Шизорашизм, який нам варто розуміти

В політології – у першу чергу, західній – останні пів століття прижився термін «теорія божевільного» (madman theory). Походить він з часів, коли президентом США був сумнозвісний Річард Ніксон, єдиний поки що американський президент, який достроково пішов у відставку (внаслідок розпочатої процедури імпічменту).

Вважається, що у відносинах з СРСР Ніксон умисне намагався створити собі образ непередбачуваної й імпульсивної людини, здатної, коли що, й превентивного ядерного удару завдати. Вважається також, що це спрацювало: в підсумку, за його правління Америці та Союзу вдалося досягти певної «розрядки» на фронтах Холодної війни.

Нарешті, вважається, що відтоді цей прийомчик скосплеїли вожді всіляких країн-ізгоїв – у першу чергу, Північної Кореї. І що те ж розмахування ядерною бомбою допомагає тій же Північній Кореї уникати, скажімо так, надто прискіпливої уваги Заходу: хто їх зна, тих психів, краще не зв’язуватися.

Сучасна Росія наче дійсно управляється таким собі колективним «божевільним». Це видається очевидним з постійних фантастичних, причому дедалі фантастичніших, заяв тамтешніх бонз на зовнішьно- та геополітичні теми. «Засилля нацистів» в Україні, європейці, які через антиросійські санкції доїдають за домашніми тваринами, бойові кажани, комарі та гуси – перелік довгий.

Питання в тому, наскільки згадані бонзи самі віддають собі звіт у маразматичності, коли не шизофренічності, своєї поведінки.

Типовий прийом російської пропаганди останніх років так 15-ти, а то й 20-ти (чітку межу встановити важко, бо все йшло по висхідній) – так от, типовий прийом полягає у вкиді пропагандистських тез спочатку через медіа, а потім – «підтвердженні» цих тез офіційними особами. Під соусом «Ви ж самі все знаєте». І дійсно: людині, яка вже довший час чує з телевізора про «розіп’ятого хлопчика», здається, що да, умовний Путін (Бортніков, Наришкін, Матвієнко, та навіть, прости господи, Мєдвєдєв) говорить загальновідомі речі. Ми ж усі самі все знаємо!

Класичний приклад – слова Путіна на вчорашній зустрічі з членами ради з прав людини при собі, тобто при президенті рф. Українські медіа, в масі своїй, ці слова опустили – а, як на мене, дарма.

Звичайно, коли російська пропаганда говорить про ці «розстріли перед строєм», жодних фактів вона не наводить. Все йде за старими лекалами: спершу тезу озвучують які-небудь гості ток-шоу якої-небудь Скабеєвої, потім про це починають, як про доконаний факт, говорити й ведучі цих ток-шоу, ну і, нарешті, все цементує хто-небудь із верхівки. В даному разі – особисто Владімір Вадіміровіч.

Гебельс недарма казав, що люди охоче вірять у максимально безумну брехню. Це був ніякий не афоризм, як його часто сприймають. Якщо така брехня виходить з авторитетного для аудиторії джерела, у цієї аудиторії, як правило, непомітно вимикається критичне мислення – САМЕ ТОМУ, що «ну не можуть же такі солідні люди АЖ НАСТІЛЬКИ збрехати! Напевне, щось у цьому все-таки є!»

Та повернімось до питання, чи усвідомлюють реальність ті, хто транслює ці месиджі. Питання це насправді має неабияку вагу.

Одна річ, якщо йдеться про практикування «madman theory». Зовсім інша справа – якщо і пропагандисти, і, головне, вожді, самі того не помітивши, занурюються у ними ж створені паралельні світи.

Наука психологія вказує, що шанси на це дуже й дуже великі. Будь-якій людині суто психологічно непросто роками, чи й десятками років, вибудовувати навколо себе всесвіт брехні, і водночас зберігати адекватні уявлення про світ реальний. Від цього наступає когнітивний дисонанс. У підсумку така людина рано чи пізно, тією чи іншою мірою, починає-таки й сама вірити у власні вигадки. Що далі – то більше.

У випадку путіна і Ко маємо – на жаль – досить переконливі свідчення, що з ними саме так і відбулося. Ідіотський (на наше щастя) лютневий наступ на Київ довжелезними колонами, які – і це головне – везли в обозі парадну форму та кийки й амуніцію для розгону протестів був класичним виявом такої неадекватності.

Російські командири справді вірили в умовне «взятіє Кієва за 72 часа», і в те, що більшість населення промовчить, а то й вітатиме «освободітєлєй». Ідеться не лише про військове командування – про всіх, аж до Кремля.

Все це не може не викликати тривоги. Скажімо, на тій же вчорашній зустрічі путін запевнив, що Росія ніколи не завдасть ядерного удару першою, але неодмінно відреагує на факт пуску ракет потенційним супротивником.

Якщо це вияв «madman theory» – о’кей. Але якщо ми маємо справу з колективним шизоїдом, то що завадить йому/їм завдати удару, збрехавши підданим, що підступний ворог ВЖЕ запустив свої ракети?

Автор зовсім не ставить мети нагнати страху абощо. Але, можливо, ми повинні усвідомити: нам же безпечніше вважати, що ми маємо справу з цілком і геть неадекватними людьми. Що це – не звичайна конвенційна війна, яка закінчується переговорами і перемир’ями. Принаймі, доти, доки в Кремлі не опиняться люди, здатні демонструвати хоч якусь адекватність реаліям.

І головне тут – максимально донести цю тезу як до наших західних партнерів (а в ідеалі – і їхніх виборців), так і до наших же співгромадян. Чимало з яких усе ще ставляться до цієї війни як до якогось непорозуміння, яке рано чи пізно повинне виправитися.

Ні – в шизоїдній «логіці» все, що відбувається, є неминучим. І, як уже сказано, варто враховувати такий варіант просто щоб не повторити помилки наших ворогів, які елементарно не розуміли, з чим і з ким мають справу.