Велика проблема українців в Інтернеті
Нетерпимість до своїх – це зло, яке треба долати
Свій блогерський шлях, може, хто пам’ятає, я починала з Livejournal. Коли цей сервіс купила Росія, більшість українців пішли звідти, але зараз не про те.
Я з ностальгією згадую ті часи. Робиш розлогий пост – статтю, замітку чи репортаж – і починається обговорення. В коментарі, звісно ж, одразу набігали росіяни з проросійськими елементами і починали писати різну гидоту на всіх українців і мене зокрема. Патріоти України їм як уміли опонували, і це єдині ср*чі тих часів, які я пам’ятаю.
Президентом тоді був Ющенко. Далеко не всім українцям він подобався. Але не пам’ятаю, щоб українці хейтили його так, як пізніше в Фейсбуках хейтили усіх наступних президентів (я не про Януковича зараз).
Не пам’ятаю якихось пред’яв від українців до мене особисто, крім однієї – що не баню отих проросійських. А я принципово нікого не банила, мені подобалась повна свобода і двіж у коментах.
У ті часи, якщо хотілося, щоб твоя публікація стала резонансною, щоб її помітили і обговорювали – треба було писати гостро, на межі дозволеного. Ні, я, звичайно, ніколи не писала те, чого насправді не думала, не займалася хайпом заради хайпу – але мені час від часу доводилося трохи «загострювати» формулювання, викликаючи в когось заперечення, а отже – дискусію.
Те ж, що робиться зараз – перепрошую, це якийсь жах. Є, наприклад, два «заборонених» прізвища, які я останнім часом взагалі намагаюся не згадувати. Спойлер: одне починається на літеру П, друге на літеру З. Якщо написати щось про цих людей – неважливо, хороше чи погане – почнеться такий ср*ч, що мамо не горюй.
Як громадянка держави, що переживає зараз складні часи, я вважаю, що не маю права спричиняти ср*чі між своїми. Але про що писати, чорт забирай, якщо практично всі цікаві людям теми викликають ср*чі?
Раніше напишеш щось гостре – людям стає цікаво, і у тебе з’являються нові читачі. Зараз напишеш щось на резонансну тему – і люди від тебе масово відписуються - просто тому, що жоден текст завідомо не може влаштовувати абсолютно всіх. Причому часто відписуються не мовчки, а з хейтом. А хейт проти будь-якого українця не з боку росіян – підриває його репутацію.
Те, що відбувається зараз у соцмережах – для мене абсолютна дикість. Типовий коментар автора посту у відповідь на критику: «Навіщо ви це мені пишете, якщо можна просто відписатися і забанити?».
Я не можу цього зрозуміти.
Припустимо, я підписана на блогера, читати якого мені цікаво. Час від часу він пише якісь речі, з якими я не згодна, і це абсолютно нормально. Чи спаде мені на думку від нього відписатися чи, тим більше, забанити? Звісно, що ні. Хіба що він абсолютно, повністю припинив писати цікаві для мене речі і зосередився, приміром, на кулінарних рецептах. Багато рецептів у стрічці мені точно не потрібні, і зрештою, я від такого автора відпишуся. Але це, мабуть, єдина причина відписки.
Більшість користувачів соцмереж, на жаль, вчиняють не так. Похвалили людину, яку я не люблю (неважливо, за що похвалили – хоч за стильний одяг) – хейт і відписка! Покритикували людину, яку я поважаю – хейт і відписка!
Що маємо у підсумку? Суспільство атомізується, розпадається на дрібні бульбашки, котрі потім продовжують розпадатися, все далі і далі, на менші й менші спільноти. В результаті у кожного автора буде десяток читачів і коментаторів, які повністю згодні з кожним його словом. І він якийсь час, до зіткнення з реальністю, буде думати, що з ним взагалі усі згодні.
Чула думку, що ці огидні ср*чі – просто психологічна реакція українців на стреси, пов’язані з війною. Ну, не знаю. Стреси зараз у всіх, але ж я чомусь хейтом і відписками не займаюся.
Подумайте ще про таке: відписався – не побачив заклик про допомогу, яку саме ти можеш надати. Похейтив когось у коментарях – можливо, підклав йому свиню, бо більшість блогерів у нас зараз – все-таки не вільні художники, у них є не пов’язане з соцмережами начальство, яке може створити їм проблеми по роботі чи службі, дай тільки привід. А може, похейтив - і собі в майбутньому проблеми створив, бо є такі люди, які запам’ятовують хейт проти них і потім напряму мститися, може, й не будуть, але в складній ситуації не допоможуть, ще й іншим порадять не допомагати.
Читаєш чи дивишся, блін, звичайне інтерв’ю українського фронтовика – є такі коменти, які просто око милують: [Пейоративна назва українців], вы уже проиграли! Россия непобедима! Бегите!». Ех, більше б таких коментів. Але дуже багато коментарів – з українських акаунтів, і в них лають фронтовика – за те, що він, на їхню думку, виглядає не так або сказав щось не те. «Ведучі, де ви взяли цього алкоголіка?», «Навіщо ти, розумово відсталий, розкриваєш ворогу наші секрети?» і т.д.
Друзі, нетерпимість до своїх – це зло. Треба долати.