої загинули і пасажири з Австралії, президент Порошенко здійснив візит до цієї далекої країни. А в листопаді 2015-го надзвичайним та
    • Катерина Пешко
    • 22 Травня, 16:00
    • Розсилка
    Посол Микола Кулініч
    фото: day.kiev.ua
    Посол Микола Кулініч

    «Сидр українського виробництва, уявіть собі, – один з найпопулярніших напоїв у Західній Австралії!»

    Довгий час українське посольство в Австралії не мало свого керівника – пауза затягнулася на кілька років. Лише після початку агресії на Донбасі та катастрофи пасажирського літака Malaysia Airlines, унаслідок якої загинули і пасажири з Австралії, президент Порошенко здійснив візит до цієї далекої країни. А в листопаді 2015-го надзвичайним та повноважним послом туди було призначено Миколу Кулініча. До цього він працював ректором Дипломатичної академії при МЗС, був послом України в Японії, радником-посланником українського посольства в Республіці Корея.

    Сьогодні дипломат визнає, що Україна не надто вільно почувається в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, проте додає, що як мінімум у відносинах з Австралією почалася нова активна фаза. У воєнному конфлікті з Росією Австралія чітко стоїть на боці України. Слід визнати, що саме катастрофа МН17 різко прояснила розуміння австралійців щодо подій у країні, розташованій від них за 15 тисяч кілометрів.

    У січні дипломатичним відносинам України та Австралії виповнилося 25 років. Про спільні проекти, якими обидві країни можуть похвалитися в цей ювілейний рік, про боротьбу української діаспори із російською пропагандою, а також про маленький «Кремль» у Канберрі Микола Кулініч розповів в інтерв’ю «Главкому».

    Пане посол, ви приїхали до Австралії у вересні 2015 року. До цього тривалий час українська амбасада не мала керівника. Чому?

    Посольство України в Австралії було відкрито в 2003 році. Взагалі дипломатична установа відкривалась в Австралії до Олімпійських ігор 2000 року. Спочатку діяло Почесне консульство в Сіднеї. На його базі було створено Генеральне консульство в Сіднеї. Олімпійські ігри минули, і тоді виникла ідея Генконсульство перевезти в Канберру та перетворити його на посольство. Так і було зроблено у квітні 2003-го. Послом України в Австралії тоді призначили Олександра Міщенка (зараз посол України в Азербайджані. – «Главком»), потім його змінив Валентин Адомайтіс. А після його звільнення була пауза, чесно кажучи, затяжна, більше шести років, і тому у декого навіть виникає відчуття, що нашого посольства в Австралії не було. Але посольство було, воно видавало візи, може, не в тому масштабі, як би цього хотілося, але працювало. Просто замість посла був тимчасовий повірений. Але так, контент наших двосторонніх відносин тоді був інший. Із призначенням нового посла почалася нова фаза, активізація.

    І все-таки, які причини цієї паузи у кілька років?

    Україна, вочевидь, не входить у систему зовнішньополітичних пріоритетів Австралії. Їх більше цікавить ситуація навколо, у Тихому океані. Є проблема Індонезії, Китаю. Австралійці комфортно себе почувають на своєму континенті. Їм у себе затишно, а все, що відбувається у світі, – це десь дуже далеко. Це те, що у них називається down under (Австралію часто називають the land down under, що дослівно перекладається як «земля догори ногами». – «Главком»). Якщо взяти глобус, то вони умовно десь під глобусом. А це величезна країна. Якщо взяти мапу Австралії у правильних географічних пропорціях, вона покриває всю Європу – від Ірландії до Туреччини. Австралія співрозмірна за територією зі США. І при цьому там лише 24 мільйони населення. Тобто натовпів немає. До речі, коли я приїхав сюди після Японії (Микола Кулініч з 2007 по 2013 роки був послом України в Японії. – «Главком»), в цьому для мене був величезний контраст.

    Що стосується нас, то ми довго не були активними в АТР (Азіатсько-Тихоокеанський регіон. – «Главком»), окрім Східної Азії, Китаю, Японії, Кореї, та й там могли б бути більш активними. А от що стосується південної частини нашого світу, активності зовсім ніякої не було. Це для нас було радше екзотикою, ніж реальним дипломатичним напрямом. Африка, Латинська Америка і особливо ця Тихоокеанська частина завжди були на периферії наших інтересів.


    фото: day.kiev.ua
    фото: day.kiev.ua

    «Роль в активізації уваги до України зіграла трагедія МН17»

    Російська агресія привернула увагу австралійців до України?

    Головним каталізатором була українська діаспора. Вона тут дуже активна і вимагала призначення нового посла. У грудні 2014 року сюди приїжджав президент Порошенко, вони всі йому ставили питання: коли буде новий посол і нормальне посольство? Це такий, по суті, унікальний випадок, коли діаспора домагалася нормальних, повноцінних відносин зі своїми рідними землями. Вони, до речі, кажуть не «батьківщина», а саме «рідні землі».



    І, скажу відверто, роль у зростанні уваги до України зіграв і трагічний випадок – загибель пасажирів літака рейсу МН17 над Донбасом (загинуло 298 осіб, пасажирами рейсу були громадяни 14 країн, у тому числі Австралії. – «Главком»). Фактично тоді Австралія прокинулася. Я приїхав у країну вже після цього, але мені розповідали, що люди тут починали ранок з України і нею ж день і закінчували. Всі хотіли знати правду: чому так сталося, хто збив, хто такі «сепаратисти», звідки взялися ракети...

    Чи усі відповіді вже отримали для себе австралійці?

    Те, що літак збили російськими ракетами, це був тут не секрет. Згадайте, коли вже колишній прем’єр-міністр Австралії Тоні Еббот під час саміту Великої двадцятки у Брізбені запропонував Путіну вибачитись за збитий літак? Він ще обіцяв взяти Путіна «за барки». До речі, що цікаво, в Австралії випустили політологічний словник, і застосований Ебботом термін shirtfront policy (термін з австралійського футболу, що означає жорсткий прийом, коли один гравець збиває другого з ніг на землю, щоб заволодіти м’ячем. – «Главком») до нього увійшов.

    Австралія разом із іншими країнами входить до складу Спільної групи з розслідування цієї катастрофи...

    Австралійці дуже чекають на завершення розслідування. Днями у Канберрі в повному складі засідала Joint investigation group (Україна, Нідерланди, Малайзія, Австралія, Бельгія. – «Главком»). Приїжджали наші представники з прокуратури, МЗС, заступник міністра юстиції. Обговорювали, що далі робити, яким буде механізм притягнення до відповідальності винних.

    Щодо механізму притягнення до відповідальності. Якою є позиція Австралії?

    Є два підходи. Перший – це національне законодавство однієї з країн – учасниць Joint investigation group. Одна з пропозицій – використати нідерландське законодавство, яка дає можливість екстрадиції, видачі злочинців. Там цей механізм працює.

    І другий варіант – це створення міжнародного трибуналу ad hoc. Росія застосувала вето щодо створення міжнародного трибуналу в Радбезі ООН. Австралійці цим кроком з боку РФ були шоковані. Я розмовляв з міністром закордонних справ Австралії Джулі Бішоп. Якби ви знали, з якою тональністю вона відгукувалася про це вето Росії! І варіант ad hoc можливий (йдеться про намір створити спеціальний трибунал, що не потребує схвалення Ради Безпеки ООН. – «Главком»). За аналог беруть «справу Локербі» (внаслідок вибуху літака американської компанії Pan American над шотландським містом Локербі в грудні 1988 року загинуло 270 осіб, переважно громадяни США. За підсумками розслідування було встановлено, що за теракт відповідальні громадяни Лівії, очолюваної тоді Муамаром Каддафі. У 1999 році після тривалих переговорів полковник Каддафі погодився видати підозрюваних за умови, що суд відбудеться на нейтральній території. У квітні 1999-го підозрюваних було передано шотландській поліції в голландському Утрехті, де на колишній американській військовій базі відбувся суд із дотриманням шотландських законів. У 2001 році суд виніс обвинувальний вирок щодо підсудних. – «Главком»).

    У будь-якому разі чекати вже недовго. Найближчим часом ми дізнаємося про результати.

    По суті, для пересічного австралійця лише трагедія з МН17 відкрила тему російської агресії в Україні?

    Саме цей інцидент фактично привів австралійське суспільство до адекватного розуміння подій. Я вже казав, що географічне положення ментально віддаляє Австралію від Європи. Навіть Brexit їх не дуже збудив, незважаючи на те, що Велика Британія – м’яко кажучи, не остання країна у світі для них. Австралійці зосереджені на внутрішніх проблемах. Під час останніх парламентських виборів у липні минулого року тут були шалені дискусії, перепалки, але, уявіть собі, практично ніхто з конкурентів не порушував зовнішньополітичних питань. Усі говорили про соціальне, медичне страхування, виплати якихось бонусів і так далі. Зовнішньополітична тематика для них не є пріоритетом.

    Ну і, це теж треба визнати, на жаль, і тут є наслідки, відлуння гібридної війни.

    «За Росією тут, між іншим, шлейф не дуже позитивний»

    Тобто російська пропаганда працює ефективно?

    За інерцією багато місцевих австралійських ЗМІ, телерадіокомпаній тут використовують не дуже об’єктивні джерела: ті самі Russia Today, «Перший канал». І проблема не в тому, що у них немає доступу до інших джерел інформації. Так, останнім часом спостерігається тенденція до більш об’єктивного подання інформації. Особливо це стосується АВС – це основна загальнонаціональна телекомпанія. Але, скажімо, в готелях у програмі кабельного телебачення можна побачити Russia Today. Наші канали – ні. Все це, звичайно, впливає на сприйняття інформації.

    Ну і Росія – все-таки країна АТР. З Росією Австралія, звичайно, має значну торгівлю. І вони дуже прагматично ставляться до цього.

    Сукупність цих факторів, на жаль, не дає можливості австралійцю цілком об’єктивно сприймати ці речі. Та ми вриваємося в цей простір, і доволі активно. Нам дуже допомагає наша діаспора. Є такий Союз українських організацій Австралії. Ним фактично з кожної ескапади в газеті публікується у відповідь спростування. Він допомагає довести громадськості точку зору посольства. Разом тримаємо «фронт».

    Цього року Україна та Австралія відзначають 25-річчя дипломатичних відносин. З чим ми підійшли до цієї дати?

    В Австралії справді відзначають 25 років відносин з Україною. Для Австралії, історія якої не вимірюється століттями, 25 років – значна цифра. Тут це дата.

    Австралійці зараз розуміють Україну краще. Австралія – дійсно країна, яка стверджує демократичні цінності. У неї багата політична культура, а свобода слова й свобода вибору – для австралійців фундаментальні речі. Тому, коли почалася агресія Росії, питання ціннісних вимірів для них було головним аргументом. І найголовніше – вони сприймають війну в Україні не як внутрішній конфлікт. За війною вони бачать Росію. І коли говорять про конфлікт та агресію, вони чітко розуміють, що це не якісь повстанці, які стали на захист «русского міра», а що це росіяни та їхні маріонетки.

    Ви говорите про політикум. Як щодо пересічного австралійця?

    Австралійці, які розуміють, що відбувається, теж адекватно сприймають події в Україні. За Росією тут, між іншим, шлейф не дуже позитивний. Шпигунська активність після війни (Другої світової. – «Главком») спочатку Союзу, а пізніше Російської Федерації тут добре відома. В Австралії був один з центрів шпигунської діяльності РФ в англосаксонському світі. Тут і легалізацію шпигуни проходили, щоб потім далі їхати чи в Америку, чи  Британію. Вони вважали Австралію досить комфортним місцем для підривної роботи ще за старих часів. Австралійці це знають. Опубліковано багато праць про це.

    Можливо, деякі нюанси австралійцям не дуже зрозумілі – про мову чи культуру. Ну, скажімо, не всі тут знають, що українська і російська культури – різні. Разом з нашими друзями з діаспори ми ведемо на цьому полі системну роботу. Багато хто вже розуміє, що ми – різні народи, а українська культура – самостійна, незалежна, автентична. Між іншим, концепція багатокультурності тут нам грає на руку.

    А політикум у цілому до нас ставиться добре. Австралія – одна з небагатьох країн АТР, яка ввела санкції проти Російської Федерації. Поки що вони діють до 2018 року, бо вони трирічні санкції вводять. Але я б сказав, підстав їх переглядати нема – їх зберігатимуть, вони навіть не дискутують із цього приводу. Чесно кажучи, у цих питаннях мені тут працювати доволі легко. Бо політична і дипломатична верхівка Австралії розуміють, що є що.


    фото: facebook
    фото: facebook

    «Фактично вся Канберра отримує електрику зі станцій, побудованих діаспорянами»

    Ви постійно нагадуєте про важливість роботи української діаспори в Австралії. Наскільки вона велика зараз?

    За кількістю якраз не дуже велика. За переписом, тут лише 38 тисяч українців. Але говорячи про невелику діаспору, я порівнюю її із діаспорами у Канаді чи Штатах. А от із точки зору організованості, вмотивованості, українська діаспора в Австралії може дати фору будь-якій громаді світу. Вона – одна з найбільш організованих.

    Це пояснюється просто. Фактично це одне покоління, яке виїхало сюди у 1947-1948 роках. Цього року ми, до речі, святкуємо 70-річчя поселення українців в Австралії. Після війни ті, кого забрали з України на роботи в Німеччину, ті, хто потрапив у полон, був у таборах, ті вояки УПА, які спочатку потрапили до німців, а потім перейшли в англійську чи американську зону окупації, коли у них був вибір: або повертатися в ГУЛАГ, або йти у вільний світ, чомусь обрали вільний світ. І щасливі з того, бо знають людей, які у 1945-1946 роках повернулися на так звану батьківщину, опинилися у Сибіру і так далі. Ці люди приїхали сюди зі своєю мовою, своїми організаціями, з «Пластом», структурами, які вони організували ще в таборах. А приїхавши, почали масово відтворювати свою активність уже тут. Вони пережили важкі часи. Вони переїжджали сюди за дворічними контрактами і були зобов’язані працювати там, де запропонує уряд Австралії. Колишні художники працювали залізничниками, вчителі будували центр Канберри.

    Десь за 70 кілометрів від Канберри є Snowy Mountains, каскад гідроелектростанцій, які побудовані, зокрема, й нашою громадою. На честь цього в місті Кума стоїть пам’ятний знак і прапор України, що свідчить про вдячність українській громаді. Фактично вся Канберра зараз отримує електрику зі станцій, які свого часу будували наші мігранти.

    За кожним українцем тут своя історія. Всі вони жили попервах у бараках. Але коли з’являлася можливість переїжджати в нові місця, перш за все зводили церкву, потім школу, потім народний дім і тільки потім будували собі оселі. Це особлива діаспора, вмотивована, ідеологізована. Вони – величезні патріоти. Вони зберегли мову, культуру. Буквально через дорогу від посольства є Український православний культурний центр, у ньому – Музей вишиванки. Там зібрані вишиванки всіх, хто їх привозив сюди з України... Із цим музеєм хіба що Музей Гончара у Києві може зрівнятися.

    Наша громада допомагає політично. Особливо зараз, коли триває війна. Близько 300 тисяч доларів нещодавно тільки Союз українських організацій Австралії зібрав.

    У яких сферах сьогодні працюють українці в Австралії?

    Велика кількість вже пенсіонери. Загалом українська діаспора була успішна. З них багато було державних службовців, багато хто працював в урядових структурах, навіть у МЗС, у Міністерстві оборони. А взагалі, українці пішли в менеджмент, фінанси, вчителювали. У сфері будівництва зараз багато хто працює, інженерами. Є дуже успішні. Наприклад, родина Рудевичів – одна з найбагатших українських родин тут. Це меценати, які підтримують усю українознавчу тематику Австралії, дають гроші на Фундацію українознавчих студій, школи, громадські організації. Є такі, яких називають новоприбулі. Це ті, хто прибув після незалежності. Їх не так багато. Якщо 38 тисяч – це загальна кількість українців в Австралії, то десь п’ять тисяч прибули після 1991 року. Вони теж активні, вони переважно робітники, інженери, будівельники.

    Ще дуже важливий і цікавий прошарок тут – фахівці ІТ. Вони дуже успішні і в Мельбурні, і в Сіднеї. Нещодавно в Сіднеї було створено спільне українсько-австралійське підприємство у сфері ІТ.

    «Вища освіта в Австралії – це прибутковий бізнес»

    Українські школярі та студенти сьогодні нерідко їдуть за вищою освітою до Європи чи Штатів. Чи є наші студенти в Австралії?

    Їдуть. І не тільки наші. Щоб ви уявляли собі масштаб, один з найбільших сегментів економіки Австралії – це експорт у сфері послуг. Це і послуги, які надаються в освітній сфері. Уявіть: близько двох мільярдів доларів щорічно за рахунок іноземних студентів.

    Наше посольство розташоване буквально за 600 метрів від кампусу Австралійського національного університету. Чесно кажучи, якби мене сюди привезли із зав’язаними очима і тут би їх розв’язали, я би був упевнений, що перебуваю десь у Шанхаї. Тут дуже багато студентів з Китаю, з Індії. Дуже багато вихідців з країн АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії. – «Главком»). Вони навчаються економіки, фінансів. Тут дуже якісна і відносно недорога порівняно з Америкою освіта. І, що важливо, їм тут комфортно, бо Австралія – дуже толерантна, мультикультурна, це країна мігрантів. Вони заохочують зберігати автентичність.

    А як щодо саме студентів з України?

    Їх не дуже багато. Але тут є українознавчі студії – і в Університеті Монаша у Мельбурні, і у Сіднейському університеті. Між іншим, у Сіднейському університеті створено Українську демократичну ініціативу – політологічну платформу з роз’яснення ситуації навколо України, яку очолює колишній професор Кембриджського університету Джон Кін та викладач Сіднейського університету Ольга Олейникова.

    Також багато австралійців їздить в Україну. Ми видаємо їм візи, може, не в таких масштабах, як можна було б, та все ж. Переважно наша діаспора. Особливо охоче вони їздять до Українського католицького університету у Львові. Там є і літні курси, студенти обирають їх для вдосконалення знань української мови, вивчення історії, культури України. В київські виші звідси їдуть люди. Могилянка дуже популярна. І австралійці, не лише діаспора, їдуть до України вивчати точні спеціальності, природничі науки. Тож обмін студентами є. І я нещодавно був у Мельбурні, зустрічався з postgraduate, аспірантами, які пишуть дисертації по українознавчим студіям в Університеті Монаш. Це другий за величиною університет у Мельбурні, дуже популярний.

    А туристи з України до Австралії доїжджають?

    Є диваки, які їдуть сюди. Але це ті, у кого є гроші, бо туризм в Австралії – справа недешева. Це не Туреччина, не Єгипет. Сюди ще, по-перше, треба долетіти. А, по-друге, хоч тут і розгалужена туристична інфраструктура, вона, в принципі, для заможних людей. Бо в цілому рівень життя людей тут високий, ціни високі. Я от думав, що для мене немає нічого більш дорожчого за Японію, але, коли приїхав сюди, здивувався. Рівень цін, ну, може, трошки нижчий, ніж у Токіо. Переважно собі це дозволяють азіати: з Індонезії, Індії, Китаю. Українські туристи тут поодинокі.

    А от туристи з Австралії в Україну їздять.


    Зліва направо: Вадим Пристайко, Павло Климкин, Микола Кулініч та Дмитро Шимків
    Зліва направо: Вадим Пристайко, Павло Климкин, Микола Кулініч та Дмитро Шимків

    «Чиновник може на рік взяти відпустку. Пише офіційно: їду подивитися Європу чи США»

    На «Євробачення» багато поїхало в Україну?

    Поїхали і на «Євробачення», і не тільки. Причому і до Києва, і до Одеси, і до Львова. І не лише діаспора, між іншим. Їм цікаво. Багато ж про Україну говорять останнім часом.

    Австралійці – дуже самодостатні, вони живуть на окремому континенті, ні від кого не залежать, самостійні у прийнятті рішень. І у них є крайність, яка в нас викликає інколи нервовий сміх. Вони – «безпроблемні» люди. На всі випадки життя у них слоган: no worries (не варто турбуватися. – «Главком»). Вони справді вважають, що жодних проблем у світі не існує, вони здорові, живуть, є робота і вони можуть подорожувати. Вони – подорожуюча нація. А оскільки почули про Україну, про зміни у Східній Європі, вони охоче туди їдуть. Я зустрічав людей, котрі із захопленням говорили про Одесу, Київ... Повірте, будь-якому австралійцю, який приїде до Києва, буде що подивитись. Бо це історія. Лавра чи Софійський собор – це ХІ-ХІІ століття. А у них історія – 200 років з великою натяжкою. У них немає такої глибинної історії, окрім історії аборигенів, звісно.

    І потім, вони, якщо їдуть Європою, це як у космос, це не на кілька днів, як ми: підскочили лоукостом, подивилися Барселону і повернулися. Тут можна легко почути: «Мене не буде, я буду в Європі. Повернусь за півтора місяця». І це мені говорить держчиновник. Тут є абсолютно незрозумілі для нас речі. Вони беруть відпустки на рік. Державний чиновник може на рік узяти відпустку. Він пише офіційно: їду подивитися Європу чи США на рік. Не працювати, а просто подивитися, ознайомитися. Для мене це було приголомшливо.

    Взагалі, вони цікаві люди, і Україна як туристичний напрямок для них приваблива. Масово поки що не їдуть, треба визнати. Бо ще трошки побоюються. Мене питають: «А що там у вас на сході? Можна їхати у Київ?» Кажу, можна, їдьте в Київ і не тільки. Але все-таки інформація тут така контраверсійна.

    Чи важко отримати українцям візу до Австралії?

    На жаль, непросто. Це одна з найскладніших migration protection країн. Навіть складніше, ніж американську. Безвізового режиму тут немає ні з ким. Навіть із Великою Британією – візи. Нова Зеландія отримує візи, а це для них наче молодші брати.

    Ми намагалися тут започаткувати безвізовий процес. Нам сказали: ну, в принципі, ви можете для нас скасувати візи, ми будемо вдячні, але ми нічого такого робити не будемо. Вони панічно бояться величезного напливу, особливо з азіатських, острівних країн, проблемних країн поруч. Намагаються їх стримати.

    Візу сюди важко отримати, але можна. Вони запровадили електронну візу. Але, на відміну від нас, де віза видається Міністерством закордонних справ, у них є Міграційний департамент, який незалежно від МЗС видає візи. І спробуй тільки сказати: прискорте видачу візи. Ні, кажуть, це не ваше відомство, це міграційники, вони самі по собі. Візи – це проблема. Єдиний конструктивний шлях – лібералізація, спрощення режиму. Як от ми зробили: якщо їдеш на два тижні в Україну туристом – можеш в аеропорту «Бориспіль» отримати українську візу. Це їм сподобалося. Зараз ми намагаємося запровадити електронну візу, принаймні щоб онлайн можна було заповнювати візові анкети. Допомагає. Але все-таки, щоб отримати візу, їм треба їхати сюди, в Канберру. А Канберра – це хоч і столиця, але населення лише 300 тисяч населення. Це не 3 мільйони, як у Сіднеї, не 3,5 мільйона, як у Мельбурні. Я її називаю райцентром. Затишне, але маленьке місто.

    «Починаємо великий проект із дослідження і освоєння Антарктики»

    Окрім згаданої українсько-австралійської ІТ-компанії, які ще є спільні проекти?

    Одне з найбільших досягнень ми підписали з Австралією угоду про мирне використання ядерної енергії. І фактично це дало «зелене світло» для підписання контракту на постачання ядерного палива для наших атомних електростанцій. Це дуже цікавий проект і фактично найбільший великий економічний проект на нашому горизонті. Справа в чому? В сегменті ядерної енергетики ми генеруємо десь 52-53% електроенергії. Ядерне паливо нам постачалося з Російської Федерації. Австралія ж зі свого боку наклала ембарго на співпрацю з Росією. Росія викупляла велику кількість ядерного палива в Австралії, а у нас бракувало його. Ми ж відмовилися від постачання з РФ ядерного палива і от ми зараз на завершальній стадії. Ми зі свого боку вже ратифікували, і, думаю, за кілька тижнів Австралія теж ратифікує угоду про співпрацю. Це передумова для підписання ядерного контракту з Австралією.

    Також починаємо цікаву співпрацю у новому для нас напрямку – дослідження і освоєння Антарктики. Австралія – антарктична країна, найближча до Антарктики, у них є Антарктичне агентство, вони фактично є основним координатором виконання договору про Антарктиду. А ми є стороною цього договору. І от певний час тому у нас вперше за всю історію була українська делегація на чолі з представником уряду з питань Антарктики (в Секретаріаті договору про Антарктику. – «Главком») Дмитром Чеберкусом. Вони провели успішні переговори з Австралією. У нас є, як ви знаєте, наукова (антарктична. – «Главком») станція «Академік Вернадський». Нам треба її утримувати, завозити туди паливо. Тож говорили про можливість використання австралійських технологій генерації електроенергетики там, на місці. Знайшли нарешті спільну мову про природоохоронну зону в районі моря Росса. Цей сегмент у нас дуже перспективний.

    Ще у нас відкрита Австралійсько-українська торговельна палата. Вона зараз у Мельбурні. Працює лише півтора року. Потихеньку торує шлях для українських товарів в Австралію.

    Які українські товари користуються попитом в Австралії?

    Український сидр, що виробляється у Києві, уявіть собі, – один з найпопулярніших напоїв у Західній Австралії! Він купується на ура. Український яблучний сидр! Користуються популярністю наші кухонні меблі Merx. Тут вони і дешеві, і красиві, і практичні. Не хочу нічого говорити про австралійські меблі, але наші нічим не поступаються. Отак ми починаємо крок за кроком освоювати австралійський ринок.

    Після прильоту до Австралії літака Ан-225 «Мрія» була зацікавленість у співпраці з державним підприємством «Антонов». У щось конкретне це переросло?

    Коли прилітав літак «Мрія» сюди, я зустрічав його в аеропорту міста Перт. Це була бомба. 15 тисяч відвідувачів з’їхалися з усієї Австралії, щоб подивитися приземлення і зліт нашого літака. Я собі навіть не уявляв такого, треба бути фанатом. Австралія – авіаційна країна. Я пам’ятаю космічну ейфорію ще в Радянському Союзі, коли всі у космос поринули. Отак само приблизно австралійці ставляться до авіатехніки. І «Антонов» їх просто підкорив.

    Ми вже розпочали переговори в Антарктичній агенції про те, щоб вони брали в оренду наш літак для перевезення вантажів. Тут є космічний полігон, стартовий майданчик Вумера, який колись використовувала Британія. За дорученням нашого Державного космічного агентства опрацьовуємо питання, щоб його можна було використовувати для тестування ракетних двигунів нашого «Південмашу». Ми ведемо переговори, це кропітка і дуже делікатна справа. Австралійці із зацікавленістю до цього ставляться.

    Австралія надає гуманітарну та військово-технічну допомогу Україні під час війни на Донбасі…

    Австралія одразу ж нам допомогла, як тільки почалася агресія на сході. Вони надали нашій армії зимову екіпіровку на фактично $2,3 млн. Річ у тім, що все ускладнюється австралійським законом, який не передбачає військову допомогу іноземним державам. А гуманітарну допомогу вони здійснюють виключно за існуючою усталеною практикою через міжнародні гуманітарні організації, зокрема Червоний Хрест.

    Але вони готують наших офіцерів. Наші військові навчаються у військовій академії в Австралії. Ми також чекаємо приїзду делегації нашого Міністерства оборони цієї осені. Будемо говорити, в яких сферах можлива військова співпраця. Україна і Австралія мають однаковий статус – Enhanced Partnership – у НАТО. І от думаємо, як ми можемо взаємодіяти в рамках НАТО. Це теж предмет переговорів.

    Що стосується масштабної гуманітарної допомоги, то діаспора – двигун цього. Ми тут усі ходимо в церкву. І у кожній є так звана збірка, коли вони збирають гроші. От оголошують: сьогодні ми збираємо на госпіталь такий-то чи на щось інше. Вони надають і медичне обладнання, і інвалідні візки. Передали спеціальні ортопедичні ліжка, наприклад.

    Є такий великий ентузіаст Ярослав Дума. Він приїздив на Майдан і не тільки. Між іншим, багато австралійців були на Майдані, включаючи Стефана Романіва, голову Союзу українських організацій Австралії. Дума був на сході, в Луганській області, і побачив, що дітям нічим там грати у футбол. Так він зібрав у професійного Сіднейського футбольного клубу форму, м’ячі, гетри. Все самотужки повіз туди і роздав дітлахам. Я, на щастя, був на той час у відпустці в Києві, ми разом передали новойадарівцям це. Тепер у мене в кабінеті висить подяка від райадміністрації. Це маленька справа, але вона дає відчути, що Австралія не така вже й далека.

    «Що-що, а от фінансово російське посольство завжди забезпечено»

    Яким зараз є штат посольства?

    Ми належимо до малих посольств. У нас є посол і два дипломати. Один консул і один перший секретар, яка займається і політикою, і гуманітарними й іншими питаннями. Також у нас ще є спеціаліст, який веде діловодство, і водій-завгосп. П’ятеро людей представляють Україну на весь континент.

    Та я не жаліюся. Є свої переваги у невеликому посольстві. Ти знаєш, що тільки ти відповідаєш за свою справу, і не чекаєш, що все зробить сусід по кабінету. І нам багато що вдається зробити. МЗС нехай вирішує, чи треба збільшувати нам штат. Поки що працюємо.

    Скільки у вас авто?

    Був один автомобіль, зараз – два: Nissan Altima та Honda Odyssey. Один – представницький. І один, на якому всі ми їздимо у справах, на зустрічі і так далі.

    Більше нам поки що не потрібно. Ми маємо все необхідне. Посольство у нас, до речі, здається, єдине в Канберрі, яке розміщується не в окремому приміщенні, ми орендуємо півповерха на дванадцятому поверсі у бізнес-центрі. Такого виду на Канберру не має жодне посольство. Всі одноповерхові чи двоповерхові. А я бачу з вікна всю Канберру.

    На російське посольство дивитесь звисока?

    Ну, російське посольство тут далеко від мене – і в прямому, і в переносному сенсі.

    Але вони будують собі нове приміщення. Причому не просто приміщення, а цілий маєток. Вони переїжджають на нове місце, і, здається, там скоро буде черговий маленький Кремль. Вирили такий котлован, стільки землі – аж піраміди понасипані. Може, бункер риють, може, метро прокладуть до Москви (усміхається). У них є на це гроші. Що-що, а от фінансово російське посольство завжди забезпечене.

    А ви мали зустрічі, розмови зі своїм російським колегою у Канберрі?

    Ні, у мене немає предмету для дипломатичної розмови з ним. На заходах ми теж не спілкуємося. Між іншим, це ні в кого тут не викликає здивування, бо всі знають, що є що.

    Нового посла Росії в Австралії (Григорія Логвінова, якого було призначено в 2016 році. – «Главком») я в обличчя знаю, але не спілкувався з ним ніколи. Але оскільки курує нас тут один і той самий департамент, ми змушені пересікатися, однак особисто нема про що говорити.

    Як із фінансовим забезпеченням українського посольства?

    Нам вистачає коштів на те, щоб утримувати штат, на зарплату, на необхідні речі.

    Щодо іміджевих проектів, то коштів мало. Але є іміджева програма допомоги діаспорі. І от це нас виручає. Ми можемо допомогти іншим і спільно зробити за їхньою участю багато корисних для України речей. Між іншим, у Канберрі відновила роботу українська школа для наймолодших імені Лесі Українки, 17 учнів туди пішли. На підтримку діаспори, іміджеві заходи у нас є державне фінансування. Треба віддати належне нашому уряду, який передбачає таку підтримку українців за кордоном. Вона символічна, не може вирішити їхніх проблем. Але вони розуміють, що у складні часи для України ми знаходимо кошти для того, щоб допомогти діаспорі, це дорого коштує.

    Катерина Пешко, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ