Припинення ракетної угоди та незрозуміла реакція українського МЗС

Треба визнати, що я не зрозумів реакції українського МЗС на припинення дії договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності.

Не зрозумів від першої до останньої фрази.

Перша фраза говорить про розчарування української дипломатії фактом припинення дії договору.

Остання - про намір у відповідь на ситуацію, що склалась, посилити консультації з НАТО про підвищення безпеки східного флангу Альянсу.

Поясню чому і що я не зрозумів.

Спрощено суть договору і його наслідки для України полягали в тому, що учасники брали на себе зобов"язання спершу знищити, а далі відмовитися від розробки і виробництва балістичних та крилатих ракет малого (до 1000 км) і середнього (1000-5500 км) радіусу дії наземного базування.

Україна не ратифікувала цей договір, але, як це зараз люблять підкреслювати, сумлінно його виконувала. Ну, от є в України така звичка - робити те, що непотрібно, і не робити те, що потрібно. Ми і членські внести в СНД два десятиліття платили, не будучи членом цієї організації (за що, до речі, ніхто не покараний). І Мінські домовленості, укладені поза рамками українського і міжнародного права виконуємо (з цим ми ще, сподіваюсь, розберемось).

Про те, що договір припинить свою дію усі знали щонайменше півроку, бо США аргументовано заявили, що з розробокою і модернізацією Росією низки ракет, ця держава нахабно порушила свої зобов"язання. Росії пропонувалось 6 місяців для того, що привести свої дії у відповідність до вимог договору. Ага, зараз. Впевнений, що не вірили у це і американці, але дотримання процедур - обов"язок відповідальних гравців.

Були і інші мотиви та причини у США вийти з договору. Теж усі все знали.

І ось, Україна звільнилась від необхідності виконувати неіснуючі зобов"язання не розробляти, не виробляти і не розміщувати ракети дуже цікавого і практично необхідного радіусу. Не бачу приводу для розчарування.

Я навіть не сказав би, що розрив цього договору якось особливо погіршив міжнародну безпекову ситуацію. Вона погіршилась давно і саме в результаті порушення положень договору Росією, а також тому, що в світі з"явилась низка країн, що мають на озброєнні такі ракети, але не були сторонами ДРСМД.

Можна спробувати мислити в ту сторону, що розрив цього договору руйнує усю систему договорів про скорочення стратегічних ядерних озброєнь. Але це може розчарувати лише тих, хто досі вірить в існування гарантій ядерної безпеки для України, в Будапештський меморандум і іншу сентиментальну писанину періоду «кінця історії».

Немає договору - немає необхідності обмежувати себе. А навідміну від ядерної зброї застосування неядрених ракет відповідної дальності цілком можливе і на полі бою, і в якості фактору стримування. І я буду готовий переконувати колег по парламенту фінансувати відповідні державні програми.

Здавалось би, відповідь очевидна - Україна має скористатися ситуацією, щоб хоча б формально позбутися обмежень, які вже давно не виконуються державою, з якою ми воюємо. Для цього потрібна лише заява.

Але ні - Україна поглибить консультації з НАТО.

Так, ДРСМД найбільше захищав країни Європи, які були і знову є в зручній досяжності для російських ракет малого і середнього радіусу. І НАТО якимось чином реагуватиме.

Але Україна не є членом НАТО. То що нам з тих заходів, якими НАТО посилюватиме свій східний фланг? Зрештою посилення східного флангу НАТО шляхом розміщення в Румунії систем американської ПРО і є однією з причин, чому розроблені в порушення ДРСМД комплекси Іскандер-М з"явились в окупованому Криму.

Сумнівів немає - НАТО зреагує. Але хотілось би адекватної ситуації реакції України.

Навіть якщо Україна розраховує стати учасником якихось перспективних нових договорів на тему скорочень і обмежень ракетних систем (про які йдеться між США і РФ, але, як ми бачимо, вони навіть про гасіння планетарного масштабу пожеж в Сибіру не можуть домовитися - «сгорю, но не отворю!»), то щоб щось скорочувати і обмежувати, варто цим спершу обзавестись.

Почекаємо реакції президента.