Чому Путін знову згадав про «русскій мір»
Кремль не відмовився від ідеї підкорити Україну та отримати право вето на розширення НАТО
Президент Росії Володимир Путін провів черговий майстер-клас, присвячений тому, що в роки «холодної війни» у США та Великобританії отримало назву whataboutism – у прямому перекладі з англійської «якщодотизм». Класичний приклад відомий усім: коли радянських представників запитували про переслідування дисидентів, вони відповідали: «А як щодо судів Лінча в Америці?»
Повернення «русского мира»
На розширеній колегії МЗС у Москві російський лідер звинуватив Польщу в прикордонній кризі з мігрантами – хоча їх з Близького Сходу завозить московський клієнт Лукашенко – і приписав агресивні наміри в Чорному морі Північноатлантичному альянсу – ніби забувши, що трапилося з Кримом. Але, окрім звичайних кліше про миролюбну Москву, дружбу з Китаєм та «розширення НАТО на схід», у виступі Путіна перед послами прозвучало кілька «сигналів», на які звернули увагу світові ЗМІ.
По-перше, Путін знову заговорив про «русский мир», причому у контексті спрощення процесу видачі російського громадянства всім, хто на нього претендує. Непомітно виведене із вжитку після укладення мінських угод словосполучення «русский мир» – це поняття-тригер. Воно, як і інше – «Новороссия» – негайно викликає в пам'яті пік російсько-українського конфлікту у 2014 році: зіткнення в Одесі, «ополченців» Гіркіна-Стрілкова, створення маріонеткових донбаських «республік», збитий малайзійський авіалайнер, катівні у підвалах Донецька і Луганська.
Якщо згадати масову роздачу російських паспортів на контрольованій Москвою території Східної України, нещодавній указ Путіна про ще більшу економічну інтеграцію цього регіону з Росією (зрозуміло, з суто «гуманітарних» міркувань) плюс концентрацію російських військ поблизу кордону України, то меседж Києву простий – або грайте за нашими правилами і почніть виконувати мінські угоди першими, або готуйтеся до гіршого.
Путін проводить «червоні лінії»
По-друге, за кілька днів до промови Путіна перед дипломатами МЗС Росії пішло на безпрецедентний за нетактовністю крок – оприлюднило службове листування Сергія Лаврова з міністрами закордонних справ Німеччини та Франції Гайко Маасом (Heiko Maas) та Жан-Івом Ле Дріаном з української тематики. Оприлюднення дипломатичної кореспонденції мало показати, що німці та французи, мовляв, надають преференції Україні. Цей крок викликав невдоволення (стримане) у Берліні та Парижі. Але Кремль давно звик до «глибокої стурбованості» європейських столиць і не звертає на неї уваги.
На зустрічі у МЗС Путін підняв градус протистояння. Він зажадав від Лаврова домогтися від Заходу «надання Росії серйозних довгострокових гарантій забезпечення нашої безпеки на цьому напрямі, тому що так існувати і постійно думати про те, що там завтра може статися, Росія не може». Тобто, якщо судити з контексту, Кремль вимагає припинення розміщення американських систем протиракетної оборони в Польщі та Румунії та офіційної відмови від затвердженої на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році згоди на майбутній вступ до альянсу України та Грузії.
По-третє, поки цього не станеться, за словами Путіна, «потрібно, щоб цей стан (напруженості – Ред.) у них зберігався якнайдовше, щоб їм на думку не спало влаштувати нам на наших західних рубежах якийсь непотрібний нам конфлікт...». У перекладі з кремлівського: «Ми й надалі псуватимемо вам нерви, поки ви не виконаєте наші умови».
Путін помітно роздратований. Насамперед – домашнім арештом українською владою його кума Віктора Медведчука, звинуваченого у державній зраді. Він це сприйняв як особисту образу з боку президента Володимира Зеленського.
Крім того, після успішної для нього зустрічі з президентом США Джо Байденом у Женеві в червні 2021 року та нещодавнього виведення американських військ з Афганістану Путін розраховував, що Вашингтон перекладе українське досьє у папку з написом «Нехай розбирається ЄС» і встановить з Кремлем щось подібне на партнерство щодо тем зміни клімату та розв'язання афганської проблеми.
Однак у Білому домі, після деяких вагань, вирішили інакше – збільшили обсяги постачання зброї Києву та відправили туди з візитом міністра оборони Ллойда Остіна. Додайте до цього укладений Україною контракт на будівництво есмінців у Великобританії для українського військового флоту та навчання ВМФ НАТО поблизу кримських берегів.
Донбас та «проблема-2024»
Путін продовжує домагатися від ЄС та США того, чого вимагає уже майже 15 років, від дня сумнозвісної промови в Мюнхені – так званої «Ялти-2». Це – передача всього пострадянського простору під напівофіційний контроль Кремля та право вето на прийом до НАТО нових членів. В ідеалі в Москві хотіли б і зняття частини санкцій, наприклад, в обмін на співпрацю з афганської теми.
Штучно створена Лукашенком (за підтримки Москви) міграційна криза на кордоні Литви та Польщі лише переконує російське керівництво, що різноманітні «гібридні» акції ефективні. Путін нарощуватиме напругу.
По-перше, він намагатиметься вичавити з Лукашенка офіційну згоду на дислокацію російських військ у Білорусі. По-друге, продовжить експерименти на кордонах ЄС та НАТО. Слідом за мігрантами в польських лісах можуть з'явитися «члени клубу спортивного орієнтування», які «заблукали» зі зброєю «з воєнторгу». По-третє, і це головне, Кремль явно готує або «добровільне приєднання», або офіційне «взяття під захист» так званих «ЛНР» та «ДНР». Рішення поки що не ухвалено, але умови для цього швидко створюються. Приводом для такого кроку може стати судовий процес над Медведчуком, особливо якщо він закінчиться обвинувальним вироком.
Підставою можуть бути і нові домовленості Києва з НАТО, і можливе рішення Путіна залишитися в Кремлі у 2024 році. Якщо немає радикального покращення економічної ситуації, то для чергового продовження повноважень знадобиться пропагандистське обґрунтування. Тріумфальний «порятунок росіян Донбасу» – чому ні?