Українська операція на Курщині ставить нові умови для миру
Червоні лінії стерті: Захід дає Україні зелене світло на наступ у Росії
Наступ українських військ у Курській області РФ радикально змінив бачення міжнародними партнерами України завершення війни. Адже ще донедавна багато з них, дивлячись на успішний повзучий наступ російських військ, починали схилялися до ідеї проведення мирних переговорів з Москвою на умовах деяких територіальних компромісів.
Сприяли цьому і очікування щодо можливої перемоги на виборах президента США відомого симпатика Путіна – Дональда Трампа. Однак успішним курським наступом Україна перевернула геостратегічну шахівницю, і сьогодні як всередині держави, так і за кордоном знову повірили у можливість перемоги України над Росією.
Як саме вторгнення українських військ на російську територію, так і однозначно позитивна реакція Заходу на це стали абсолютною несподіванкою для Москви. Напевне, там свято вірили, що Захід ніколи не дасть згоди на такі дії України, боячись ескалації, та й вона сама собі ніколи їх не дозволить.
Чи запитував Київ дозволу у Вашингтону і Брюсселю, чи брали наші партнери участь у плануванні операції – відповідь на ці запитання ми отримаємо, напевно, пізніше. Але це зараз і не важливо, оскільки сигнали зі США і ЄС однозначні – Україна має право на захід на територію ворога задля забезпечення власної безпеки, і партнери не мають нічого проти використання в операціях на російській території західної зброї.
Дотримуючись такої позиції, яка, до речі, цілком відповідає міжнародному праву, партнери не лише не припинили поставки своєї зброї Україні, а й почали говорити про необхідність їх розширення. Це стосується не лише США, які під час проведення курської операції надали черговий транш військової допомоги, а й Німеччини, представники якої відзначили доцільність розширення постачання Україні танків Леопард. Тобто, зброї нападу, яка може бути використана в таких операціях.
На жаль, використання далекобійної зброї залишається винятком. Поки що наші партнери проти її використання по російській території. Фактично це – остання «червона лінія», яку потрібно буде подолати. І Україна активно працює у цьому напрямі, у т.ч. за допомогою наших друзів у Вашингтоні і в європейських столицях. Про необхідність зняття цих обмежень говорив нещодавно американський сенатор республіканець Ліндсі Грем, який разом зі своїм колегою-демократом Річардом Блументалем зараз відвідує Київ з візитом, і обіцяв лобіювати це питання у Вашингтоні.
Якщо протягом перших днів курської операції реакція надходила в основному від речників відповідних відомств ЄС і США, зараз починають висловлюватися і лідери. І позиція не змінюється. За словами Президента США Джо Байдена, раптове вторгнення України у Росію створює «справжню дилему» для російського президента Володимира Путіна. Очевидно, він мав на увазі вибір – продовжувати наступ на сході України чи рятувати власні землі.
За словами Байдена, американський уряд перебуває у постійному контакті з Києвом з цього питання. Більш емоційними були оцінки Прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який зазначив, що те, що роблять російські війська і російська авіація з територією України, має ознаки геноциду і нелюдських злочинів, і Україна має повне право вести війну так, щоб якомога ефективніше паралізувати Росію в її агресивних намірах.
Про повну підтримку ЄС боротьби українського народу заявив Високий представник ЄС з питань зовнішньої і безпекової політики Жозеп Борель. За його словами, Путіну не вдалося зломити опір України проти його невиправданого вторгнення, і тепер його змушують відступити на територію Росії.
На диво нейтральною і демонстративно безсторонньою стала реакція Китаю. У заяві МЗС з цього приводу зазначається, що Китай «взяв до уваги» відповідну ситуацію, і його позиція залишається «послідовною і зрозумілою». Як і раніше, він закликає всі сторони дотримуватися трьох принципів деескалації ситуації: не розширювати поле бою, не ескалювати бойові дії і не розпалювати вогонь жодною зі сторін.
Наскільки з військової точки виявиться успішною курська операція – покаже час. Незважаючи на загальне піднесення як в Україні, так і на Заході з приводу успіхів ЗСУ у Курській області, деякі військові експерти закликають зачекати поки що з кінцевими висновками. Вони залежатимуть не лише від майстерності, підготовленості і героїзму українських військ, а й від того, які ресурси збере Росія для протистояння їхнім зусиллям. Однак про те, що з військово-політичної і зовнішньополітичної точок зору операція виявилася надзвичайно успішною, можна сміливо говорити вже сьогодні.
По-перше, вона остаточно засвідчила про недійсність головної «червоної лінії» Москви – її готовності до різкої, у т.ч. ядерної, відповіді у разі загрози для території самої російської федерації.
Протягом місяців ця «червона лінія» розмивалася активними обстрілами українською стороною військових об’єктів в Криму, який Росія вважає своїм, та на території самої Росії. Фактично, ці обстріли, деякі з яких були надзвичайно ефективними і результативними і призвели до масштабних руйнувань і втрат, стали буденним явищем. Проте окрім погроз посилити обстріли української території (які й так тривають вже третій рік і потужність яких залежить більше від можливостей Росії, ніж від її бажання), такі дії української сторони нічим особливим з боку офіційної Москви не супроводжувалися. Як виявилося, захід українських військ не територію РФ жодної іншої реакції з боку Москви не викликав.
Більше того, російське керівництво у публічних месиджах свідомо применшує масштаби проблеми, щоб не здатися перед власним населенням і міжнародним співтовариством слабким і немічним, і не поставити під загрозу свій, як виявилося, головний пріоритет – наступ на Донеччині. Він, на жаль, продовжується, оскільки масованого виводу російських військ зі східного фронту на Курщину не відбулося. Це не спрощує ситуацію на Донеччині, однак, дає можливість Україні просуватися далі вглиб Росії, посилюючи свої переговірні позиції.
Здається, що така ситуація мала б бути сприятливою для знаття останнього обмеження на використання західної зброї – надання дозволу бити далекобійними ракетами по російській території. Однак чи то попередні домовленості між Вашингтоном і Москвою, чи то стурбованості стосовно подальшого розвитку ситуації у самій Росії після таких ударів, зокрема можливого розпаду російської імперії, утримують поки що керівництво США від таких рішень. А від них, безперечно, залежить і позиція інших західних союзників.
По-друге, курська операція засвідчила, що Україна повернула ініціативу у військових діях.
Вона радикально змінила розстановку фігур на геостратегічній шахівниці, підтвердивши абсурдність російських ультимативних забаганок стосовно отримання в обмін на мир території низки українських областей і Криму. Враховуючи останні успіхи українських військ у Курській області і їх можливе просування у суміжні Бєлгородську і Воронежську, вимоги України щодо виходу Росії з окупованих територій на кордони 1991 року вже не виглядають настільки недосяжними.
Перебування українських військ на території РФ, незалежно від площі підконтрольних Києву російських земель, є тією «гарячою картоплиною», яку Москва захоче за будь-яку ціну якомога швидше позбутися. Адже український контроль над російськими територіями, що супроводжується масованою евакуацією населення, підривом всієї соціальної інфраструктури регіону, чисельними супутніми проблемами і виявами невдоволення, є викликом не лише для репутації російського керівництва і особисто Путіна, а й для внутрішньополітичної стабільності держави.
По-третє, курська операція вдарила по іміджу Путіна, по ставленню до нього опонентів і партнерів.
Він виглядає слабким і невпевненим. Це ще більше підриває ультимативні вимоги, які він висував для початку так званих мирних переговорів. Цікаве звучання набуває і його багатомісячна вимога до України і Заходу брати до уваги при переговорах «існуючі територіальні реалії», оскільки в такому разі частина російської території має залишатися під контролем України.
По-четверте, війна фізично перенесена на територію Росії.
Це матиме серйозний вплив на ставлення російського населення і російської політичної і військової еліти до війни в цілому, на першому етапі – у регіонах, яких ці події безпосередньо стосуються. Вже тепер зрозуміло, що жодних поривів місцевого населення до організованого протистояння українським військам немає. Черги до воєнкоматів відсутні. Лозунг «вставай страна огромная» не спрацьовує. Більше того, як свідчать відеодокази, місцеве населення, принаймні те, яке залишилося, ставиться доволі лояльно і приязно до українських військових. У перспективі не можна виключати, що ці процеси зможуть стимулювати антипутінські сили у Росії до протистояння центральній владі, створення нових автономних утворень тощо.
По-п’яте, завдяки здачі у полон значного числа російських військових Україна отримала значний обмінний фонд для повернення своїх громадян з російського полону.
Особливо важливим є той факт, що значною частиною військовополонених є російські строковики і кадирівці, обмін яких для Москви може мати пріоритетне значення. Отже, курська операція підняла моральний дух українських військових і українського населення, внесла значну частку оптимізму у бачення нашими партнерами перспектив завершення війни, змусила знову повірити всіх у перемогу.
Однак ситуація як у Курській області, так і на сході і півдні України залишається дуже напруженою і складною. З огляду на продовження «туману війни» навколо цілей і ходу курської операції, зараз складно оцінити її потенційні можливості. Напрямок подальшого руху українських військ по російській території і глибина їх просування буде залежати не лише від планів українського командування, а й від реакції росіян. А вона поки що є доволі стриманою і політизованою, з явним пріоритетом на продовженні просування на сході України.
Судячи з того, що евакуація місцевого населення здійснюється як у Курській, так і в окремих районах Бєлгородської області, а режим контртерористичної операції оголошений не лише у цих двох областях, а також і у Брянській, Росія готується до потужного наступу ЗСУ. Разом з тим, Москва починає стягування додаткових сил, і не лише з фронтових районів, зокрема Запорізької і Херсонської областей, а й з інших регіонів країни, у т.ч. з Калінінграда.
Асиметричні дії України, які, на думку фахівців, в умовах значної різниці у військовому потенціалі з ворогом є єдино можливою стратегією успіху, залишаються ризикованими і складними. Для підвищення шансів на перемогу з боку наших партнерів, окрім політичної підтримки, зараз надзвичайно необхідною є значна активізація постачання озброєнь та зняття останніх штучних «червоних ліній» на його використання.
Читайте також:
- «Червоні лінії» та Путін. Світ починає розуміти, що боятися нічого
- Бої на Донбасі. Українські позиції тримаються, попри шалений натиск
- Курськ: про що свідчить реакція ворога
- Росіяни втрачають темп у Торецьку та Покровську. Огляд з фронту
- Мирні плани Китаю та Росії згоріли у Курській області
- Точка «Ку». Чому Україна б'є по Курській області
- Суджа – столиця України. Що каже історія про місто, в яке увійшли ЗСУ
- Удар по аеродрому у Липецьку. Чим важливе це місто для ЗСУ