Росія модернізує крилаті ракети. Наскільки це небезпечно
Українські військові й оборонна промисловість мусять прискорено адаптуватися до цих нових загроз
В різдвяно-новорічний період різко загострилася повітряна війна. Постало питання про швидший перехід України до нової стратегії, а також про подолання диспаритету з Росією в повітрі.
В кінці минулого року і на початку нинішнього ворог завдав масованих ударів по всій Україні. Окрім кількості повітряних засобів (29.12.23 вона стала найбільшою за всю війну), відзначимо комбінування ударів різною зброєю та масове використання балістичних ракет.
Найважливіше в тактиці росіян:
- Виснаження української ППО через прискорене витрачання зенітних ракет. Найшкідливішими є удари високошвидкісними російськими ракетами («Кинджал»; «Іскандер-М»; С-300/400 та Х-22), адже Україна може витрачати на кожну з них 3 і більше протиракет. Були одночасні запуски 5 й навіть 10 «Кинджалів».
- «Приголомшення» протиповітряної оборони України – з метою її виснажити й фізично знищити. Непоміченим залишився той факт, що під час кожного масованого удару останніх тижнів ворог також запускав кілька ракет Х-31П. Це спеціальна зброя для ураження систем ППО з радіолокатором (від тактичних «Гепардів» до Patriot), важкозбивана через надзвукову швидкість. Наразі невідомо, чи були конкретно ці запуски результативні.
- Досить багато швидкісних ракет запущені по цілях за межами Києва. Це проблема, адже сучасні комплекси протиракетної оборони зосереджені на захисті столиці. А в Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпрі ще й критично малий (2-5 хвилин) підлітний час цих ворожих ракет: українська ППО не встигала б зреагувати навіть за достатньої кількості установок. Крім того, ці райони атакуються й тихохідними «Шахедами».
- Результативність російських ударів неоднозначна. По відкритих джерелах виявлено з десяток випадків, коли російські ракети вибухали на землі в житлових і незабудованих районах, завдаючи шкоди, неспівмірної з цінністю ракети. Це може пояснюватися як промахом відповідної ракети чи її успішним перехопленням, так і навмисним терором проти населення. Хай там як, головним наслідком російських атак стало не знищення конкретних цілей, а виснаження української ППО.
***
Інший тренд: прискорення модернізації російської повітряної зброї. Йдеться як про далекобійні ракети й дрони, так і про тактичні засоби ворога:
- Використано багато «Кинджалів» та досі невідомий тип балістичних ракет (ймовірно північнокорейських).
- Крилаті ракети Х-101 тепер мають систему постановки перешкод для ППО та, ймовірно, нову навігаційну систему.
- Повідомлялося про появу реактивного варіанту «Шахедів».
- «Ланцети» й FPV-дрони нібито вже використовують елементи штучного інтелекту.
Українські військові й оборонна промисловість мусять прискорено адаптуватися до цих нових загроз.
***
У свою чергу Україна завдала низку повітряних контрударів:
- Вперше від літа масовані дронові удари (більше 30 БПЛА у хвилі) по об’єктах в Росії та окупованому Криму.
- Удари радянськими та українськими ракетами РСЗО по військових об’єктах у Бєлгородській області.
- Вдалі точкові удари по Криму та окупованій Донеччині західними крилатими авіаційними ракетами.
Зауважимо, з одного боку, що перенесення війни на територію агресора має бути головним елементом нової воєнної стратегії України. Про це, до речі, часто говорять західні експерти. Таке перенесення неможливе без масованих повітряних ударів і аерокосмічної розвідки.
З іншого боку, Україна мусить істотно наростити виробництво власної повітряної та протиповітряної зброї: ударних і зенітних ракет, дронів усіх видів; засобів радіолокації та радіоелектронної боротьби. Це необхідно як для ураження цілей на території Росії, так і для компенсації затримок із наданням західної зброї.
До речі, спікер Повітряних Сил України нещодавно знову наголосив, що збивати всі ракети С-300, які росіяни запускають по Харкову, неможливо, натомість треба знищувати відповідні пускові установки на території ворога (куди поки заборонено бити західними ракетами).
Відтак, масовані удари по військових об’єктах на території Росії мали б бути не вимушеною пафосною «відповіддю» на обстріли українських міст, а регулярною проактивною тактикою України. Відповідно, влада і оборонна промисловість мають сформувати для таких ударів достатній, дедалі сучасніший арсенал засобів ураження.