Генерал Сирський і Росія. Розставимо крапки над «і»

Призначення генерала Сирського спричинило цілком очікуваний для мене прорив інформаційної каналізації. Мудрі «експерти» і «розслідувачі» вихопили два факти з біографії новопризначеного Головкома і почали кричати «зрада»: от воно що, то він у Росії та народився, та ще й Московське загальновійськове командне (МосВОКУ) закінчив, ну паняяяяятно, шок-сенсація.

Батько Олександра Сирського був кадровим військовим радянської армії. Діти радянських офіцерів, як правило, народжувалися там, де служив на той момент їх тато. Так, наприклад, місцем мого народження значиться Туркменістан.

Так, мій батько теж був радянським офіцером, можете тепер і мене сміливо зарахувати до числа ворожої агентури. Багато людей, коли бачать в моїй графі народження Туркменістан, починають вдивлятися у риси обличчя і казати «так ти...» Ні, я не туркмен, ні напівтуркмен, ні начветртьтуркмен, і вопше не туркмен. І прожив я в цій країні усього перші півроку свого життя, але дурних запитань вистачить до гроба.

Я своїм рідним містом вважаю Коростень. Це теж всього лише місце служби мого батька, але там пройшло моє отроцтво і почалася юність, там я закінчив школу, з ним пов'язано багато різних споминів, у цьому місті поховані мої батьки.

Я перепрошую, що порівнюю біографію генерала зі своєю – це щоб вам було зрозуміліше. Для Олександра Сирського містом дитинства став Харків.

Достатньо українське місто, панове аналітики?! Там він закінчив школу. Офіцерські династії – поширене явище, тож пан Сирський пішов цим шляхом. На дворі був 1982-й рік. В той час мало кого парило питання, в якій з республік розташовувалося те чи інше училище. Якщо ти хотів стати десантником, то іншого вибору окрім Рязані не існувало.

Якщо ти вчився в Самаркандському автомобільному це не означало, що ти знатимеш узбецьку, курсанти Ризького чи Львіського політичного училища були звичайними радянськими курсантами, майбутніми замполітами, які спілкувалися російською і націоналістичний флер цих міст не визначав їхнього офіцерського становлення. Московське командне – це було одне з піхотних училищ, яких по країні було чимало. Так, воно було престижним, все ж столичне, зі своїми традиціями, амібіцями і понтами. Хоча ДальВОКУ (Благовещеньск) вважалося не менш крутим, бо там готували командирів взводів морської піхоти.

МосВОКУ випускало командирів мотострілецьких взводів – це дуже масова військова спеціальність. Ну так, випускник МосВОКУ міг задрати носа перед випускником «динно-арбузного» Бакінського ВОКУ, але це все хлоп'ячі лейтенантські розборки.

Не знаю, звідки наші мудрагелі роздуваютиься щоки, коли пишуть, що «колишніх випускників МосВОКУ не буває». Курсанти в Києві, Москві і Ташкенті складали однакову присягу. А всілякі там вигадки про якусь там причетність КГБ до МосВОКУ – це так само із сфери фантазій.

Я зустрічав в нашій армії випускників цього училища – офіцери як офіцери, в радянські часи служили по всяких там Забайкаллях, а після розвалу СРСР приїхали служити в Україну.

Сирському і їхати нікуди не довелося: він після випуску служив на території України і після 1991-го після складання присяги на вірність українському народові продовжив службу.