Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Світ після 2 серпня. Крах ракетної угоди: до чого варто готуватися Києву?

    • Микола Бєлєсков
    • Розсилка
    <p>США не змогли за понад шість років переговорів переконати Путіна повернутися до виконання договору</p> - Світ після 2 серпня. Крах ракетної угоди: до чого варто готуватися Києву?

    США не змогли за понад шість років переговорів переконати Путіна повернутися до виконання договору

    Нова система координат безпеки: виклики для України

    2 серпня 2019 року США перестали бути зв’язаними угодою від 1987 року про знищення ракет середньої і меншої дальності (РСМД). Документ де-юре припинив своє існування. Хоча не слід забувати, що де-факто крах цього договору спричинили Росія та Китай. Перша розгорнула використання забороненої крилатої ракети 9М729. Другий накопичив арсенал крилатих і балістичних ракет наземного базування із радіусом в 500-5500 км.

    Рішення Вашингтону про вихід із угоди, яке було анонсоване на початку лютого цього року, є більш чим логічним. По-перше, США не змогли за понад шість років переговорів і консультацій переконати РФ повернутися до виконання договору. По-друге, в умовах початку системної конфронтації із КНР наявність  арсеналу заборонених ракет дає Пекіну значну військову перевагу над США і їхніми союзниками на випадок початку бойових дій.

    Отже, після 2 серпня світ почав жити в іншій системі координат. Це змушує в тому числі і Україну прораховувати ризики і загрози нової реальності, а також приймати відповідні кроки у відповідь.

    Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty) був підписаний Михайлом Горбачовим та Рональдом Рейганом у Вашингтоні 8 грудня 1987 року. Набув чинності 1 червня 1988 року.
    Учасники договору взяли зобов'язання не виробляти, не випробовувати та не розгортати балістичні та крилаті ракети наземного базування середньої (1000-5500 км) і малої (500—1000 км) дальності. Сторони повинні були протягом трьох років знищити всі пускові установки та ракети наземного базування з радіусом дії 500-5500 км. Це була перша в історії домовленість про реальне скорочення озброєнь.

    Наскільки серйозна російська ракетна загроза?

    Звичайно, головне, що має турбувати українську владу після краху угоди РСМД це зростання російської ракетної загрози. Це особливо актуально в умовах військової конфронтації між двома країнами, яка триває із 2014 року, і на фоні постійного зростання загрози повномасштабної російської агресії проти України.


    Читайте також



    Крах угоди РСМД дозволить РФ почати масове створення наземних ракетних систем середньої дальності
    Крах угоди РСМД дозволить РФ почати масове створення наземних ракетних систем середньої дальності

    Відсутність угоди РСМД знімає із РФ  всі обмеження на розвиток наземних ракетних систем середньої дальності. Дані системи можуть нанести удар в будь-яку точку України. Треба визнати, що РФ і до цього мала можливість тримати під прицілом всю територію нашої держави – для цього в окупованому Криму з’явилися морські носії крилатих ракет Калибр (фрегати проекту 11356, корвети проекту 21631, підводні човни проекту 636.3, в перспективі корвети проекту 22800). Проте відповідних ракет на носіях в Криму на сьогодні лише 56. Окрім того занадто дорого створювати і утримувати надводний чи підводний корабель для того, щоб обходити обмеження угоди РСМД. Врешті-решт наземний ракетний комплекс середньої дальності – це найдешевший із поміж інших варіант, який володіє найбільшою живучістю. А тому відсутність обмежень по угоді РСМД відкриває нові можливості для РФ.

    Проте ситуація далеко не така завідомо програшна для України, як може здатися на перший погляд. У квітні 2019 року тодішній секретар РНБО Олександр Турчинов заявив про те, що Україні загрожують 364 російських ракети. Мова, скоріше за все, іде як вже про згадану крилату ракету Калибр, так і про авіаційну ракету Х-101 і оперативно-тактичний ракетний комплекс Искандер-М, який має на озброєнні як балістичні так і крилаті ракети. Окрім того в рік ВПК РФ виробляє до 200 крилатих ракет Калибр, які, скоріше за все, будуть основою і для наземного ракетного комплексу середньої дальності.

    Однак розмови про поточний стан ракетного арсеналу РФ і його перспективи перетворюються в небезпечну абстракцію, якщо не говорити конкретно, які завдання можуть вирішити відповідні системи у такій кількості. Для порівняння можна взяти ракетні удари США і їх союзників проти режиму Башара Асада в Сирії в квітні-2017 і квітні-2018. Тоді для знищення лише чотирьох об’єктів було використано 164 крилаті ракети різних типів (Tomahawk, JASSM, SCALP/Storm Shadow). Тобто лише масоване застосування відповідних систем дає можливість досягнути бажаного ефекту.

    Якщо ж говорити про здатність РФ одномоментно першим ударом позбавити Збройні сили здатності чинити організований опір, то Москва повинна мати не менше 1-1,5 тисяч ракет середньої дальності. Створення такого арсеналу займе час і вимагатиме значних ресурсів від стагнуючої РФ, а це наростання незадоволення населення через падінням рівня життя. Крім того слід не забувати, що ракетні системи середньої дальності створюються РФ, перш за все, для іншого завдання – конвенційного стримування НАТО і США через здатність наносити удари по будь-якій точці в Європі в випадку великої війни. Тому припускати, що РФ застосує проти України увесь накопичений арсенал ракет середньої дальності у випадку війни, не варто. У кращому випадку Москва може дозволити собі використати 20-30% ракет наявного арсеналу в рамках сценарію повномасштабної агресії проти нашої держави.


    Масове накопичення ракетних систем середньої дальності необхідне РФ, перш за все, для конвенційного стримування НАТО і США в Європі
    Масове накопичення ракетних систем середньої дальності необхідне РФ, перш за все, для конвенційного стримування НАТО і США в Європі

    Доказом того, що збройні сили РФ не можуть повністю повторити досвід США із безконтактної війни за допомогою систем ураження середньої дальності, є те, що в російських військах масово впроваджуються так звані розвідувально-ударні і розвідувально-вогневі контури. Ці контури є поєднанням розвідувальних безпілотників, а також ствольної (калібром 152 мм) і реактивної артилерії (калібром 124 мм, 220 мм і 300 мм). Даний тактичний прийом дозволяє створити ефект безконтактної війни проте на значно меншій дальності – до 120 км. Саме створення і застосування відповідних контурів є одним із найтиповіших завдань, які відпрацьовує артилерія бригад і дивізій Сухопутних військ РФ. Таким чином, можна припустити, що в випадку гіпотетичної повномасштабної війни проти України саме ці контури, а не ракетні системи радіусом 500-5,5 тисяч км будуть основою вогневої могутності російських військ.

    Кроки України у відповідь

    Те, що російська ракетна загроза не виглядає настільки страшною і масштабною зовсім не означає, що Україна не повинна розробляти і реалізувати власну стратегію виживання у світі після краху угоди РСМД. Така стратегія має враховувати масштаби російської загрози, а також обмеження, в яких змушена існувати наша держава – фінансові і технічні.

    Як наслідок, симетричні кроки України виглядають не лише як не реалістичні, а й такі, що зовсім не гарантують необхідного ефекту стримування як у тому переконують прихильники такого курсу. На сьогодні Україна не може собі дозволити навіть фінансування розробки оперативно-тактичного ракетного комплексу, який має дальність до 500 км і є на клас меншим чим ракети, які підпадають під угоду РСМД. Фінансування робіт проекту Сапсан/Грім-2 здійснює Саудівська Аравія. Про закупівлі для України в розрахунку не менше одного бригадного комплекту на одне оперативне командування Сухопутних військ (таких командувань чотири) не йде мови. Розробка ж і постановка на чергування ракет середньої дальності ставить питання про збільшення бюджету Збройних сил України з нинішніх $3,7-3,8 млрд до $9-10 млрд на рік – щонайменше саме стільки витрачають на оборону країни світу, які мають в арсеналі ракетні системи відповідної дальності.


    Україна поки що не може дозволити собі розробку і розгортання оперативно-тактичних ракетних комплексів Сапсан/Грім-2. Роботи з ракетних систем середньої дальності вимагатимуть іще більше ресурсів.
    Україна поки що не може дозволити собі розробку і розгортання оперативно-тактичних ракетних комплексів Сапсан/Грім-2. Роботи з ракетних систем середньої дальності вимагатимуть іще більше ресурсів.

    Окремо слід зазначити, що навіть поява в України арсеналу ракет із дальністю до 5,5 тис. км у кількості 100-150 одиниць не гарантує автоматичного створення ефекту стримування. Такі системи можна націлити як проти головних міст, так і проти військових формувань РФ. Проте відповідна кількість ракет без ядерної боєголовки не дасть можливість забезпечити непоправний рівень втрат, що і мало б створити ефект стримування. Москву прикриває один із найпотужніших позиційних районів протиповітряної оборони в світі, основу якого складають системи А-135 і С-400. Сухопутні війська РФ мають свою протиповітряну оборону (С-300В, Бук, Тор), яку забезпечує одна зенітно-ракетна бригада на кожну загальновійськову армію,  а також окремо зенітники танкових і мотопіхотних частин. Та і сам арсенал кількістю 100-150 ракет, як показує приклад ударів по Сирії 2017-18 років, може виконати дуже обмежений обсяг завдань.

    Окрім того, Україна може зіткнутися із проблемою наведення такої зброї, адже ми не маємо власного супутникового угруповання на орбіті землі. Особливо, коли треба буде наносити удари не по стаціонарним цілям, а в умовах динамічного бою. Координати для ЗСУ можуть надати розвідники або безпілотники, які працюватимуть на значно меншу дальність, чим максимальний радіус ракет середньої дальності. Цілі, які ми будемо спроможні виявляти, можна буде знищити менш потужними системами, наприклад, оперативно-тактичними ракетними комплексами. Тому який сенс платити за те, що ти не можеш використати на повну потужність?

    Внаслідок цих обмежень і недоліків симетричної стратегії Україні залишається низка асиметричних кроків для організованого спротиву навіть після ракетного удару із боку РФ. Основою цієї асиметричної відповіді будуть ракети сімейства «Вільха», які вже прийняті на озброєння («Вільха», «Вільха-Р») або тестуються («Вільха-М»). Вони не можуть повністю замінити потенціал оперативно-тактичних ракетних комплексів, проте дадуть можливість компенсувати неспроможність забезпечити себе ними.

    Проте нинішніх досягнень у рамках проекту ракет сімейства «Вільха» явно недостатньо. Перш за все, треба завершити роботи над доведенням дальності системи до 200 км, як це було анонсовано під час тестувань в квітні 2019 року. Так, скоріше за все, для збільшення дальності із 130 до 200 км доведеться зменшити вагу бойової частини. Проте на відміну від оперативно-тактичних ракетних комплексів пускові установки системи «Вільха» зможуть завдавати удару декількома ракетами по одній точці в разі потреби.

    По-друге, необхідним є масове виробництво ракет сімейства «Вільха». В квітні 2019 року голова «Укроборонпрому» заявив про те, що до кінця року війська отримають 200 ракет. Проте цього катастрофічно мало із розрахунку потреб – озвучена кількість це менше одного залпу одного дивізіону (18 пускових установок по 12 направляючих). При тому, що в умовах повномасштабної війни таких залпів можуть бути десятки або і сотні.

    По-третє, необхідним є налагодження масового виробництва нових пускових установок до ракет сімейства «Вільха». Україна в спадок від СРСР отримала до 75 пускових установок для РСЗВ «Смерч», які запускають ракети калібру 300 мм. Проте цього явно недостатньо на випадок війни із РФ.

    У лютому 2019 року було презентовано макет нової пускової установки для ракет сімейства «Вільха». Попри обмежений потенціал, скоріше за все, саме ці комплекси можуть стати головною ціллю ударів РФ. Відповідні підрозділи мають не лише витримати удар, але і бути спроможними швидко вирішити поставлені завдання щодо нанесення високоточних ударів по критичних об’єктах для зменшення наступального потенціалу РФ і створення можливостей переходу для контрнаступу.


    Перспективна пускова установка для ракет сімейства «Вільха» на основі шасі КрАЗ. Була представлена в лютому 2019 року
    Перспективна пускова установка для ракет сімейства «Вільха» на основі шасі КрАЗ. Була представлена в лютому 2019 року

    Україна має зосередитися на створенні власних розвідувально-ударних і розвідувально-вогневих контурів, а також на отриманні необхідних систем для боротьби із російськими контурами відповідних рівнів. Як було сказано вище, саме такі контури, а не ракети середньої дальності, будуть основою вогневої могутності РФ на випадок війни і даватимуть можливість вести безконтактні бойові дії.

    По суті, на сьогодні в Збройних силах України вже ведуться такі роботи. Мова про закупівлю розвідувальних безпілотників типу Фурія, створення виробництва артилерійських снарядів калібром 152-мм, налагодження виробництва твердого палива для ракет реактивних систем залпового вогню різних калібрів. Проте додаткові кошти необхідно спрямувати на закупівлі і постачання контрбатарейних радарів типу Зоопарк-3, закупівлі систем радіоелектронної боротьби і радіопеленгації, посилення ППО Сухопутних військ для боротьби із ворожими розвідувальними безпілотниками. 

    Не такий страшний вовк?

    Світ і справді вступає в нову епоху 2 серпня 2019 року. Проте російську загрозу варто оцінювати тверезо. РФ лише через 5-7 років зможе накопичити необхідний арсенал ракет середньої дальності, які в випадку масованого застосування одномоментно можуть знищити Збройні сили України. І це за умови, якщо нинішні темпи виробництва крилатих ракет Калибр збережуться. Але навіть і тоді РФ не зможе дозволити розкоші використати всі високоточні ракетні системи середньої дальності проти України адже вони створені, перш за все, для конвенційного стримування НАТО і США.

    Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ