Зустріч Путіна та Сі Цзіньпіна в Самарканді: головні висновки

Якщо проаналізувати китайські та російські меседжі напередодні зустрічі – КНР підтримує Росію зараз ще гучніше, ніж на початку вторгнення

Економічні відносини між країнами свідчать про те ж саме

І попри окремі прогнози, що режим Сі паде після виборів у жовтні через його стратегічно помилкову ставку на Путіна – Сі Цзіньпін зараз, здається, є ще більш впевненим у своїй владі та курсі, ніж ще кілька місяців тому

Настільки, що все більше проявляється у цій війні, як союзник Росії

Як КНР допомагатиме Росії вести війну далі? Чим рятуватиме Путіна від провалу? Та який китайський план перемоги? Точних відповідей поки немає.

Проте, якщо повернутися до оприлюднених вчора даних американської розвідки про фінансування Росією (та КНР звичайно) антидемократичних та антизахідних громадських і політичних рухів в Європі та інших частинах світу, можна припустити, що зимова ставка некрократів буде саме на це.

Обох надихають результати виборів у Швеції. Обидва з нетерпінням чекають подарунку від італійських виборців та приходу до влади близької до автократичних режимів Мелоні та Братів Італії разом з Берлусконі та Сальвіні. Вони вірять в силу троянського коня Орбана. В нестабільність виборчого періоду в США. В слабке європейське населення, яке між приниженням та платіжками оберуть приниження. В можливості корупції, яка віддано відкривала їм багато західних дверей. В своїх агентів в Україні, які впораються з широким поширенням антизахідних та перш за все антиамериканських наративів про слабких та цинічних капіталістів.

Не схоже, що їх ставка зіграє. Щонайменш останні місяці демонструють, що ні перший, ні другий так і не навчилися читати демократичні нації. Власна впевненість в перевагах та силі диктаторських режимів природньо призводить до необ’єктивного сприйняття демократій, як нестійких та слабких. І хоча слова «без вас» озвучив український президент, саме так думає абсолютна більшість демократичного суспільства.

Демократії, хоча і сперечаються постійно та дискутують, мають стійку здатність об’єднуватися проти зовнішніх загроз

І сьогодні демократичний світ демонструє надзвичайну єдність, чого не скажеш про автократичних акторів.

З саміту в Самарканді ми не побачимо щирих та дружніх фото, як на зустрічах G-7. Бо демократії за ці більш ніж півроку навчилися довіряти один одному, поважати відмінності, цінувати консенсусні рішення та їх пошук в дискусіях. Натомість відносини в осі зла (КНР – Іран – Росія – Північна Корея) більше схожі на «жабу – гадюку». Коли кожен уважно слідкує за руками «партнера» та максимально обмежує його свободу рухів.

Можливо, Іран просунеться в своєму членстві в ШОС та зближенні з КНР і Росією, але навряд чи це буде стійким результатом, і ядерна угода все ще на столі, як і занепокоєння іранського суспільства зближенням з ворогами, якими для них залишаються Росія та КНР.

Можливо, Росія стане ще більш безправним васалом КНР, але це зробить її слабшою, і аж ніяк навпаки.

Можливо, Моді проведе переговори з Сі, але в можливість закопати сокиру війну не вірять обидва.

Інші країни-члени, що будуть присутні там, скоріш гратимуть роль інтер’єра, який має створити ілюзію сили та впливу на міжнародній арені Пекіну. Це найбільше, що вони можуть собі дозволити зробити для некрократів, щоб відпрацювавши обов’язкову програму, роз’їхатися по своїм столицям та швидше забути про те, що ШОС існує.