«Червоні лінії» та Путін. Світ починає розуміти, що боятися нічого

Путін на спеціальній нараді нібито озвучив офіційну позицію щодо захоплення частини Курщини ЗСУ – хоча фактично він не сказав нічого.

І висновки можна робити власне з того, що не було сказано і зроблено.

• «Судячи з усього, супротивник за допомогою своїх західних господарів – а він виконує їх волю. І руками українців Захід з нами воює».
• «Судячи з усього, супротивник прагне до покращення своїх переговорних позицій в майбутньому. Але про які переговори взагалі може йтись з людьми, які без розбору завдають ударів по мирних людях, по цивільній інфраструктурі або намагаються створити загрозу для об’єктів ядерної енергетики».
• «Київ продовжить спроби дестабілізації у прикордонних регіонах Росії, у тому числі у Брянській області. Україна намагалася посіяти ворожнечу, розбрат у нашому суспільстві, залякати людей, зруйнувати єдність завдати удару по внутрішньополітичній ситуації».
• «Супротивник безумовно отримає достойну відповідь, а всіх цілей, які стоять перед нами, без сумніву, буде досягнуто».

Перше

Відсутність реакції чітко вказала і нам, і союзникам, що «червоних ліній» в Путіна насправді не існує. ЗСУ і НАТО нема чого побоюватись перетинати, щоб не викликати раптову різку реакцію Кремля і жахливу (зокрема, тактичну ядерну) ескалацію.

Якби Путін міг – і хотів – то вже дав би сигнал на застосування тактичної ядерної зброї у відповідь на захоплення своїх територій. Він же просто озвучив очікування втрати контролю ще й над територіями мінімум Брянщини. Попри явну злість і занепокоєння, чітко видні на обличчі, Путін старався демонструвати, що йому байдужа втрата контролю над частиною території Росії, масовий полон, втеча тіктокерів...

Завдяки цій байдужості і відсутності реакції союзники почали обговорювати, що даремно так жорстко обмежували ЗСУ в зброї і дозволах. Звісно, якби наступ був одноденним і провальним, нас би піддали критиці за «несанкціоновану ескалацію», але вже після трьох днів утримання і навіть розширення плацдарму союзники почали спиратись на оновлені реалії війни.

Україна, своєю чергою, спокійно реалізовує наступ в напрямку Курчатова і АЕС, спокійно відреагувала на пожежу за ЗАЕС. Нервовість зменшилась.

Друге щодо заяви Путіна

Важливо, що спроби зупинити просування ЗСУ на Курщині і відбити населені пункти назад так і не були названі військовою операцією. Кремль позначив це як КТО – контртерористичну операцію. Путін говорив про «масштабну провокацію», а не повноцінний наступ ЗСУ. Ну і контроль над цією «КТО» було віддано ФСБ, а не армії.

Тобто, Путін явно не хоче, щоб ситуація всередині Росії сприймалась інакше, ніж дрібна диверсія. З мінімальною увагою суспільства. І він має всі підстави розраховувати на саме таке сприйняття. Бо наскільки можна вірити російській соціології, тепер лиш близько 20% росіян цікавиться «СВО» – а було понад 70%. Тому Путін справді може розраховувати на мінімум уваги до Курського фронту.

Одна з ймовірних причин: визнання Курського наступу змусить відповідно реагувати. Тобто, так чи інакше оголошувати мобілізацію. Очікувана реакція росіян буде негативною. Ті, що бачать у вбивстві українців заробіток, і так вербуються. Тому Путін практично не відреагував, натомість запровадив заморожування для учасників «СВО» іпотечних виплат (а боржників там дійсно дуже багато, це достатньо велика група потенційних рекрутів).

Як розвиватимуться події і чим це може закінчитись.

Десь за 1-2 тижні буде зрозуміло, чи вдасться Росії витиснути ЗСУ з Курщини швидко і мінімальним відволіканням ресурсів. Бо досі нема підтверджень, що ворог перекидає підрозділи зі сходу на Курщину – тільки чутки.

Відповідно, на даний момент «Курська офензива» – більше ІПСО, ніж реалізація стратегії. Тобто, має більше психологічний вплив, ніж військовий.

Щоб це дійсно стало аргументом на мирних переговорах, ЗСУ має втриматись на Курщині до моменту переговорів – два місяці мінімум. Ну і військова операція має розвинутись у військово-політичну.

В сенсі, зараз слід починати створення паралельних російських адміністративних інституцій умовної «Вільної Росії» на захоплених територіях. Призначати посадовців, налагоджувати реєстрацію, соціальні процеси, економічне життя, ідеологічну обробку населення... Фактично, те, що роблять російські окупанти на українських теренах (тих, що захопили до теперішньої тактики тотальної випаленої землі, коли просто не лишається ні житла, ні мешканців, організовувати нема кого). Але поки це гола ідея. Навіть на її затвердження знадобиться час, не те що на початок реалізації. Україна з такими задачами ще не стикалась. Тож і обізнаних кадрів не має.

А що стосується політичних наслідків Курського наступу, то вони поки незрозумілі. Ми не знаємо цілі «контрольованої/ поступової ескалації» союзників. Ми не в курсі залаштункових переговорів Кремля з Заходом: хто кому і що обіцяє в обмін на що. Відповідно, як в це впишеться необхідність відновлювати контроль над російськими територіями.

Висновок

Все залежить від ЗСУ і командування. Передусім, як довго вдасться втримати захоплене і чи дотягнуть до моменту нових переговорів – тобто, до листопада мінімум. Формування дублюючої мережі органів місцевого самоврядування і адміністрування на цьому тлі вторинне, хоча й дуже бажане. Зрештою, ми ж маємо РДК і купу пригодованих «хороших русскіх».

От всі, хто претендує на наш інфопростір і на звання «справжнього хорошого русского» (а не агенту впливу Кремля), мусить там позначитись (бо українським громадянам на посадах звільнених територій точно робити нема чого). І лиш після цього з такими росіянами можна буде мати якийсь контакт.