Скільки держслужбовців потрібно Україні

Сто баксів на місяць і всі тебе... І всі до тебе щось мають. Ця пісня Мертвого Півня насправді про українських держслужбовців. Денис Шмигаль заявив, що збирається скоротити кількість міністерств на третину, і кількість державних службовців як мінімум – на 20 000 людей.

Я перепрошую, а Міністерство культури, молоді та спорту, яке потім переформатували на Міністерство культури та інформаційної політики, – вже офіційно ліквідували? Чи прем'єр тепер хоче додати до Міністерства культури, молоді, спорту ще й аграрну політику? Щоб ніхто не помітив, що міністра культури вже як 7 місяців в Україні немає? А зробімо міністерство енергетики, освіти і науки? Мені тоді зручно буде працювати по обох сферах одночасно.

А якщо без сарказму, держслужбовців має бути не більше, не менше, а рівно стільки, щоб держава виконувала функції, які на себе взяла. Треба дивитися на кожен випадок окремо. Я можу погодитися, що якщо у Держстаті працює кілька тисяч працівників, їх можна скоротити. Автоматизувати багато процесів, багато даних збирати в електронному вигляді.

Але 25 людей на весь департамент вищої освіти – це нікчемно мало. Коли на посаді першої заступниці міністра освіти 10 років тому я говорила іноземним колегам, що в усьому міністерстві працює трохи більше 200 людей, – вони перепитували, чи це у нас окреме міністерство вищої освіти. Бо для них 200 людей, що керують гігантською освітньою галуззю, в яку залучено 10 мільйонів людей, – це щось нереальне.

Швидкий пошук у відкритих джерелах допомагає зорієнтуватися краще. До прикладу, у міністерстві освіти Сполученого Королівства працює понад 2 тис. осіб, Німеччини – 1300 осіб (але у них дуже потужні органи управління на рівні земель). 200 осіб працює в міністерстві освіти Швеції, країні з населенням у 10 млн. То, може, нам треба як у Швеції, забудемо на секунду, що там 10 млн населення, і немає війни? Але є нюанс: маленькому міністерству підпорядкована Національна агенція освіти, в якій працює ще десь 750 осіб. Я вже мовчу про Департамент освіти США з 4400 працівниками (найменший з усіх). І так, більшість управлінських функцій у них теж здійснюють на рівні штатів та нижче.

Знову ж: це не значить, що немає, кого скоротити. Кількість працівників Секретаріату Кабміну у мене теж викликає питання, і Офісу президента – так само. Але по міністерствах треба дивитися на кількість функцій, які треба виконувати. І чесно визнавати, що під час війни функцій держави стає не менше, а більше. У тому ж Міносвіти й раніше не бракувало проблем, зате бракувало людей, а зараз додалося море питань з внутрішньо переміщеними людьми та зруйнованими освітніми закладами. Хто має всім цим займатися, пес Патрон?

Чи люди з зарплатами у 6 тис., 10 тис., 15 тис. грн? А ціни на оренду житла в Києві ми бачили? А якщо у людей в родині діти, старші родичі, яких треба утримувати? А якщо йдеться про вищі посади, люди ще й отримають довічний статус ПЕПа. А діти їхні стають – ПЕПенятками, як ми жартуємо вдома з Мартина. Я вже мовчу, що коли ти працюєш на державу, ти перетворюєшся на «чиновника» (огидне pociйське слово), якого за замовчуванням всі ненавидять і зневажають. Що не додає бажання фаховим людям з громадського та приватного сектору працювати на державу.

Але окрім Міносвіти, є, наприклад, Міненерго чи Мінагро, де держслужба конкурує з приватним сектором зі значно, знааачно вищими зарплатами та різними приємними бонусами.

У результаті, у нас для трьох міністерств досі не можуть знайти міністрів. А їхні кандидатури ще має погодити Офіс президента, який має практично необмежену владу, але не підпадає навіть під декларування.

За останні півтора місяця до мене шість разів звернулися люди з різних міністерств та відомств з проханням – порадити людей, яких можна взяти на роботу. Я ж викладачка, знаю тямущих студентів та випускників. І всі шукають, але люди не йдуть. Бо мізерні зарплати, зате навантаження на одного держслужбовця, як на п'ятьох. Я знаю хороших, адекватних, спроможних людей, які звільнилися за останні декілька місяців, тому що їм поскорочували зарплати, а міжнародні донори й програми пропонують значно вищий рівень доходу. І деякі з них зараз допомагають тим же міністерствам, в яких працювали. Здавалось би – це ж наче теж непогано? Але усе геть не так весело, бо ж у державній службі важливою є і відповідальність, а вона не поширюється на зовнішніх консультантів. Та й технічну частину роботи мають робити ті, хто наділені відповідними повноваженнями.

Всі ефективні депутати розуміють: якщо ти хочеш, щоб в Уряді щось зробили по твоєму напряму, маєш підійти і запропонувати свою допомогу і з розробкою законопроєкту, а подекуди – і з підзаконними актами. Не можна сказати «я тут таке придумала класне – реалізуйте». Бо навіть притомні люди, що заходять в державний апарат, не можуть виконати те, що вважають за необхідне, бо у них бракує рук та світлих голів в команді.

І ця ситуація буде погіршуватися. Задач та викликів ставатиме дедалі більше. Людей, здатних з ними впоратися, буде все менше. А це дуже небезпечно, коли під час повномасштабної війни не працює державний апарат.

Тому Шмигалю варто було б говорити про диференційований підхід. Людині на найвищому рівні управління, де вона оперує величезними коштами, і від неї залежать багато людей, – мають платити адекватну зарплату. Не захмарну, але щоб на неї можна було жити в Києві. Таких людей буде кілька тисяч на всю країну, не більше. Але вони зекономлять державі значно більше коштів, адже працюватимуть ефективно.

Шмигалю варто було б говорити, що частину функцій міністерств можна скоротити. Коли я працювала в Міносвіти, до нас раз на два місяці приходило звернення від пана, що просив виділити йому суму грошей, яка мала стільки нулів, що ледь поміщалася в двох рядочках. Але міністерство було зобов'язано відповісти на кожне таке його звернення. І відповісти нормально, аргументовано, не «ви що, з глузду з'їхали?». Коли повідповідаєш на десятки таких звернень щодня, часу на збір даних, аналіз, розробку політик у своїй сфері просто не лишається.

Нам нарешті потрібна чесна, адекватна розмова про реформу державної служби. Ідея «а давайте весь той обсяг роботи, з яким держава зараз не справляється, перекинемо на ще меншу кількість людей, і перевіримо, чи це спрацює» така ж перспективна, як пропозиція виділити пану суму грошей, що не поміщається у двох рядочках.

Ми воюємо з pociйською державою. Вона більша за нашу, просто кількісно та ресурсно більша. Щоб перемогти, Українська держава має бути в рази ефективнішою. Але зараз так не є.

P.S. Я не пишу про корупцію в державному апараті, вона очевидна. Але це окремий блок проблем, який треба окремо обговорювати й вирішувати. Дискусія про ефективність роботи держави не обмежується боротьбою з корупцією, вона значно складніша. І наріжний її камінь – про виконання функцій, які очікує суспільство.